Зоряний єгер - Григорій Євгенович Темкін

Краснов подався за ним, не зводячи захопленого і водночас шанобливого погляду з хижачки.

— Який екземпляр! Як гадаєш, скафандр її зуби витримає?

— Краще не пробувати. Наш костюм розрахований усе-таки на космічні небезпеки — радіацію, температурні коливання, перепади тиску. А не на зуби баракуд. Стій! — раптом застережливо крикнув Чекерс: йому здалося, що баракуда збирається уклинитися в простір між екологом і кручею. — Негайно притиснися до скелі, не пускай її зі спини…

Так, дотикаючись плечима й мало не зачіпаючи камінь спинами, вони опустилися. Баракуда провела їх до самого дна, то відпливаючи вбік, то з загрозливим виглядом наближаючись. Лише коли, відчувши під ногами тверду опору, Ігор з силою тупнув по кораловому відростку, перелякана тріском рибина зробила невловимий рух своїм миневим хвостом і розчинилася в синяві.

— Куди ж ти, красуне! — крикнув їй навздогін Ігор.

На щось дотепніше він у цій ситуації не спромігся: ікла з палець завдовжки кепсько відбиваються на почутті гумору. Він подивився на пілота й побачив, що той облизує пересохлі губи.

«Він усе ж непоганий хлопець, — подумав Ігор. — Злякався злегка, але не розгубився. І навіть зорієнтувався, встиг зміркувати, що треба триматися скелі. Чи — досвід?!»

Чекерс, відчувши на собі погляд еколога, по-своєму витлумачив його й, немов виправдовуючись, сказав:

— З академії не був під водою. Та й там… координацію лише відпрацьовували.

— Про що ти, Бобе, ти ж молодець. Удома я захоплювався підводним плаванням, підводним полюванням в основному. Але ти сьогодні поводився значно професійніше від мене.

Чекерс збентежено махнув рукою і, згорбившись, покрокував під днище дискольота.

Зачекавши, поки пілот підніметься в шлюз, Ігор поліз було за ним, але на півдорозі щось пригадав і зістрибнув з драбини назад.

— Ти куди? — стурбовано запитав Чекерс.

— Зараз! Надії захоплю сувенірчик…

Ігор оглядів дно. Всюди навколо дискольота дно було всіяне уламками коралів — результат посадки та їхніх сьогоднішніх ходінь. Але те, що валялося, не виглядало Ігореві достатньо презентабельним. Для подарунка треба б щось краще… І тут, поряд з амортизаторною лапою, він помітив чудові «оленячі роги» — витончений прямий стовбур, довгі й тонкі пагони-відростки. «Красені!» Ігор нахилився, потягнувся до коралової гілки, щоб її відламати, натиснув на неї.

І цієї самої миті трапилося щось незрозуміле.

Вода ніби ущільнилася тисячократно, стала ватяною, і проте могутньою хваткою обтиснула йому руку від плеча до кінчиків пальців, і не було можливості ні повернути її, ні зігнути в суглобі, ні хоча б ворухнути м’язом.

Відчуття тривало якусь частку миті, його неначе й не було, але, коли воно минуло, Ігор ще якийсь час стояв, завмерши з витягнутою рукою, не ризикуючи поворухнутися. Що це, напад? Ні, не схоже, довкола пустельно, лише риб’яча дрібнота пасеться в коралових клумбах. Чи місцевий водяник пустує — пожартував над прибульцем?.. Здалося, вирішив Ігор. Або просто втомився за сьогодні. Треба відпочити.

Ігор підняв крислату кам’яну гілку й пішов до люка.

За склом, на вигляд таким неміцним та все ж здатним витримати будь-які мислимі впливи, чорніла чужа, інопланетна вода. Вона була мов морок, мов нескінченна космічна ніч, і сяючі зірочки мікроорганізмів лише підсилювали схожість. «А що, коли розбудити цю ніч?» — подумав Ігор.

— Підійди сюди, — покликав він Надю.

Дівчина заглянула у вікно й пощулилася, немов на неї війнуло холодом. Ігор відчинив невеликі дверцята над нижнім краєм вікна, висунув звідти мініатюрний штурвал, що закінчувався не звичним бубликом, а м’якою кулею-набалдашником.

— Дивися, — сказав Ігор і стиснув рукоятку.

І тут-таки в темряві витягнувся довгий білий хвіст: біля корпусу дискольота, на початку, — пружний, різко окреслений і пухнастий, розсипчастий — у кінці, метрах у п’ятдесяти за вікном. Ігор ворухнув штурвал — хвіст нахилився, повис у чорнильній воді, зачепився за скелю. Ніби сонячна пляма, заблукавши в океані, сіла на кручу відпочити й висвітила зненацька з підводної скелі стократ посилену райдугу, розбризкала неправдоподібно яскраві фарби там, де в найбільш сонячну погоду панує рівна зеленкувата сутінь. Камені, які за п’ятдесятиметровим водяним фільтром не знали навіть власного кольору, засвітилися під променем прожектора, мов вогні на новорічній ялинці.

Ігор посунув прожектор нижче. Промінь слизнув з кручі, знову повис у воді, впав на дно — і знову під ним ніби вибухнула палітра якогось божевільного художника. А на підводній скелі, що повернулася в морок, продовжували кольоровими свічками люмінесціювати[14] корали, немов буркотячи на нескромний прожектор, який безцеремонно порушив їхній сон.

І еколог Краснов, посміхнувшись, мов пером по папері, повів променем по схилу. «Н-а-д-і-я», — засвітилися на скелі метрові веселкові літери. Ігор вимкнув прожектор, але літери продовжували горіти, і в цьому фантастичному видовищі було навіть щось нереальне…

— Невже можна просто так відлетіти? Нічого не зробивши, не поцікавившись, — узяти і залишити це? — запитав Ігор.

Мов заворожена Надя дивилася на затухаючі вогники, на власне ім’я, написане на підводній кручі за мільйони кілометрів від рідного світу, і була ладна погодитися з кожним словом, вимовленим зараз Ігорем.

Будильник продзвенів о п’ятій і відразу закрутив Краснова у вирі справ, запланованих на ранок. Сьогодні була його черга чергувати на кухні. Ігор не став мудрувати, хутко приготував яєчню й поспішив у кают-компанію.

Надія й Роберт уже сиділи за столом і про щось сперечалися.

— Привіт! — привітався Ігор.

Чекерс стримано кивнув.

— Доброго ранку, Ігорку, чим нас сьогодні пригощаєш? — Надя підвелася, заглянула в тацю. — О, яєчня по…

— Яєчня випускна а-ля субмарин. З яких проблем дебати?

— Та ось вирішуємо, кому виходити сьогодні, а кому сидіти в дискольоті.

— Ну-ну… То які ж думки? — розставляючи сніданок, поцікавився Ігор. — Зокрема, що робитимемо з екологом Красновим, де йому відведено місце — на борту чи за бортом?