Зоряний єгер - Григорій Євгенович Темкін
Борючись із іскрами, що стрибали перед очима, — приклався-таки чолом об панель! — Ігор труснув головою.
— Надіє, Роберте! — покликав він. — Ви цілі?
— Я ціла! — пискнула перелякано Надя. — Йду до тебе.
У динаміку, що пов’язував рубку з каютами, і зокрема з каютою, куди пішов поспати Чекерс, почулося щось гучне й невиразне. Що саме, Ігор з цієї скоромовки не розібрав, але з тону, який не віщував нічого хорошого, зрозумів, що неушкоджений і пілот.
«Вже непогано, — подумав Ігор, — усі живі й здорові. А що наша посудина?» Він подивився на екран і побачив, що дисколіт уже повністю під водою і продовжує, планеруючи, поволі поринати. Краснов стурбовано увімкнув загальний огляд. Унизу починали вимальовуватися розпливчасті обриси дна. Ігор з полегкістю зітхнув: добре хоч, тут неглибоко…
— Добре хоч, тут неглибоко, — вторячи його думкам, промовив у нього за плечем Чекерс.
Голос у пілота, чи то від хвилювань, чи то від чогось іншого, був захриплий.
Ігор обернувся. У дверях стояла Надія, що вже встигла опанувати себе, але все ще з залишками переляку в округлених очах, а поряд з нею — Роберт, насуплений, вируючий обуренням, з червоною пом’ятою смугою від подушки на щоці.
Краснов мовчки піднявся з пілотського крісла; теж не кажучи ні слова, Чекерс зайняв своє місце, поклав долоні на штурвал. І вчасно: з синяви туманним силуетом на екран насувалася загострена підводна скеля. Надія зажмурилася, чекаючи катастрофи, але Роберт вправно почаклував гальмівними площинами, і дисколіт відразу втратив горизонтальну швидкість. Він м’яко слизнув уздовж скелі вниз і, скреготнувши лапами амортизаторів по дну, зупинився. У кабіні стало помітно темніше.
Ігор клацнув вимикачем.
— З приїздом! — із жартівливою безтурботністю почав він, але зустрів такий лютий погляд пілота, що затнувся й почав крутити назад-вперед регулятор освітлення.
— Мало тобі одного подвигу? Вирішив тепер і світло зіпсувати? — не витримавши, вибухнув Чекерс.
За улюбленого шефа заступилася Надія.
— Ну що ти, Бобі! Хіба Ігор навмисне…
— Справді, чого це я! Подумаєш, дав маху. Ну, втопив чоловік ненавмисно космічний корабель, то й що з того?
— Послухай, Роберте, — сказав Ігор, — може, я й розгубився на мить, але все одно іншого виходу в мене не було.
— Та якого виходу?! Звідки? Що це за вихід такий — топити дисколіт?
— А-а, я й забув: адже ти нічого не знаєш, — зміркував Ігор і розповів про зустріч з рептилією.
— Рептилія, кажеш. Та-ак… — протягнув пілот, разом з повітрям з легенів видихаючи й частину гніву: він уже оцінював ситуацію й намагався уявити, як сам би вчинив на місці Краснова. — Ну й везіння… У порожньому океані налетіти на черепаху. Випадково, значить? Гаразд, припустимо. Але якщо ти не встигав обійти її, навіщо треба було пірнати, а не спокійно перестрибнути?
— Таж не було куди стрибати, — пояснив Ігор, — зверху вже голова її була, над самим ліхтарем стирчала. Якби я не пірнув, ми б цій Тортиллі шию неодмінно вкоротили. А дуже не хотілося. Шийка-бо метрів десять — чи жарт, черепаха, може, її все життя ростила…
— Стривай, стривай, — зупинив раптом еколога Чекерс. — Якої довжини шия була, кажеш?
— Метрів десять. А то й дванадцять.
— А голова де стирчала? Над ліхтарем?
— Над ним самим, — з готовністю підтвердив Ігор.
— Але тоді виходить, — до шепоту понизив голос Чекерс, — що ти вів дисколіт на висоті десяти метрів над рівнем моря.
— Ну, вів… — з деякою, не дуже великою, часткою збентеження визнав Ігор.
— А хто тобі дозволив?! — знов закипів пілот. — Як ти посмів ризикувати всією експедицією, кораблем, нашими життями, врешті-решт?!
— Та годі тобі, — розсердився, у свою чергу, Краснов. — Подумаєш — аварія яка! Нічого з нами не трапилося.
— Як — нічого? А гвинти? Пропелерний люк не закривається.
— Полагоджу я твої гвинти, не хвилюйся. Власноручно полагоджу.
— Де, цікаво? Чи не під водою, бува?
— Можу й під водою. Тут неглибоко. Метрів шістдесят.
— Це чиста випадковість, що тут мілко. А якби тут було три-чотири кілометри… — вже остигаючи, за інерцією продовжував Чекерс.
Під час перепалки з екологом він устиг просканувати головні вузли й переконався, що ніяких серйозних пошкоджень дисколіт не отримав.
— Хоч тридцять чотири! Тобі незгірш від мене відомо, Бобе, що дисколіт витримує практично будь-який тиск, йому однаково звідки стартувати — з орбітальної станції, з поверхні планети чи з дна морського. Врубай реактивну тягу й газуй.
— Газуй! Швидкий який. Ти витрату пального на старт у рідкому середовищі порахуй. А нам ще на Кайонегро летіти.
— Долетимо.
— Може, й долетимо. Якщо буде на чому.
— Тобто як? — не зрозумів Ігор.
— А так. Забороняється — ваш-таки брат еколог заборонив літати на іонному ходу на планетах. Без пропелерів, таким чином, нам ані тут, ані там робити нема що.
— Сказав, полагоджу пропелери! — гаркнув Ігор. — Зараз же. Негайно.
Із хрускотом ступаючи по кораловому дну, Роберт вийшов з-під дискольота. Йому довелося задерти голову, щоб бачити всі дії Краснова. Еколог сидів верхи на пропелерному кожусі, що нагадував верблюжий горб, і намагався випрямити вісь. Пілотові відразу стало ясно, чому не закривався вертолітний люк: погнувшись при зіткненні з черепахою, вісь зачіпала за край кожуха нижнім гвинтом.
— Ну як, виходить щось? — примирливо буркнув Чекерс.
Замість відповіді Ігор простягнув рукоять пневмомолотка, допоміг підійнятися нагору.
Хоча працювати під водою без звички виходило значно повільніше, ніж вийшло б, скажімо, в невагомості, проте вони досить швидко підправили вісь. Обидва гвинти, і верхній і нижній, довелося
