Шляхи титанів - Олександр Павлович Бердник

— Чому? — На обличчях багатьох вчених з’явився вираз здивування. — Адже ми нічого не вирішили відносно прибуття до нас зорельота!..

— А тому, — спокійно відповів Аеровел, — що переглянуті нами документи мають безпосередній зв’язок з проблемою, яку ми вчора обговорювали. Скажи, Семонію, невже й тепер ти вимагатимеш, щоб твій проект був здійснений? Невже ти хочеш, щоб і наша планета, а слідом за нею і тисячі інших пішли по шляху регресу та виродження?..

Погляди всіх вчених звернулись до Голови Інституту Електронно-гравітаційних машин. Той важко підвівся з крісла і тихо сказав:

— Мені важко говорити це, але істина — понад усе! В нашу дискусію, на щастя, втрутилась людина — наш далекий предок. Він показав нам, до чого привів в іншому світі експеримент, який я пропонував провести у нас. Я знімаю свій проект з обговорення і, якщо хтось інший захищатиме його, виступлю проти…

Тисячі присутніх вітали криками схвалення заяву Семонія. Але Аеровел, посміхнувшись, промовив:

— Ти завжди висловлюєшся поспішно, Семонію. Твій проект науково-технічної революції треба здійснити, але не в такому масштабі. Скрізь і всюди мусить панувати людська думка — тільки тоді машини служитимуть для прогресу, а не для руйнування. Я пропоную обговорити це питання трохи пізніше, коли у нас буде досить експериментального матеріалу. А тепер повернемось до вислуханої розповіді. Всі ви чули заповіт Георгія і Джон-Ея. Наш обов’язок — зробити все, щоб виконати його. Чи згодні ви?..

Перед Римідалом загорілися вогники. Всі вони були зеленими.

— Всі згодні, — сповістив Голова Космічної Ради. Аеровел задоволено схилив голову.

— Але як ми виконаємо заповіт людей минулого? — почувся голос з сектора системи Центавра. — Чи не занадто складне завдання беремо на себе тепер?

— Ні, — відповів найстаріший вчений. — Багато залежить від Інституту Воскрешень, яким керую я. Що ж до експедиції в Велику Магелланову Хмару, то про це будемо говорити на наступному засіданні… Така моя пропозиція.

Римідал встав з-за столу.

— Пропоную перервати засідання. Хай члени Ради уважно підготуються, проконсультуються з своїми академіями, врахують все почуте тут. Про час наступного засідання буде сповіщено окремо…

В залі зникли рожеві хвилі, спалахнуло денне світло. Члени Ради і гості один за одним мовчазно, в урочистій тиші, зникли за дверима. Аеровел останнім зійшов з підвищення і гаряче потиснув руку Ліахіму. В сяючих сірих очах проступали задоволення і радість.

— От бачиш, як добре все вийшло. Тепер перед нами багато цікавої роботи. Летимо до мене…

— Гаразд!

— А тебе попрошу про одне, — звернувся Аеровел до Римідала, — щоб до завтрашнього дня для мене відшукали всі матеріали, які, можливо, мають відношення до періоду експедиції. Особливо дані про місто, звідки вилетів зореліт і де був тодішній Інститут Анабіозу…

— Гаразд, — обізвався Римідал, — все буде зроблено!

Аеровел і Ліахім вийшли з приміщення Космічної Ради і, сівши в закритий салон, вилетіли в напрямі до Інституту Воскрешень, який здіймався прозорими куполами чудесних будівель над густим лісом гігантських білокорих дерев недалеко від широкого каналу, що тягнувся в туманну далину.

— Значить, мертва людина в зорельоті — Джон-Ей? — з цікавістю запитав Ліахім.

— Так. Це його труп. Він повністю зберігся.

— Ти хочеш провести з ним якийсь експеримент?

— Так. Саме для цього я й запросив тебе…

— Що ж ти будеш робити?

— Побачиш сам.

— Чи сподобалась тобі розповідь Джон-Ея про світ інтелекту?

— Це просто неймовірно! Його матеріали багато в чому допоможуть нам! — захоплено сказав Аеровел. — Але хіба ми йдемо не тим же шляхом? Той світ — наше майбутнє!..

Салон безшумно приземлився на стартовому майданчику серед величезного подвір’я Інституту Воскрешень. Навколо приміщень стояла суцільна стіна лісу, обвитого біля підніжжя в’юнкими рослинами з ніжно-рожевими запашними квітами.

Аеровел, а за ним Ліахім, вийшовши з салону, ступили на сіру гофровану доріжку, яка відразу ж рушила в напрямі будівлі. Стіни ЇЇ були світло-смарагдового кольору — здавалось, вони ввібрали в себе гарячі соки землі і наповнювали гігантські палаци здоров’ям і незборимістю.

Нечутно відчинились напівовальні двері, автоматичні східці винесли прибулих вище, до других дверей, за якими відкрилась панорама численних коридорів, що розходилися в різні боки. Одним з коридорів вчені потрапили до величезного круглого, метрів на сто в діаметрі, приміщення, увінчаного прозорим куполом. Море проміння лилося знадвору, але, пройшовши крізь смарагдові стіни, перетворювалося в м’яке, приємне для ока освітлення.

На протилежному від входу боці були півколом розташовані білосніжні столи з прозорим накриттям, які піднімалися на два метри над підлогою. Посередині залу виднівся невеликий пульт. Над одним з столів нависли дивної форми рефлектори, до них підводилась система проводів і труб.

Аеровел показав пальцем на цей стіл.

— Бачиш? Там лежить труп Джон-Ея…

— І ти…

— І я вирішив воскресити його!

— Але ж тисячі років!..

— Ти чув його заповіт? — суворо запитав Аеровел. — Вони вірили, що ми — люди майбутнього — зможемо воскресити їх. І, якщо говорити відверто, вони мають не менше право жити в наш час, ніж наші сучасники…

— О друже мій! — гаряче потиснув руку товариша Ліахім. — Я радий за тебе. Але чи впевнений ти в успіху?..

— Абсолютно! Збереглися всі тканини. Ми тільки відновимо їх життєздатність.

Аеровел підійшов до пульта, натиснув кнопку виклику. Відразу ж в приміщенні з’явилось кілька чоловік. Вони наблизились до підвищення, на якому лежало тіло людини, і зупинились, очікуючи розпоряджень вченого.

Аеровел кивнув їм, включив апаратуру. Над столом навис велетенський кожух, з нього виходило ледве чутне, але потужне гудіння. Рефлектори спалахнули блакитним промінням, під прозорим накриттям попливли зеленкувато-фіолетові хвилі. Асистенти схилилися над екранами, уважно дивлячись з їх допомогою на труп.

На маленьких екранах пульта відмічались зміни, що відбувалися в організмі людини, яку воскрешали. Аеровел, не відводячи погляду від пульта, тихо говорив:

— Ти розумієш, все відбувається дуже просто. Раніше, упродовж