Прекрасні катастрофи - Юрій Корнійович Смолич

Знайшов лікаря Патрарі агент приватного розшуку, виписаний із Бухареста. Це був кмітливий і здогадливий хлопець. Приїхавши до Галаца, він насамперед з’явився до сигуранци й розпитався про всі незвичайні події, що трапилися в околицях за останні дні. Полковник Чарота — саме той, що мав приємну розмову з Сахно й Чіпаріу, — конфіденціально повідав агентові й про події з цими людьми. Дійшлий шпиг відразу ж поставив діагноз і заявив, що він ручиться знайти лікаря Патрарі в маєтку доктора Гальванеску. Він пропонував негайно їхати туди. Але це було цілком неможливо, бо, як відомо, охоронна грамота уряду забороняла будь-кому самостійно з’являтися в заповідник Гальванеску. Отож і минув якраз місяць, поки пощастило добути з столиці відповідний дозвіл. За цей час лікар Патрарі не тільки заріс густою бородою, а ще й дуже поповнів: відсутність моціону й сила харчів зробили своє діло. Він дуже зледащів, і годі було витягти з нього бодай два розумних слова, його колеги — психіатри, проте, висловлювали здогад, що причиною були тому не тільки лінощі, а й переляк, якого зазнав сердешний хірург. Від цього переляку його пощастило вилікувати ще тільки через місяць після того, як із покинутого пустельного маєтку Гальванеску його перевезли до Галаца. Тоді лікар Патрарі зміг повідати свою історію.

Але переказати її тут неможливо, бо його сповідь була зразу заборонена політичною цензурою. Місцева газетка, правда, надрукувала була кілька уривків із цієї сповіді, але її сконфісковано, редактора оштрафовано, а складачів ув’язнено на десять років кожного.

Так і до сьогодні жодна людина в Румунії не знає подробиць цієї таємничої історії: причини зникнення доктора Гальванеску.

Тільки дружина лікаря Патрарі змогла довідатися про ту прикрість, яку зробив нехотя її коханий чоловік найбагатшому дідичеві та найвідомішому вченому. Обурена дружина взяла розлуку з безталанним лікарем Патрарі.

Коли ж вернутися назад і встановити точно події, що відбулися в найближчі дні після зникнення лікаря Патрарі, то можна ще розповісти таке:

Чудового ранку золотого південного літа з Рені, повз Килію й Вилково, у широкі води Чорного моря вийшов пасажирський пароплав, його звичайний рейс був до турецьких кордонів: там передавав він пасажирів, що прямували до Туреччини чи й далі — в порт Батумі, на радянську територію. Останні, звісно, траплялися дуже рідко. Більшість пасажирів не їхали далі Туреччини або ще ближче — до болгарських портів. Як звичайно, на палубі і у каютах панувала смертельна нудота: подорожували найбільше купці, дрібні берегові спекулянти та агенти контрабандистів і заспілкованої з ними морської поліції. Лише зрідка розважав вухо безжурний гомін невибагливих іноземних туристів і місцевих урядовців у відпустці або похмурі прокльони неприкаяних і безбілетних мандрівників-емігрантів.

Цього. разу випав щасливий день. На палубі зібралася весела компанія випадкових супутників. Тут було кілька туристів, двоє-троє контрабандистів, оперний співак, що закінчував своє берегове гастрольне турне, та його імпресаріо, підтоптаний вже чоловічок, проте чистокровний граф із північної країни.

Компанія розважалася, як уміла, — співала, грала в шахи й розповідала нові анекдоти та свіжі відомості про останню сенсацію — таємниче зникнення відомого хірурга Патрарі з власної квартири серед білого дня. Історія вар’ювалася в карколомних подробицях і прикрашалася найвитонченішими романтичними вигадками. Найбільшою ж розвагою для компанії і центром її уваги було залицяння до єдиної на пароплаві жінки — самітної й прекрасної дами. Дама ця прихильно приймала рясні залицяння й стільки ж охоче відповідала на них, не віддаючи, проте, нікому з кавалерів найменшої переваги. Вона теж була заінтригована сенсаційними подіями дня і від себе розповіла кілька жахливих подробиць із пригод нещасного хірурга Патрарі. Компанія весело реготала й висловлювала свої захоплення з буйної фантазії прекрасної дами. До кінця подорожі все товариство було так зачароване своєю супутницею, що, коли їй прийшов час пересідати на турецький пароплав, усі щиро сумували й на власних плечах усі гуртом перенесли її багаж, відштовхнувши незграбних носіїв. Під час цієї процедури кавалери не пересварилися навіть між собою, бо всім знайшлася робота: прекрасна дама мала безліч речей.

Особливо помучилися галантні кавалери біля двох велетенських скринь, щонайменше по 100 кілограмів вагою кожна. Щодо розміру, то менша була ніяк не коротша за зріст шофера Чіпаріу, а більша — якраз така, як велетень Ионеску. До того ж там зберігалися якісь, очевидно, крихкі речі, бо ні трусити, ні перевертати їх догори дном прекрасна дама не дозволила.

Митні агенти приступили були до цих велетенських скринь, але з пошаною лишили їх недоторканими, побачивши з рук прекрасної дами охоронну грамоту від самого уряду. Це мали бути якісь точні технічні приладдя.

Після того засмучені кавалери покинули пароплав і, коли той рушив, довго ще махали капелюхами та пледами своїй прекрасній супутниці. Прекрасна дама відповідала їм хусткою, а потім пішла до себе в каюту спочити, де чекав на неї її вірний лакей.

Постать цього лакея мимоволі лякала всіх подорожніх своєю виключною потворністю. Він був зовсім німий, у величезних чорних окулярах, якийсь спухлий і до того ж кумедно й моторошно рухався, як заводна лялька. Веселе товариство раз у раз полохливо сахалося, тільки-но ця потвора з’являлася біля своєї господині, дарма що прекрасна дама докладно розповіла про його оригінальне й екзотичне походження з нетрів дикої Африки та зовсім незаразливу хворобу, що спотворила його зовнішність.

Проте уважний читач, який перечитав цю правдиву повість з початку до кінця, мусив впізнати в цій муштрованій потворі шановного доктора Гальванеску, як і його господиню — Юлію Сахно.

Консиліум був призначений на дев’яту вранці.

Юлія Сахно прокинулася о шостій. Дарма що набігалась і натомилась за клопітний день, вона лягла