Право на істину - Олег Костянтинович Романчук

— Щось для мене є, друзяко? — замість вітання кинув я з порога лабораторії, уздрівши знайому широку спину Томаса, який чаклував за дисплеєм.

— Це ти, старий лисе? — не обертаючись, заклопотано пробурчав Фіцуотер і похитав лисою головою. — Данієльссон мене попередив, але я не думав, що ти примчиш так швидко. — Продовжуючи натискати пальцями лівої руки кнопки периферійного пульта вводу інформації, праву подав мені. Ми поручкались, ніби щойно вчора попрощалися, хоч не бачились майже півроку, і я примостився на вільному стільці поруч з Томасом. Судячи з усього, мій приятель справді був заклопотаний, і я не став вимагати особливої уваги до своєї персони. Про всяк випадок перепитав:

— То є для мене щось цікаве?

— Дещо є, — зітхнув Фіцуотер і, проробивши ще кілька маніпуляцій на пульті, проказав: — Дивись уважно.

На ледь мерехтливому екрані дисплея в рівномірному ритмі поповзли салатового кольору літери, утворюючи слова і речення:

“Джордж Уїкер. Сорок років. Закінчив Гарвардський університет і Массачусетський технологічний інститут. Спеціалізувався в галузі комп’ютерних систем та електронної техніки. Неодружений. Колишній співробітник ЦРУ, посвідчення № 749/С. Тривалий час був приписаний до штаб-квартири “Кондора” в Сантьяго, де працював у Третьому відділі, який безпосередньо займався ліквідацією політичних лідерів, чиї погляди і діяльність носили виразний антиамериканський напрямок. Забезпечував технічний бік операцій. Організація створена на початку 70-х років минулого століття, після приходу до влади Аугусто Піночета. Після ліквідації “Кондора” був залучений до реалізації програми Сі-к’юб-ай. Очолював службу охорони одного з підрозділів цієї структури Пентагону. Відповідав за безпеку військових комп’ютерних систем. Мав право доступу до військових документів НАТО підвищеної секретності. Після звільнення з ЦРУ перейшов на роботу в Національне управління по дослідженню океану та атмосфери (НУОА). Дев’ять місяців тому несподівано розрахувався. Купив на складі Управління морських досліджень ВМС США підводний міні-човен типу “Араго” разом з фотороботом “Джейсон джуніор”. Мотивація — бажання зайнятись пошуками скарбів, що залишились на борту затонулих іспанських галеонів”.

Блідо-зелений текст зник з екрана дисплея, склавши в моїй голові певне уявлення про покійника.

— Цікавий суб’єкт, чи не правда? — хитро примружився до мене Томас.

— Бачу, американець тобі чимось сподобався, — зіронізував я. — Очевидно, маєш про нього ще якусь інформацію? — я запитально подивився на свого приятеля.

— Ти не помилився. Хоч цей комп’ютеризований підводний пошуковий апарат — застаріла модель, проте і сьогодні він коштує кругленьку суму. Свого часу такі апарати мали використовуватися з метою маскування атомних підводних човнів в океані. До речі, саме завдяки “Араго” вдалося знайти затонулий “Титанік”.

— Де ж він роздобув такі гроші?

— Зумів чимось зацікавити компанію “Ай-бі-кей”, яка й взяла на себе частину витрат.

— І що це за компанія?

— “Інтернешнл бізнес космос”.

— Міжнародний космічний бізнес? Цікаво, чим вона займається.

— А це вже по лінії Служби розслідувань, — протягнув Томас і змовницьки підморгнув: — Дещо я для тебе підготував. Аналітики Оперативного центру також не задарма хліб їдять. Ти зараз матимеш змогу ознайомитися з відеоматеріалами однієї з нарад, що проходила у ЦРУ в середині вісімдесятих років минулого століття.

Начальник сектора Оперативного центру натис кнопку, і на екрані монітора рівномірно попливли літери, зчеплені у слова й речення, почали вишиковуватись колонки цифр. Відтак з’явилось кольорове зображення просторого кабінету. Підписи англійською, російською та французькою мовами давали стислу характеристику присутнім на цій нараді, коментували деякі незрозумілі моменти…

По один бік розсувного полірованого стола засідань розмістились господарі: Френк Бедфорт — начальник Оперативного управління, Шон Берстед — начальник Науково-технічного управління, Роберт Харметс — начальник Інформаційного управління, Джон Поллард — керівник Відділу політичних акцій, Віктор Ченчеллор — керівник Прес-центру, Пітер Отіс — представник Внутрішньої служби по зв’язках з громадськістю, Елвін Бенніс — начальник Відділу радянської економіки, Деніс Опот — начальник Відділу стратегічних досліджень, Ірвінг Мерфі — начальник Відділу аналізу Радянського Союзу.

Гості розташувались навпроти: Фред Спілберг — помічник президента з питань національної безпеки, Дін Іствуд — помічник державного секретаря з питань гострих політичних ситуацій, Брайєн Вудраф — заступник міністра оборони по НДДКР, Берт Каллаген — високопоставлений співробітник Служби інформації держдепартаменту, Баррі Макдональд — офіцер національної розвідки, Джеймс Андерсон — помічник директора Розвідувального управління міністерства оборони, Максуел Крокет — заступник начальника штабу Об’єднаного космічного командування СІЛА, Говард Блауер — заступник голови Консультативної ради з зовнішньої безпеки.

Шеф компанії, поклавши руки на письмовий стіл і відкинувшись усім тілом на спинку крісла, з-під напівзаплющених повік непомітно спостерігав, як гості розкладають принесені з собою папери, готуючись до виступів…

Я з цікавості натиснув кнопку “Інформація” і набрав прізвище одного з присутніх на цій нараді. Кольорове зображення зникло, натомість по екрану поповзли блідо-зелені рядки: “Говард Блауер. 1929 року народження. Одружений. Двоє дітей. Займав пост начальника армійської розвідки. Після виходу у відставку — один з керівників коаліції “За мир з позиції сили”. Автор книг “Війна у космосі”, “Космос і бізнес”. Займав пост віце-президента компанії “Юнайтед Брукс”. Зараз один з членів Консультативної ради з зовнішньої безпеки”.

Я знову натиснув кнопку “Пуск”. На екрані з’явився вже знайомий кабінет директора ЦРУ.

— Джентльмени! — сказав, підвівшись з крісла, господар Ленглі. — Перш за все я хотів би подякувати президентській адміністрації за честь, виявлену Розвідувальному управлінню.

Зробивши невелику паузу, обвів присутніх пильним поглядом.

— Гадаю, що висловлю думку не лише присутніх тут, а й усіх справжніх американців, коли скажу, що нам до вподоби рішучі дії нашого президента. Америка дістала унікальний шанс втілити нарешті у життя свої стратегічні плани. Безперечно, здійснення задуманого вимагатиме від усіх нас тривалої й напруженої співпраці. Ми знаємо, що глава Білого дому симпатизує людям нашої професії і розчаровувати президента було б не по-джентльменськи з нашого боку.

Гості й господарі заусміхались. Виждавши, поки мине легеньке пожвавлення, директор продовжував:

— Ми повинні з усією відповідальністю перейнятися тими цілями, які Америка поставила перед собою.