Хранителі - Дін Кунц

нерухомості, який присилали поштою, хоча Трейвіс уже понад два роки не займався цією справою. Пес також прогортав його, поки не знайшов фото агента з нерухомості — симпатичної брюнетки в куртці з логотипом «Century 21».

Трейвіс подивився на фото Паули, на блондинку з цигаркою, на веселу дівчину-агента в куртці. Він згадав ту рекламу з брюнеткою та автомобілем і сказав:

— Жінка? Ти хочеш, щоб я зателефонував… якійсь жінці?

Ейнштейн гавкнув.

— Кому?

Ейнштейн обережно взяв Трейвіса зубами за зап’ястя і спробував витягнути його з крісла.

— Добре, добре, я вже йду.

Ейнштейн не хотів відпускати зап’ястя, тягнучи свого хазяїна, який був змушений іти навпригинці, через вітальню та їдальню на кухню до настінного телефона. Там пес нарешті відпустив його.

— Кому? — знову запитав Трейвіс, але раптом збагнув: у них із псом була лише одна спільна знайома.

— Бува, не тій пані з парку?

Ейнштейн почав махати хвостом.

— Гадаєш, це вона телефонувала?

Ейнштейн ще швидше заметляв хвостом.

— Звідки ти дізнався, хто телефонував? Вона не сказала ані слова. І що ти взагалі замислив? Шукаєш мені пару?

Пес гавкнув два рази.

— Ну, вона справді симпатична, але це не мій тип, чуваче. Вона трохи дивна, тобі не здалося?

Ейнштейн, гавкнувши на Трейвіса, побіг до кухонних дверей, двічі стрибнув на них, повернувся до Трейвіса, знову гавкнув, оббіг стіл, постійно гавкаючи, кинувся до дверей, стрибнув ще раз. Поступово стало зрозуміло, що пес був чимось дуже стурбований.

Через ту жінку.

Тоді, після обіду в парку, з нею щось трапилося. Трейвіс згадав того покидька у спортивних шортах. Трейвіс запропонував їй допомогу, але та відмовилася. Проте, можливо, вона передумала і зателефонувала кілька хвилин тому, але їй забракло хоробрості розповісти про свою проблему?

— Ти дійсно гадаєш, що то вона телефонувала?

Пес знову замахав хвостом.

— Нууу… навіть якщо то вона, то краще не втручатися.

Ретривер підбіг до нього, схопив за праву штанину джинсів і почав тормосити нею, ледь не зваливши Трейвіса з ніг.

— Ну гаразд, гаразд! Я зроблю це. Дай сюди той клятий довідник.

Ейнштейн відпустив його і вибіг з кімнати, ковзаючись на слизькому лінолеумі. Він повернувся вже з довідником у зубах.

Лише взявши довідник у руки, Трейвіс раптом усвідомив, що він навіть не сумнівався в тому, що пес зрозуміє його прохання. Тобто він уже сприймав надзвичайні розумові здібності пса як належне.

Насамкінець його осяяло, що пес не став би нести довідник із вітальні, якби не знав його призначення.

— Готовий заприсягнутися, волохата мордо, що недарма я тебе назвав Ейнштейном!

6

Хоча Нора зазвичай вечеряла не раніше сьомої, вона вже зголодніла. Від вранішньої прогулянки та склянки бренді їй так приспіло поїсти, що навіть думки про Стрека не могли зіпсувати апетиту. Вона не хотіла готувати, тому взяла тарілку зі свіжими фруктами та сир, а також розігріла у мікрохвильовці круасан.

Нора зазвичай вечеряла у своїй кімнаті в ліжку, читаючи журнал чи книгу. Там вона почувалася найщасливіше. Коли вона вже було зібралася віднести тарілку нагору, задзвонив телефон.

Стрек.

Напевне, це він. Хто б іще міг, крім нього, бути? Норі рідко телефонували.

Вона завмерла, прислухаючись до дзвінків. Навіть коли телефон замовк, вона сперлася об кухонний стіл, відчуваючи слабкість і чекаючи, що ось зараз телефон знову задзвонить.

7

Коли Нора Дейвон не відповіла на дзвінок, Трейвіс уже хотів знову повернутися до перегляду вечірніх новин, але Ейнштейн усе ще був схвильований. Ретривер стрибнув на стіл, знову скинув телефонний довідник на підлогу, схопив його і вибіг з кухні.

Трейвісу стало цікаво, як пес діятиме далі. Подавшись услід за ним, чоловік побачив, що той стоїть біля вхідних дверей, усе ще затиснувши довідник у зубах.

— Що тепер?

Ейнштейн вперся передньою лапою у двері.

— Ти хочеш вийти?

Пес заскавчав, але звук був приглушений через довідник у зубах.

— Що ти з ним робитимеш на вулиці? Закопаєш його, наче кістку? Що сталося?

Хоча Трейвіс не отримав відповіді на жодне зі своїх питань, він відчинив двері й випустив ретривера на визолочену надвечірнім сонцем вулицю. Ейнштейн одразу ж побіг до пікапа, що стояв у проїзді. Він почав підстрибувати біля дверей автомобіля, схвильовано обертаючись.

Трейвіс підійшов до машини, подивився на ретривера і зітхнув.

— Я підозрюю, що ти хочеш кудись поїхати, і то аж ніяк не в офіс АТС.

Впустивши довідник, Ейнштейн підстрибнув і вперся лапами у двері пікапа. Потім він обернувся до Трейвіса і загавкав.

— Ти хочеш, щоб я знайшов адресу пані Дейвон у телефонній книзі й поїхав до неї. Так?

Ейнштейн ще раз гавкнув.

— Вибач, — промовив Трейвіс. — Я знаю, що вона тобі сподобалася, але я