Плутонія - Володимир Опанасович Обручев

була родина носорогів, дуже відмінних як від тих, що живуть в Індії та Африці, так і від довгошерстого носорога. Це були товсті, приземкуваті, коротконогі тварини, схожі швидше на невеликих гіпопотамів; але форма голови і короткий товстий ріг самця виявляли їх породу. У самки замість рога була тільки велика мозолеподібна гуля. Малятко, що гралося біля матері, було схоже на велику ліверну ковбасу; щоб дістатися до джерела молока, воно лягало на землю і боком пролазило під черево матері, яка, пересуваючись, придушувала його, що викликало невдоволене хрюкання скривдженого маляти.

Трохи далі на схилі паслося стадо великих слонів. Розглянувши їх у бінокль, Каштанов сказав, що це, напевне, мастодонти; вони відрізнялися від мамонта довгими й прямими бивнями, спадистим лобом і більш довгим тулубом.

Поруч з ними ходило кілька антилоп надзвичайної величини, буро-жовтих з чорними плямами, як у леопарда, з довгими шаблеподібними рогами. Вони пересувалися стрибками, бо задні ноги були значно довші від передніх; Громеко спершу думав, що це величезні зайці.

На узліссі були ще дивніші тварини, схожі почасти на жирафу, почасти на верблюда. На перших вони скидалися дуже довгою шиєю і головою з невеликими ріжками, а ознаками верблюда були бурий колір і форма тулуба з невеликим горбом. Пара цих тварин, в яких Каштанов упізнав родоначальника верблюда і жирафи, ходила понад узліссям, вільно зриваючи гілочки і листя на висоті чотирьох метрів від землі.

Найцікавішою здобиччю мисливцям здавалися антилопи та верблюдо-жирафи; тому вони й поділилися на три партії: Каштанов пішов обходом до верблюдо-жираф, Папочкін — до антилоп, а Громеко повинен був сфотографувати носорогів і мастодонтів.

Громеко, якого спокусив вигляд маленького носорога, що був, на його думку, вартий рожна, вистрелив і поклав на місці маля, яке нічого не підозрівало. Його батьки, замість того щоб тікати, як сподівався мисливець, обнюхали труп, а потім з голосним хрюканням кинулися на ботаніка, який мав необережність виступити з-за кущів. Він сховався знову в кущі і встиг відбігти кілька кроків убік, як на тому місці, де він щойно стояв, затріщали люто розламувані гілки, і обидва носороги, топчучи кущі і розкидаючи їх мордами в сторони, з’явилися на гребені горба й побігли далі. Але, помітивши, що ворог зник, вони повернули назад і помчали туди, де хитання кущів виказувало присутність мисливця.

В цей час поблизу антилоп пролунав постріл Папочкіна, і стадо цих тварин помчало вгору схилом; туди ж кинулись і мастодонти, піднявши хоботи і тривожмо трублячи. Становище Громеко ставало безпорадним: з одного боку, йому доводилося стежити за носорогами і тікати від них назад і вперед крізь кущі, а з другого — насувалася небезпека від антилоп і мастодонтів. Але ботанікові прийшла щаслива думка: помітивши, що антилопи і мастодонти біжать угору по схилу з різних сторін, але приблизно до того ж місця гребеня, він, замість того щоб перебігати від носорогів назад і вперед крізь кущі, побіг тепер униз схилом у проміжок між антилопами і мастодонтами, сподіваючись, що ті або інші затримають його переслідувачів. Цей розрахунок справдився: розлючені носороги, прорвавшись знову крізь кущі, зіткнулися — один з мастодонтами, другий — з антилопами. Сталося замішання: перший був збитий з ніг і затоптаний, другий — погнав антилоп і сам побіг за ними, а Громеко лишився переможцем на полі бою.

Передихнувши від шаленої біганини, він піднявся знову до кущів, знайшов свою рушницю, яку кинув, тікаючи від носорогів, а потім почав шукати свою здобич — маленького носорога, через якого зазнав стільки страху. Знайти його було неважко, бо круглу тушу, що нагадувала добрий бочонок, видно було здалека серед притоптаної трави. Потім він попрямував до своїх товаришів, і вони разом, добре навантаживши себе шкурами, черепами і м’ясом, рушили назад до стоянки, де Макшеєв уже турбувався, що їх так довго не було. Він сам хоч і сидів на місці, але не залишився без здобичі. До намету підкрадався хижак, який, очевидно, збирався з’їсти Генерала, але замість того сам потрапив під кулю. Це була тварина, схожа на вовка, але з дуже великою головою, з котячою будовою тіла і з порівняно довгою гривою на голові й шиї. Каштанов виявив, що це повинен бути пліоценовий предок сучасних вовків.

ПЛУТОН ГАСНЕ

Поки в казані варилося м’ясо антилопи, а на рожні смажився цілком молодий носоріг, мандрівники впорядковували здобуті за день багаті матеріали.

Під час цієї роботи вони помітили, що світло послабло і стало ще більш червонуватим, ніж звичайно. Підвівши голови, щоб з’ясувати причини цього явища, вони переконались, що небо безхмарне, але сам Плутон світить тьмяно, і на одній половині диска видно багато великих темних плям.

Разом з послабленням світла почалося зниження температури, що досягала цього дня вже +28° у тіні. Останнє можна було б вітати, але перше змушувало тривожитись.

— А що як Плутон тепер погасне зовсім? — запитав Громеко, бо під час вечері констатували, що світло й далі послаблюється і кількість темних плям на дискові збільшується.

— І ми раптом опинимося в повній темряві, за якою поступово настане і полярний холод? — додав Папочкін.

— А теплий одяг залишився у нас далеко на півночі в юрті! — вигукнув Макшеєв.

— Я гадаю, що це послаблення світла — тимчасове явище, — сказав Каштанов. — Плутон, коли зважити на його червоний колір і велику кількість темних плям, справді перебуває в останньому періоді свого горіння. Але цей період може тривати ще сотні й тисячі років. Зірки, аналогічні Плутонові, що їх спостерігають у світлому просторі, часом меркнуть, майже гаснуть, але потім знову спалахують. Запаси тепла, що є в їх масі, ще дуже великі, і кора, яка утворюється на їх поверхні внаслідок охолодження і являє собою темні плями, що їх ми бачимо, знову і знову розривається й розтоплюється за рахунок цих запасів. Згаснути світило не може одразу.

— А якщо горіння Плутона припиниться через нестачу кисню? Адже потрібний для нього кисень береться, звичайно, з загальної атмосфери нашої планети, що надходить через полярний отвір.

— Це дуже сумнівно, бо за мільйони років свого горіння Плутон повинен був би