Майже безпечна - Дуглас Адамс
— То хто вона? — запитала Рендом.
— Вона, це ваша матір, але в іншій точці на осі ймовірності, — відповіла пташка-Путівник.
— Я й гадки не маю, що ти намагаєшся сказати.
— Простір, час і ймворність мають свої осі, вздовж яких можна рухатись.
— Все ще не розумію. Хоча, думаю... Ні. Поясни.
— Я думав ви хочете додому.
— Пояснюй!
— Ви хотіли б побачити свій дім?
— Побачити? Він же знищений!
— Насправді він просто знаходиться не на всій протяжності осі ймовірноісті. Подивіться!
Серед дощу раптом з’явилося щось дуже дивне і гарне. Це була величезна, синьо-зелена, де-не-де покрита хмарами куля, яка з величавою повільністю оберталася на чорному, з вкрапленнями зірок, фоні.
— Зараз ви її бачите, — промовила пташка. — А зараз ні.
Менш ніж за дві милі звідти Артур завмер на місці. Він не міг повірити власним очам, там в далині, окутана дощем, але разом з тим абсолютно реальна і яскрава на фоні нічного неба, була Земля. Побачивши її, він затамував подих. І в ту ж мить, коли він затамував подих, вона зникла. А потім з’явился знову. А потім — що його остаточно доконало і він ледве не почав рвати на собі волосся — перетворилася на сосику.
Вигляд величезної, синьо-зеленої, водянистої і де-не-де з хмарами сосики налякав і Рендом також. Потім з’явилася зв’язка сосисок, чи швидше звязку сардельок в якій багатьох сардельок бракувало. Вся ця яскрава зв’язка крутилася і оберталася у повітрі у приголомшливому танці, а потім почала повільно зупинятися і поступово розчинилася у нічній темряві.
— Що це було? — тихо запитала Рендом
— Погляд вздовж осі ймовірності на переривчасто-нескінченний об’єкт.
— Ясно.
— Більшість об’єктів змінюються і трансформуються вздовж своїх осей ймовірності, але ваш рідний світ робить дещо інше. Він лежить на тому, що можна назвати лінією розлому у ландшафті ймовірності, а це означає, що у багатьох координатах ймовірності він повністю не існує. В нього спостерігається вроджена нестабільність, що доволі звичайно для будь-чого, що знаходиться у тому, що зазвичай називають Множинними секторами. Тепер зрозуміло?
— Ні.
— Хочете потрапити туди і побачити все власними очима?
— На... Землю?
— Так.
— А це можливо?
Пташка-Путівник відповіла не одразу. Вона розправила свої крила, граціозно піднялася в повітря і полетіла кудись в пелену дощу, який знову почав освітлюватись від променів.
Пташка ширяла у нічному небі, наволо неї спалахували вогні, а простір тремтів. Вона ширяла і кружляла, і петляла, і кружляла знову, і нарешті зависла на відстані двох футів від лиця Рендом, повільно і безшумно змахуючи крилами.
І знову заговорила з дівчинкою:
— Для вас ваш всесвіт величезний. Величезний у просторі і величезний у часі. Це все завдяки фільтрам, через які ви сприймаєте ваш всесвіт. Але я була створена без цих фільтрів, тобто я сприймаю загальну мішанину, яка містить всі можливі всесвіти, але яка сама по собі не має розміру. Для мене можливе все. Я всезнаюча і всемогутня, надзвичайно високої думки про себе і, що головне, поставляюсь у чудовій і зручній для переноски упаковці. За вами лише залишається вияснити, що з цього правда.
На обличчі Рендом повільно розпливлася посмішка.
— Ах ти ж паршива маленька штукенція. Та ти смієшся наді мною!
— Як і було сказано можливо все.
Рендом засміялася.
— Гаразд, — промовила вона. — Давай спробуємо потрапити на Землю. На Землю в якійсь точці на її, цій...
— Осі ймовірності?
— Так. Де її не підірвали. Чудово. Ну то що, Путівнику, як ми туди потрапимо?
— Реверс інжинириг.
— Що?
— Реверс інжинириг. Для мене часовий потік не має значення. Вам вирішувати, що робити. Я лише впевнююсь, що це вже трапилось.
— Жартуєш.
— Можливо будь-що.
Рендом насупилась.
— Але ж ти жартуєш, правда?
— Давай по-іншому, — сказала пташка. — Реверс інжиниринг дозволить нам скоротити тривалість такого не зовсім цікавого заняття як очікування на один із дуже небагатьох зорельотів, які пролітають через ваш галактичний сектор кожен рік, і змусить з’явитись в голові пілота думці, що було б непогано вас підвезти.
Вам потрібно, щоб вас підкинули. З'являється корабель і бере вас на борт. Пілотові здається, що це йому спав на думку один з мільйона приводів спуститися сюди і підібрати вас. Насправді це я вирішую, чи захоче він цього.
— Це та сама частина, де ти надзвичайно високої думки про себе, маленька пташко?
Пташка мовчала.
— Гаразд, —промовила Рендом. — Я хочу, щоб корабель підвіз мене до Землі.
— Цей підійде?
Зорельот був на стільки беззвучним, що Рендом не помічила його, аж поки той не опинився над її головою.
Артур помітив його раніше. Він був уже за милю від того місця і поспішав як міг. Щойно світлове видовище за участю літаючих сосисок зникло, він помітив легеньке світіння віддалених вогнів, які спускалися з хмар і спочатку подумав, що це новий номер програми.
Секунду чи дві він стояв непорушно, доки до нього не дійшло, що це справжній космічний корабель, а ще секунду чи дві він витратив на те, щоб зрозуміти, що той опускається прямо на те місце, де за його розрахунками мала знаходитись його дочка. В той момент йому стало все одно дощ чи не дощ, покалічена нога чи не покалічена, темно чи ні, він зірвася з місця і побіг.
Майже одразу він упав, підсковзнувся і доволі сильно вдарився коліном об камінь. Поволі він звівся на ноги і спробував знову. В Артура всередині все похололо, коли він подумав, що може навіки втрати Рендом. Але кульгаючи і проклинаючи все на світі він біг далі. Артур не знав, що було в посилці, але на ній було написано Форд Префект, тому більшість прокльонів він присвящав саме йому.
Корабель виявився одним з найбільш крутих і красивих серед тих, що Рендом доводилося бачити.
Від нього захоплювало дух. Срібний, гладенький, неісповідимий.
Якби вона погано в них розбиралася, то припустила б, що це RW6. Коли корабель сів позаду неї, вона раптом зрозуміла, що це насправді був RW6, і ледве могла дихати від
