Екст - Геннадій Обушній

— Так... Такого я ще не бачив. І що тут буде?

— Не знаю, шерифе. Кожен замовник організовує простір по-своєму.

Як належить, по чарці за космос. Візитки, запрошення в гості. Що ж, люди в формі завжди зрозуміють один одного. Всього завод з інтервалом у два місяці випустив чотири однотипних контейнери.

Перший пішов на Марс, другий і третій прийшли в точку збору. Там на них нанесли розпізнавальні знаки Федерації, і один відправився в довгу подорож по Сонячній системі, а другий пішов прямо на Європу. Четвертий — у точку збору каравану, несучи в собі середній грінівський корабель. Як з’ясувалося, завод стояв прямо над ним.

Марсіанський епізод

Порт Свободи на Марсі — столиця спейсерів. Аналогічно Коракесіуму, першої в історії людства піратської республіки, спейсери жорстко і навіть жорстоко притримуються власних, писаних реальною кров’ю законів.

Цікава ділянка в каньйоні Маринера нікому не належала. Далеко від полісів і джерел води. Колись гріни замаскували свій корабель біля підніжжя схилу за допомогою зсуву. За минулі століття траплялися і природні обвали, тому зараз корабель лежав під стометровим шаром щебеню й піску.

Хольц прилетів у Порт Свободи і миттєво домовився про зустріч з Канцлером на наступний день. Бюрократія у спейсерів мінімальна.

— Пане Канцлере, я не дипломат і перейду відразу до справи. Федерація Світів, як відомо, є правонаступником легендарних спільнот Вулика і Республіки Марс. З тих часів тут залишилася законсервована наукова база. Ми хочемо забрати і евакуювати своє майно. Сподіваємося, що заперечень з вашого боку не буде, враховуючи наші добросусідські стосунки і вашу педантичність у питаннях власності.

— Пане Хольц, чим зможете підтвердити, що це власність Федерації?

— Логотипу і маркування буде досить?

— Авжеж, ми не бюрократи, пане Хольц. Що це за об’єкт?

— Мобільна база приблизно циліндричної форми, 700x200 метрів. Забезпечена гравіприводом.

— Немаленька банка. Ваше щастя, що наші хлопці не знайшли її раніше. Піднімайте, але можуть бути спроби несанкціонованого огляду за межами підконтрольного мені простору.

— Я розумію, тому ми спакуємо базу в транспортний контейнер прямо на поверхні й підемо зі своїм військовим ескортом.

— Добре. Тільки я особисто хочу перевірити маркування бази. Рішення про допуск ваших штурмовиків отримаєте завтра.

За кілька днів прибув величезний контейнер і опустився в безлюдній частині каньйону. Тут же зависли десять штурмовиків Федерації, катер Хольца і представницький катер Канцлера. Ніколи ще це Богом забуте місце не бачило такого скупчення техніки і людей. Хіба що років п’ятсот тому.

— Де ж твоя база, Вернере?

Вони були вже на ти після офіційного прийому в офісі Канцлера.

— Зараз, Жозе. Дивись уважно.

Місце досить цікаве. П’ятикілометрова крута стіна каньйону, внизу дуже похилий осип висотою метрів триста. Повний штиль в атмосфері. Взагалі ніде ніякого руху. І раптом весь осип прийшов у рух, а посередині виник крихітний горбочок і почав перетворюватись у фонтан піску і шматків породи. За хвилину все стихло, пил осів і з утвореної вирви показалася кругла горловина якогось висувного пристрою діаметром метрів сорок.

— Що це, Вернере?

— Повітряний шлюз, Жозе. Давайте підійдемо ближче.

Два катери зависли за десять метрів від плямистої подряпаної поверхні, що давно втратила свій початковий колір.

— Жозе, тепер я відкрию захист шлюзу.

Горловина поділилася на сегменти, що роз’їхалися в різні боки. Відчинилися власне ворота, бездоганно білі. На них красувалися семаргл, трайдент і розпізнавальний номер КХХ-2-2.

— Дивно, Вернере. Стільки років пройшло, а техніка працює.

— Не будемо поспішати. Зараз на базу зайде екіпаж, і за десять хвилин будемо підніматися.

Ворота відчинилися, прийняли штурмовика й пішли вниз. Минуло десять хвилин, і на великому шматку осипу з’явився прямолійнійний вузький пагорб, що перетворився в довгий плаский фонтан. Пил не заважав бачити, як з утвореної вирви показався корпус циклопічної бочки. База піднялася метрів на сто над поверхнею і застигла. Пил повільно осів.

Всі з цікавістю спостерігали за підйомом бази і не помітили, як у транспортного контейнера відокремився і відійшов у бік торець. База повільно розвернулася і, так само не поспішаючи, запливла всередину контейнера. Торець став на місце. Робота завершена. Про недавнє минуле нагадувала тільки кілометрова прямолінійна улоговина на поверхні планети.

— Ми йдемо, Жозе. Дякуємо. За нами не заіржавіє, як говорили у старосвітські часи.

— Подумаю, що з тебе струсити, Вернере. Крім того, про що вчора домовилися?

Контейнер вийшов з атмосфери і під охороною штурмовиків пішов у точку збору.

Юпітер, Європа

Останній середній корабель забрали вже вкінці, коли весь караван був готовий. Заодно забрали і стару станцію Вулика. Виламали з-під кілометрового льоду.

Дрібниці і локація

Збір малих автоматичних об’єктів почали в першу чергу. Вийшли на вантажному кораблі в супроводі штурмовика. В екіпажі четверо людей і один грін на ім’я Ю-2-2. Його швидко перехрестили в Кряка. Чому — невідомо. Просто прилипло. При відвідуванні корабля спейсерами його закривали в каюті. Кряк мав при собі контейнер із системою управління об’єктами. Контейнер на вигляд — звичайний федеративний девайс. Прямий зв’язок був безпосередньо з Хольцем, який керував операцією. Кряк міг зв’язуватися зі своїми тільки через Вернера.

Почали з Юпітера. Забрали стаціонарні станції з Ганімеда, Каллісто, Іо, витягли станцію з атмосфери самого Юпітера. Потім були Сатурн, Нептун, Уран, Плутон. На Тритоні витягли аквастанцію. Потім на орбіті Плутона зібрали об’єкти, які підтятися з Койпера й Оорта. Але довелося чотири рази ганяти досить далеко на штурмовику, щоб знайти і забрати розбиті випадковими зіткненнями пристрої.

Коли Юджин підтвердив, що всі дрібні об’єкти зібрані, почали демонтувати систему моніторингу. Всі 12 каменів. Та знадобилося півроку, щоб робота була закінчена.

Відносини екіпажу з Кряком були своєрідними. Він не потребував їжі, пиття і спілкування. Начебто типовий утилітарний робот. Вечорами екіпаж збирався в кают-компанії і вбивав час розмовами, фільмами та іграми. Кряк міг сидіти або стояти в повній відключці, а міг бути у своїй каюті.

Комусь набрид зовнішній вигляд гостя, і йому жартома запропонували одягнутися. Мовляв, у нас не прийнято ходити голим. Кряк погодився і йому підібрали та підігнали звичайний екстівский робочий комбез, з кишенями й застібками. Гість миттєво освоївся і зауважив, що цей одяг зручний, хоча й безглуздий.

Якось його запросили зіграти в класичні шахи. Три вечори йому пояснювали правила, але мета цієї роботи до нього так і не дійшла. Тоді йому просто сказали,