Хранителі - Дін Кунц

Траса знову спорожніла, і Вінс вирішив, що іншої можливості дати собі раду з Гайнсом у нього не буде. Він пройшов останні кілька метрів, що розділяли його та дівчину, схопив її ззаду за шию і пояс її шортів і, одним махом відірвавши від землі, перекинув через поруччя. З криком вона полетіла вниз на каміння.

Усе сталося так швидко, що Гайнс навіть не встиг відреагувати. Поки жінка летіла, Вінс повернувся до спантеличеного доктора, двічі вдарив його в обличчя, розбивши губи і зламавши ніс. Гайнс знепритомнів.

Поки він сповзав на землю, жінка долетіла до скель. Навіть на відстані Вінс прийняв її пожертву. Клац!

Він хотів перехилитися через поручні, щоб глянути на її понівечене тіло на камінні, але, на жаль, часу було обмаль: скоро на трасі з’являться машини.

Вінс відніс Гайнса назад у «форд» і поклав його на переднє сидіння, обіперши об двері. Сторонній подумав би, що той мирно спить. Вінс відкинув голову чоловіка таким чином, щоб кров з його носа текла у носоглотку.

Зі звивистої прибережної траси, в багатьох місцях поцяткованої вибоїнами, Вінс повернув на бічну дорогу, яка, дедалі вужчаючи і заглиблюючись у тропічний ліс, незабаром із дороги з гравію перетворилася у звичайний путівець. Нарешті він зупинив автомобіль у віддаленому закутку, побіля суцільної зеленої стіни із величних дерев і буйної рослинності. Впродовж цього часу Гайнс двічі починав приходити до тями, але Вінс утихомирював доктора, б’ючи головою об передній щиток.

Він витягнув з автівки непритомного чоловіка і поволік крізь прогалину в кущах під деревами, поки не знайшов тінисту галявину, вкриту густим мохом. Пташине кавкання і тріскотіння одразу ж припинилося, а невидима оку дрібнота з химерними голосами кинулася врозтіч поміж трави. Великі комахи, в тому числі жук завбільшки як долоня Вінса, також поспішили втекти від гріха подалі, а ящірки полізли на дерева.

Вінс повернувся до свого «форда», де в багажнику лежало сяке-таке знаряддя для допиту: пакет зі шприцами і дві ампули із «сироваткою правди», шкіряний мішечок зі шротом, ручний шокер, схожий на пульт від телевізора, та відкорковувач із дерев’яною ручкою.

Лоутон Гайнс досі не прийшов до тями, коли Вінс повернувся до галявини. Доктор хрипів через розбитий ніс.

Гайнс повинен був померти ще добу тому. Люди, які замовили Вінсу трьох людей, хотіли задіяти іншого «фрілансера», котрий мешкав в Акапулько і працював у Мексиці. Але той чолов’яга помер вчора вранці, бо в довгоочікуваній посилці, яку надіслали авіаційною поштою з лондонського відділення «Fortnum & Mason», натомість желейного та мармеладного асорті виявився кілограм пластиду.

Через доконечну необхідність організація з Лос- Анджелеса доручила цю роботу Вінсу, хоча він і так уже запрацювався, а це було небезпечно. Вінсу пощастило, оскільки він був упевнений, що цей доктор також повинен бути пов’язаний з лабораторією у Банодайні і зможе дати йому додаткову інформацію про проект «Франциск».

Оглянувши нетрі тропічного лісу навколо галявини, на якій лежав Гайнс, Вінс знайшов повалене дерево. Йому вдалося відірвати від нього покручений шматок товстої кори, який міг би придатися як імпровізована посудина. Знайшовши потім зарослий ряскою струмок, він набрав у цю посудину десь із півкварти води. Вода була застояною. Можна собі тільки уявити, які екзотичні бактерії там водилися, але, певна річ, Гайнсу повинно бути байдуже.

Першу порцію води Вінс вихлюпнув доктору в обличчя. Через мить повернувся з другою порцією, яку змусив випити. Гайнс довго плювався, давився і трохи поблював, поки йому в голові не прояснилося і він не почав розуміти, що йому говорили, а відтак чітко відповідати.

Тримаючи шкіряний мішечок зі шротом, шокер та відкорковувач, Вінс пояснив, яким чином буде їх застосовувати, якщо Гайнс не захоче говорити. У доктора, який виявився спеціалістом із фізіології та функції мозку, було більше здорового глузду, ніж патріотизму, тому він охоче почав розповідати всі подробиці надсекретного оборонного проекту в Банодайні, в якому брав участь.

Коли Гайнс поклявся, що йому більше нічого додати, Вінс приготував «сироватку правди». Набравши препарат у шприц, він запитав невимушено:

— Докторе, що у вас із тими жінками?

Гайнс, котрий лежав на спині в густому моху, витягнувши руки вздовж тіла точнісінько так, як наказав йому Вінс, не зміг швидко перейти на іншу тему розмови і лише розгублено кліпав.

— Я слідкував за вами з обіду і знаю, що у вас тут, в Акапулько, троє…

— Четверо, — заперечив Гайнс, і, незважаючи на жах, у його голосі прозвучала гордість. — «Мерседес», на якому я їжджу, належить Жизель. Це наймиліше створіння…

— Ви користувалися машиною однієї жінки, щоб зраджувати їй з іншими трьома?

Гайнс кивнув і спробував посміхнутися, але скривився, коли відчув новий напад болю у зламаному носі.

— Я завжди… так поводився з жінками.

— Заради Бога! — з відразою сказав Вінс. — Невже ви не розумієте, що шістдесяті й сімдесяті давно минули? Вільне кохання померло, і тепер за це треба платити високу ціну. Хіба ви не чули про герпес, СНІД і все таке?

Вводячи доктору сироватку, Вінс продовжив:

— Та ви, напевне, носій усіх відомих людству венеричних хвороб.

Дурнувато кліпаючи, Гайнс спершу виглядав спантеличено, а потім під дією препарату впав у сон. Він підтвердив свої слова про Банодайн та проект «Франциск».

Коли дія препарату закінчилася, Вінс почав мучити Гайнса шокером просто заради забави, аж поки батарейки не сіли. Вчений смикався, як напіврозчавлений водяний