Чужинець на чужій землі - Роберт Хайнлайн
Зараз вона піклувалася про нього, вмовляючи підтримати пакистанські вимоги левової частини Кашмірового торію. Оскільки він від початку хотів це зробити, але й досі не зробив, вона зрозуміла, що це необхідно. Вмовити Джозефа було неважко: попри його незначну впертість вона припускала, що він погодиться. З цим рішенням вона залишила звернення щодо «Материнства у Новому Світі» для Дочок Другої Революції.
Розділ 10
Поки місіс Дуглас надто вільно говорила про те, на чому вона дуже погано зналася, Джубал Е. Гаршоу, бакалавр юридичних наук, магістр, доктор наук, людина, що жила в своє задоволення, гурман, сибарит, популярний автор незвичайної неопесимістичної філософії, сидів вдома, у Поконосі, у власному басейні, перебирав густе сиве волосся на грудях і спостерігав, як бавляться у воді три його секретарки. Всі троє були надзвичайно вродливі, а крім цього, були ще й надзвичайно хорошими секретарками. На думку Гаршоу, згідно з принципом найменшої дії потрібно було поєднати користь і красу. Блондинка Анна, руденька Міріам та темноволоса Дорказ — у кожної природний колір. Їх добирали відповідно, від приємної повноти до смачної худоби. Різниця у віці між ними була більше від п'ятнадцяти років, проте важко було сказати одразу, котра з них найстарша. Без сумніву, вони мали прізвища, але в домі Гаршоу не надто цікавилися їхніми іменами. Пліткували, що одна з них — онучка самого Гаршоу, але думки з цього приводу розділилися.
Гаршоу працював так само важко, як і завжди. Більша частина його мозку займалася тим, що спостерігала, як гарненькі дівчата бавляться у воді під сонцем; одне мале, закрите, звуконепроникне відділення займалося творчістю. Він стверджував, що його метод літературної творчості полягав у тому, щоб поставити його гонади паралельно з таламусом і повністю відімкнути мозок; його звички додавали цій теорії певної вірогідності.
Під час роботи мікрофон, що стояв праворуч від нього на столі, був налаштований на запис голосу, але він використовував його лише для нотаток. Коли він був готовий писати, то користувався послугами стенографістки й спостерігав за тим, як вона реагує. Зараз він був готовий.
— Сюди! — вигукнув він.
— Черга Анни, — відповіла Дорказ. — Але працюватиму я. Отой сплеск — це була Анна.
— Пірни та приведи її. Я не можу чекати.
Маленька брюнетка розсікла воду, і кількома хвилинами пізніше Анна вийшла з басейну, вбралась у махровий халат, витерла об нього руки та сіла поруч, з іншого боку столу. Вона нічого не говорила, так само, як і не робила ніяких приготувань. Анна мала абсолютну пам'ять і ніколи не переймалася записувальним приладдям.
Гаршоу підняв склянку з кубиками льоду, поверх яких налив бренді, і зробив глибокий ковток.
— Анна, я придумав щось дійсно сльозливе. Це історія про маленьке кошеня, яке у різдвяний вечір забрело до церкви, щоб зігрітися. Крім того, що воно помирало з голоду, замерзло і загубилося, у кошеняти була — один Бог знає чому — пошкоджена лапка. Отже, почнімо: «Сніг падав, відколи...»
— Який псевдонім?
— М-м-м... Краще знову використай «Моллі Водзворт». Ця справді примітивна. І заголовок — «Інші ясла». Почни спочатку.
Він говорив, розглядаючи її зблизька. Коли з її заплющених очей потекли сльози, він злегка посміхнувся і теж заплющив очі. До того часу, поки він закінчив, сльози текли по його щокам так само, як і по її. Обоє скупались у катарсисі сентиментальності.
— Тридцять, — оголосив він. — Можеш висякатися. Надішли це і, заради Бога, не показуй мені, бо я його порву.
— Джубале, тобі колись бувало соромно?
— Ні.
— Колись за таке я точно тобі вріжу просто у товсте черевце.
— Я знаю. Але не можу обманювати Своїх сестер: по-перше, вони були б надто старі, а по-друге, у мене ніколи не було жодної. А тепер забери свій задок в дім і займися цим оповіданням до того, як я передумаю.
— Так, бос.
Проходячи повз його крісло, вона поцілувала його в лисину.
Гаршоу знову вигукнув:
— Сюди! — і перед ним з'явилась Міріам.
Але гучномовець, встановлений на будинку позад нього, ожив:
— Бос!
Гаршоу видав лише одне слово, і Міріам з докором фиркнула над ним. Він додав:
— Так, Ларрі?
Доповідач відповів:
— Тут внизу біля воріт дама, яка хоче вас побачити. І вона притягла з собою труп.
Гаршоу на хвилину замислився.
— Вона гарненька? — сказав він у мікрофон.
— Гм... Так.
— Тоді чому ти тягнеш кота за хвіст? Впусти її. — І Гаршоу відкинувся на спинку крісла. — Починай, — сказав він. — Зйомка у місті, у кадрі двоє людей у кімнаті. На прямому стільці сидить коп. Він без головного убору, комір розстебнутий, обличчя вкрите потом. Ми бачимо лише спину іншої постаті, що стоїть між нами та копом. Ця людина піднімає руку і відводить її назад, майже за межі кадру. Вона б'є копа з важким, глухим звуком... — Гаршоу підняв очі і сказав: — Пізніше продовжимо звідси.
Автомобіль скочувався з пагорба до будинку. За кермом була Джилл; поруч з нею сидів молодик. Коли авто зупинилося біля Гаршоу, чоловік одразу ж вистрибнув, наче зрадів можливості опинитися якнайдалі від її вмісту.
— Ось вона, Джубале.
— Я бачу. Доброго ранку, дівчинко. Ларрі, де цей труп?
— На задньому сидінні, бос. Під ковдрою.
— Але це не труп, — запротестувала Джилл. — Це... Бен говорив, що ви... Я хочу сказати... — Вона втратила самоконтроль і розридалась.
— Годі, моя люба, — м'яко сказав Гаршоу. — Дуже мало трупів цього варті. Дорказ, Міріам, попіклуйтесь про неї. Дайте їй води та вмийте.
Він глянув на заднє сидіння, почав піднімати ковдру. Джилл відкинула руку Міріам, яку та їй подала, і різко сказала:
— Ви маєте вислухати! Він не мертвий. Щонайменше, я на це сподіваюсь. Він... о Боже! — Вона знову заплакала. — Я така брудна... і така налякана!
— На вигляд труп, — задумливо промовив Гаршоу. — Мушу визнати,
