Шляхи титанів - Олександр Павлович Бердник
І раптом щось трапилось. Він не розумів, що саме, але відчув це по самопочуттю, по ходу зорельота. Джон-Ей переміг слабість і поглянув на ілюмінатор.
В одному місці простору зорі щезли. Там було якесь тіло. Що ж саме?
Джон-Ей подивився на лічильник. «Думка» пересувалася в просторі з нікчемною швидкістю — кілометрів два на годину. Що трапилось? Хто зупинив хід зорельота, який пролітав двісті п’ятдесят тисяч кілометрів на секунду?
Здавалося, ніби якісь пестливі, добрі руки вели «Думку» в певному напрямі. Тіло, яке закривало зорі і галактики, наближалося. Воно слабо просвічувалось. Крізь нього виднілися ледве помітні тіні, незрозумілі обриси.
Створювалось враження, ніби у просторі виникла стіна з якоїсь дивної речовини. В напівпрозорій стіні з’явився отвір. Там переливалася блакитна мла. «Думка» повільно ввійшла в гігантський отвір і зупинилась.
Зорі зникли за ілюмінатором. Навколо розстилався лише блакитний морок. Потім з усіх боків ринуло море світла, і Джон-Ей з подивом зрозумів, що він потрапив на якесь велетенське космічне тіло штучного походження. Все: стіни, стеля, підлога в приміщенні — переливалося в променях світла рожевими іскрами, створювало ефект примарності всієї будови.
Але якими мусять бути істоти, що створили такий корабель? Звідки вони? Якого світу?
Джон-Ей рішуче підвівся і рушив до виходу. Треба зустрітися з господарями негайно. Боятися нема причин. Адже вони, очевидно, спеціально зупинили його корабель і завели в шлюз. Штурман перевірив склад повітря поза «Думкою». Це був майже чистий кисень з відчутною долею озону. Багато молекул мали ознаки радіоактивності. У будь-якому разі, таким повітрям дихати можна.
Джон-Ей вийшов з космольота і вражено зупинився. Приміщення, в яке потрапила «Думка», здавалося таким грандіозним, що його можна було порівняти хіба тільки з розмірами ангара, де стояв Залізний Диктатор.
Але де ж господарі цієї споруди? Куди вони летять?
Відповіді не було. В приміщенні стояла абсолютна тиша. Тільки десь далеко-далеко, ніби в безкінечності, чулася низька музикальна нота. Джон-Ей ступив кілька кроків від зорельота. Його кроки відгукнулися луною під куполом приміщення. Джон-Ей зупинився і раптом здригнувся. Прямо перед ним з’явилися дві високі постаті в матових рожевих плащах. Серце Джон-Ея затріпотіло. Нарешті! Вони схожі на людей. Ніжно-жовте довгасте обличчя, довге чорне волосся кучерями спадає до спини, великі променисті зелені очі дивляться дружньо і уважно. Тільки голова цих людей незвичайно широка та ясне чоло — дуже високе. У погляді істот, в зовнішньому вигляді відчувалась величезна інтелектуальна сила.
Кілька секунд господарі розглядали Джон-Ея, потім взяли його під руки і, дружньо посміхаючись, легко підняли в повітря. Джон-Ей здивовано озирнувся. Вони летять?.. На чому? Адже немає ніякого літального апарата!
Справді, вони летіли, ніби в казці. Ось стіна. Мов у сні, вони проникли крізь стіну і опинилися в невеликому сферичному приміщенні. Від низу до верху по стінах повзли химерні рослини синього кольору з рожевими квітами, схожими на квіти троянди.
Джон-Ей не міг отямитися від подиву. Як поводити себе? Як порозумітися з цими надлюдьми?
Один з господарів вказав рукою. Джон-Ей здивовано поглянув у той бік і знизав плечима. Там нічого не було. Господар ще раз повторив жест. Тепер Джон-Ей помітив якусь подобу прозорого стільця. Він обережно сів на нього і втомлено випростався. Господарі сіли напроти, один з них пильно подивився в очі космонавту. І тоді почало діятись несподіване. Прямо перед Джон-Еєм спалахнуло рідне Сонце. В темному небі швидко пливла блідо-зелена зірочка. Це була Земля. Вона наблизилась, перетворилася в диск. Проступили обриси океанів, материків… Джон-Ей не витримав. Його серце переповнилось почуттям. Він розпростер руки і кинувся прямо в чорну прірву, назустріч чудесному видінню…
Господарі підхопили космонавта на руки. Все його тіло здригнулося від хвилювання. Заспокоївшись, Джон-Ей знову сів на стілець.
Він уважно оглянув господарів, особливо їх обличчя. Було ясно, що організація цих істот набагато вища, ніж у людей Землі. Про це свідчили розміри голови і довгі чутливі пальці рук. Але як же порозумітися з ними? Невже в них немає перекладних машин? Чому вони мовчать?
З подивом Джон-Ей помітив, що в господарів майже немає рота… На тому місці червоніли мініатюрні губи. Вони не відкривалися. І ще одна деталь — шкіра на обличчі цих дивних істот ніби просвічувалась, зсередини проступала жовтувата барва.
І раптом Джон-Ей зрозумів, що до нього звертаються. Не було сказано ні слова, господарі залишалися непорушними, але Джон-Ей ясно відчув запитання. Навіть зрозумів його смисл. Господарі хотіли знати, звідки він летів і куди?
Як він зрозумів їх? Як він буде їм відповідати? Може, викликати в пам’яті образи подій в логічному порядку?
Джон-Ей згадав події перед вильотом із Землі. Вони виникли в пам’яті з дивовижною ясністю. Господарі задоволено закивали. Вони розуміли гостя, вони легко ловили слабкі біохвилі, що породжувалися в його мозку…
Пливли картини польоту «Думки» в антисвіт, битви в світі червоного карлика, пригод у царстві машин. І, нарешті, блукання Джон-Ея в пошуках рідної системи…
Довго штурман, заплющивши очі, знову переживав неймовірні події. Нарешті, він поглянув на господарів і здивувався. На їх лицях було написане захоплення і гордість. І Джон-Ей ясно читав думку цих людей. Вони передавали, що пишаються представниками Землі — своїми братами по інтелекту — і схиляються перед їх мужністю. Тільки розум з великим майбутнім дерзає здійснювати такі складні завдання…
В свідомості Джон-Ея виникло бажання узнати все про своїх господарів. І відразу ж прийшла відповідь. Вона шикувалась стрункими рядами образів і понять у мозку і перетворювалась в ланцюг подій…
