Її величність кішка - Бернард Вербер

— Не може бути!

— Так-так, бо в них у мозку є «дзеркальні нейрони», через які все, що відбувається на екрані, вони сприймають наяву.

То вони відчувають задоволення інших, так, як я відчула страждання інших через співчуття?

Я ніколи не збагну людських звичаїв. Мені б ніколи не спало на думку збуджувати себе, спостерігаючи, як інші коти займаються коханням, а тим паче в записі.

Та, з іншого боку, можливість займатись коханням без партнера в певному сенсі дає свободу. До того ж, коли єдине обмеження — це власна уява, то відкривається багато перспектив.

На мить я їм майже заздрю.

По обіді директор Філіп показує студентську кімнату в університеті, виділену спеціально для нас. Моя служниця влаштовується, і решту дня ми прогулюємось цим незвичним місцем, яке пережило всі виклики Кризи.

Тут здебільшого двоповерхові будинки, врівень з деревами. Університет гармонійно вписується у природу. Вперше за довгий час я бачу усміхнених дорослих людей, вони щось наспівують і здаються щасливими. Я вже майже забула, що бувають спокійні та радісні люди. Для мене люди завжди були тваринами, що намагалися впоратись із постійним стресом.

Надворі пари лежать у траві й цілуються (ага, не всі такі сором'язливі, як Роман і Наталі), діти грають у м’яча, літні люди сміються — все як колись.

Людський світ теж буває позитивним.

Вони ніби забули про щурів, чуму та Кризу. Просто радіють життю поруч з однодумцями.

Після вечері ми вкладаємося спати. Наталі лягає в ліжко, я за звичкою тупцяю їй по животу з напіввипущеними пазурями, щоб допомогти перетравити їжу, потім лягаю їй на груди і муркочу на частоті двадцять чотири герци. Наталі зітхає, я відчуваю, що запах її поту змінився.

Я дивлюсь на неї і помічаю, що вона вже спить, бо її очі швидко бігають під повіками. Її дихання сповільнюється, стає чуттєвим.

Може, їй сниться, що вона кохається з Романом? Та все ж, якщо я добре зрозуміла Піфагора, якщо він запропонує їй втілити цей сон у життя, то на цьому етапі почує категоричне «ні».

Тепер і я заплющую очі. Мені сниться світ, у якому коти більше? не мають жодних комплексів перед людьми, що досі багатіють думкою, нібито вони — господарі світу.

38. Леви-людожери з Цаво

Бувають ситуації, коли людський розум не в стані перевершити котячий.

До прикладу, дивна історія сталась 1898 року в Кенії, у місцевості під назвою Цаво, розташованій між Момбасою та Найробі. Там команда інженерів керувала групою переважно з індійців та африканців — вони зводили міст над однойменною річкою Цаво, аби згодом прокласти по ньому залізницю. Одного разу хтось пошматував робітничий намет. Зникло двоє робітників. На місці лишилися криваві плями та сліди двох тварин з родини котячих. Відбитки вказували на те, що обоє гостей мали незвичайно великі розміри і вагу, були більші і важчі за левів.

Англійці розпалили захисні багаття, але за наступні дні зникло ще кілька робітників, а на місці події впізнали сліди тієї самої пари великих котячих лап. Двоє хижаків приходили по людське м’ясо, ніби в супермаркет. Тоді за колом багать спробували встановити огорожу з ожинових кущів. Це теж не спрацювало, робітники й далі безслідно зникали.

Лише за кілька днів число жертв зросло до тридцяти, і ні охорона, ні вогонь, ні ожина — ніщо не могло спинити пару людожерів. Місцеві газети писали про панічний страх робітників. Ті відмовлялися іти на роботу, поки над ними нависала смертельна загроза.

Покликали відомого мисливця на левів. Він провів цілу ніч у засаді і… наступного ранку знайшли його закривавлений одяг. Здавалося, що вбивці були не тільки значно більші, але й розумніші — вони завиграшки розгадували всі людські хитрощі. Кількість жертв зростала з кожним днем. Зникло шістдесят людей, і ніхто нічого не міг вдіяти.

Робітники обурювались, потім улаштували страйк. На їхню думку, це були не леви, а демони, бо це місце вважали проклятим (цаво мовою суахілі означає «місце кровопролиття»). Британська компанія звернулася по допомогу до армії. Солдатів посадили в клітки, встановили велику пастку, лучники чекали напоготові. Двоє котячих прийшли знову, їм вдалося обійти пастку і розтрощити клітки, нажахані солдати втекли. Зникло ще двоє робітників. Напади повторювались, і за наступні кілька тижнів кількість жертв зросла від ста до ста двадцяти, потім ста тридцяти і ста сорока.

Нарешті лейтенантові Джону Генрі Паттерсону з імперської британської східноафриканської компанії вдалося вбити одного з двох левів, коли той напав на нього у власній кімнаті. Паттерсон пішов слідами лева, щоб знайти другого людожера. Той чекав у засаді, скочив з-за кущів і загнав лейтенанта на дерево. Людині знадобилося п’ять куль, щоб прикінчити тварину.

Після аналізу тіл з’ясувалося, що це були не звичайні леви (до прикладу, вони не мали гриви), довжина тіла велетенських кішок становила два метри шістдесят сантиметрів, а ширина плечей метр двадцять. Також було знайдено сховок із людськими рештками — туди вони приволікали жертв і поїдали їх. Паттерсон подарував шкури цих двох хижаків американському президентові Теодору Рузвельту (який був палким любителем полювання та уважно стежив за розвитком подій), а той передав їх у Музей імені Філда в Чикаго, де вони зберігаються донині.

Енциклопедія Відносного та Абсолютного Знання.

Том XII

39. Вечірня вилазка

Ніяк не засну. Дрімаю — аж раптом шум. Я розмружую очі.

Виявляється, не тільки мене сон не бере, Піфагор теж не спить, навшпиньки виходить з кімнати. Я перечікую хвильку і обережно йду за ним.

Може, він став сновидою?

Він так рвонув, що я ледве встигаю. З його поведінки зрозуміло, що він не хоче, аби його помітили: крадеться попід стінами, час від часу зупиняється.

Що ти приховуєш від мене, Піфагоре?

Він заходить у білу квадратну будівлю. Він, напевне, побачив чи дізнався щось, чого я не знаю. Сходами спускається до підвалу. Завмирає.

Мене розпирає цікавість. Я підходжу ближче і бачу в напівтемряві клітки, десятки кліток, і в кожній — тварини.

Піфагор обертається до мене і нявчить:

— Отут все і сталось.

— Що це?

— Це — «віварій». Тут я народився і виріс.

— Що таке віварій?

— Місце, де люди тримають тварин для проведення наукових експериментів.

Піфагор застрибує на стіл, я — за ним. Завдяки своїй здатності бачити в темряві я помічаю найдрібніші деталі.

У клітках сидять не лише коти і пацюки, але й мавпи, кролики, собаки та свині. Я підходжу