Майже безпечна - Дуглас Адамс

І раптом вона опинилася на краю зловісного кратера з оплавленими краями. Війнуло теплом. Об'єкт в центрі кратера, який виглядав як клубок карамелізованої жуйки насправді був розплавленими залишками величезного космічного корабля.

Вона ще трохи постояла і наршеті пішла в обхід кратера. Рендом не знала, що саме шукає, проте вона й далі продовжувала йти, тримаючи жахливу яму по ліву руку.

Дощ трішки вщух, але все одно було неймовірно мокро, а оскільки вона не знала, що саме в коробц, можливо щось крике чи делікатне, вона вирішила, що їй слід знайти якесь достатньо сухе місце, щоб відкрити її. Вона сподівалася, що та ще не пошкодилась від падіння.

Променем ліхтаря Рендом освітила навколишні дерева, які були тонкими, обпаленими і поламаними. На невеликій відстані вона побачила скелю, яка могла б надати хоч якийсь захист і поспішила туди. Навколо, куди міг сягнути погляд, валялися шматки детриту, який вилітав із поламаного корабля перед тим, як він перетворився у вогняну кулю.

Через двісті чи триста ярдів від краю кратера, вона натрапила на роздерті, просякнуті водою, брудні і розкидані по деревах шматки якогось пухкого рожевого матеріалу. Це, мабуть, залишки рятувальної капсули, яка врятувала життя її батькові, здогадалася Рендом. Вона підійшла до них ближче і помітила щось на землі, напівпоховане у багнюці.

Вона підняла його і витерла бруд. Це був якийсь електронний пристрій розміром з невеличку книжку. У відповідь на її доторк на екрані спочатку з’явилося слабке світіння, а потім великі привітні букви.

Напис свідчив:

БЕЗ ПАНІКИ

Вона знала, що це. Це батьків примірник Путівника по Галактиці для космотуристів.

Чомусь ця знахідка заспокоїла її. Вона закинула обличчя до неба і дозволила дощу падати на лице і до рота.

Потім труснула головою і поквапилась до скель. Вилізши наверх, Рендом майже одразу знайшла те, що шукала. Вхід в печеру. Вона посвітила ліхтариком всередину. Здається всередині сухо і безпечно. Обережно ступаючи вона зайшла всередину. Печера виявилася неглибокою, але просторою. Виснажена, вона знайшла якомога зручніший камінь, сіла, поставила коробку перед собою і одразу ж почала розпаковувати її.

Розділ 17

Тривалий час було багато спекляцій і суперечок на тему того куди пропала так звана «зникла матерія» Всесвіту. По всій Галактиці наукові віділи найбільших університетів залучали все більш і більш витончене обладнаня для зондування і дослідження центрів галактик, потім їх центрів, а також самісіньких меж Всесвіту, проте, коли вони все ж таки відслідкували її, то виявилось, що пакувальний матеріал, в якому прийшло все це дорогезне обладнання і є та сама матерія.

У коробці також була велика кількість зниклої матерії. Маленькі м’які округлі гранули зниклої матерії, які Рендом викинула, не давши майбутнім поколінням фізиків відслідкувати і відкрити їх знову після того, як знання нинішнього покоління фізиків буде втрачене і забуте.

З поміж гранул зниклої матерії вона витягла невиразний чорний диск. Рендом поклала його на камінь, а сама продовжила порпатись у зниклій матерії в пошуках чогось ще: довідника з користування чи інструкції, чи хоч чогось, але там більше нічого не було. Лише чорний диск.

Вона посвітила на нього ліхтариком.

Щойно на нього потрапило світло, на гладенькій поверхні почали з’являтися тріщини. Рендом нервово відсунулася назад, але потім зрозуміла, що ця штука, чим би вона не була, просто розкривається.

Між іншим, процес був прекрасним. Він був незвичайно деталізованим, але в той же час простим і елегантним. Скидалося це на саморозкладне орігамі або трояндовий бутон, який зацвів прямо на очах.

Там де раніше лежав гладенький чорний диск тепер була пташка. Пташка тепер зависла у повітрі.

Рендом позадкували від неї ще далі, обережно спостерігаючи.

Вона була схожа на пікка, але дещо менша розміром. Правду кажучи насправді вона була більшою, а якщо ще точніше, точного такого ж розміру... чи принаймні менш, ніж в два рази більшою. Також вона була набагато синішою та рожевішою ніж пікка, в той же час залишаючись повністю чорною.

В ній було ще щось дивне, але Рендом не одразу зрозуміла, що саме.

Точно. В неї був такий же погляд як і у пікка, наче вони бачать те, чого ти не можеш побачити

Раптом вона зникла.

Потім, так само раптово, все навколо стало чорним. Рендом впала навколішки і почала шукати свій спеціально загострений камінь. Але чорнота відступила і зібралася у маленьку кульку, а потім знову перетворилася у чорну пташку. Вона зависла у повітрі перед нею, повільно махаючи крилами і зазираючи Рендом у очі.

— Прошу вибачення, — раптом сказала пташка, — мені потрібно було провести калібрування. Ви чуєте мене, коли я говорю це?

— Говориш що? — перепитала Рендом.

— Добре, — промовила пташка. — А тепер, коли я говорю це?

Цього разу звук був набагато вищим.

— Та звісно чую! — відповіла Рендом.

— А тепер, коли я говорю це? — промовила пташка, на цей раз оксамитовим басом.

— Так!

Потім невелика пауза.

— Ні, очевидно, що ні, — сказала пташка через кілька секунд. — Добре, отже ваш слуховий діапазон від 20 до 16 KHz. Хм. Так для вас комфортно? — запитала пташка приємним легким тенором. — Немає ніяких неприємних пищань у верхньому регістрі? Здається ні. Чудово. Значить буду використовувати цей діапазон. Тепер. Скільки мене ти бачиш?

Раптом все навколо заповнилося сплетінням пташок.

Навіть Рендом, яка провела багато часу у віртуальних реальностях, не зустрічала нічого на стільки дивного. Здавалося наче вся геометрія простору тепер складалася із нескінченних пташиних форм.

Рендом зойкнула і закрила руками обличчя, при цьому руки пройшли через кілька пташиних фігур.

— Хмм, очевидно, що забагато, — промовила пташка. — А зараз як?

Вона трасформувалася у нескінченний ряд з птахів, ніби одну пташку поставили між двома паралельними дзеркалами.

— Що ти таке? — закричала Рендом.

— Ми до цього ще повернемося, — заспокоїла її пташка. — А зараз нормальна кількість?

— Хм, ти дещо... — Рендом безнадійно махнула рукою в далеч.

— Ясно, все ще нескінченна протяжність, але ми вже наближаємося до потібної просторової матриці. Чудово. Ні, відповідь апельсин і два лимони.

— Лимони?

— Якщо в мене є три лимони і три апельсини, і в мене заберуть два апельсини і один лимон, то що у мене залишиться?

— Га?

— Добре, значить по-твоєму час йде в цьому напрямку? Цікаво.