Капітула Дюни - Френк Херберт

і швів. Десь на Капітулі росла діброва генетично скроєних дубів. На дбайливо доглянутій плантації вони тяглися до сонячних променів. Дерева сягали щонайменше тридцяти метрів без крони, стовбури мали в діаметрі більше двох метрів. Їх посадили, коли будували цю залу, — щоб замінити теперішні балки у належний час. Балки мали витримати дев’ятнадцять сотень стандартних років.

Як уважно аколітки довкола Матері Настоятельки стежили за нею, хоча й не дивилися прямо.

Одраде повернула голову, щоб глянути, як сідає сонце. Знову пил. Хмара куряви, яка вторглася з пустелі, притьмарила захід сонця. Воно яскріло, мов далекий жар, що будь-якої миті може спалахнути неконтрольованим полум’ям.

Одраде придушила зітхання. Такі думки воскресили її нічні кошмари: прірва… натягнутий канат. Знала, що якби заплющила очі, то відчула б, як погойдується на канаті. Мисливиця з сокирою дедалі ближче!

Аколітки, що сиділи поруч з Одраде, їли нервово, наче відчуваючи її неспокій. Можливо, так і було. Одраде почула шелест тканини, і це вирвало її з нічного кошмару. Насторожилася, прислухаючись до нової нотки у звуках Централі. За найзвичнішими рухами — ось біля неї човгнуло крісло… ось відчинилися кухонні двері — чутно було звук скреготіння. Скреготіння піску. Команди прибиральників уже нарікали на пісок і «цю кляту куряву».

Одраде визирнула у вікно глянути на джерело цього дратівливого явища: вітер з півдня. Тьмяний серпанок, кольору середнього між жовтувато-коричневим і землистим, затягнув обрій, наче завіса. Після такого вітру осади пилу залишаться при рогах будинків та на підвітряному боці пагорбів. У куряві відчувався запах кременю, чогось лужного, що подразнювало ніздрі.

Вона опустила погляд на стіл, де офіціантка-аколітка поставила перед нею їжу.

Одраде втішила така переміна порівняно зі швидкими перекусками в її кабінеті та приватній їдальні. Коли їла там на­одинці, аколітки приносили їжу так тихо, а прибирали так швидко й без жодного слова, що інколи вона дивувалася, куди це все зникло. А в цій їдальні були й гамір, і розмови. У її помешкання могла ввірватися шеф-кухар Дуана зі своїм кудкудаканням: «Ти замало їси!» Зазвичай Одраде прислухалася до таких напучувань. Сторожові пси були в дечому корисні.

Цього вечора подано сліг-свинину під соусом із сої та меляси, мінімум меланжу, дрібку базиліку та лимона. Свіжий зелений горошок, приготований аль денте, з паприкою. Як напій — темно-червоний виноградний сік. Вона взяла на пробу шматочок сліг-свинини і вирішила, що м’ясо прийнятне, дещо переварене, як на її смак. Якщо кухарка аколіток і помилилася, то зовсім трішки.

«Звідки ж тоді відчуття, що такі трапези надто численні?»

Одраде ковтнула і з притаманною їй загостреною чутливістю розпізнала додатки. Ця їжа тут не лише для того, щоб по­повнити запаси енергії Матері Настоятельки. Хтось у кухні розпитав про її щоденне меню і відповідно наготував цю тарілку.

«Їжа — це пастка, — подумала вона. — Ще одна залежність». Їй не подобалася спритність, з якою кухарі Капітули приховували, що вони додають до їжі «для блага їдців». Вони, звичайно, знали, що Превелебна Мати може розпізнати інгредієнти і пристосувати до них свій метаболізм. Просто зараз стежили за нею, міркуючи, як Мати Настоятелька оцінить сьогоднішнє меню.

За обідом вона прислухалася до інших їдців. Ніхто не втручався в її трапезу — ні дією, ні словом. Звукове тло стало майже таким, як до її приходу. З її появою балачка завжди трохи змінювала тон, а потім поверталася до норми, хоч і дещо тихішої.

Думки всіх довкола тривожило одне безсловесне питання: «Чому вона тут цього вечора?»

Одраде відчувала тихе благоговіння частини застільників. Це була реакція, яку Мати Настоятелька інколи використовувала для своїх цілей. Благоговіння, доведене до самого краю. Як звітували Прокторки, аколітки перешіптувалися між собою: «Вона має Таразу». Хотіли цим сказати, що в пам’яті Одраде є Верховна — її покійна попередниця-Настоятелька. Вони обидві були історичною парою, яку обов’язково вивчали постулантки.

Дар і Тар, уже легенда.

Навіть Беллонда (люба стара злюка Белл) з цієї причини не зважувалася підступати до Одраде прямо. Кілька фронтальних атак, мізер вибухових аргументів звинувачення. Таразу визнали рятівницею Сестринства. Це втихомирило більшу частину опозиції. За словами Тарази, Всечесні Матрони по суті своїй варварки, а їхнє насилля, хоч і не повністю приборкане, може бути зведене до кривавих демонстрацій. Події більш-менш підтвердили це.

«Правильно, крім одного моменту, Тар. Ми обидві не передбачили розмаху їхнього насилля».

Класична вероніка Тарази (який вдалий образ із кориди[7]) підштовхнула Всечесних Матрон до такої кривавої різні, що Всесвіт просочився їддю потенційних прихильників жертв їхньої брутальності.

«Як я маю захистити нас?»

Йдеться не про те, що захисні плани недостатні. Вони можуть стати цілковито непридатними.

«Цього, звичайно, я й прагну. Ми мусимо очиститися та приготуватися до найвищого зусилля».

Беллонда глузувала з цієї ідеї: «Перед нашою загибеллю? Через неї мусимо очиститися?»

Якби Беллонда довідалася про справжні плани Матері Настоятельки, її ставлення до них було б двоїстим. Беллонда-злюка аплодувала б. Беллонда-ментатка висловилася б за відкладення «до сприятливішого моменту».

«Та хай як думатимуть мої Сестри, я шукатиму власний шлях».

А багато Сестер вважали Одраде найдивнішою Матір’ю Настоятелькою, яку вони будь-коли приймали. Піднесена на своє становище радше лівою, ніж правою рукою. «Тараза Верховна. Я була там, коли ти помирала, Тар. Ніхто інший не мав змоги перейняти твою особистість. Піднесення завдяки випадку?»

Багато хто не підтримував Одраде. Та коли опір наростав, опозиціонери однаково апелювали до «Тарази Верховної — найкращої Матері Настоятельки в нашій історії».

Кумедно! Тараза Внутрішня першою сміялася з цього й питала: «Чого б тобі не розповісти їм про мої помилки, Дар? Надто про те, як неправильно я оцінила тебе».

Одраде замислено пережовувала шматок сліг-свинини. «Я затягла з візитом до Шіани. На південь у пустелю, і якомога швидше. Шіана мусить бути готовою замінити Там».

У думках Одраде, майже заповнивши їх, постали зміни довкілля. Бене Ґессерит понад півтора тисячоліття заселяли Капітулу. «Тут всюди наші сліди». Не лише особливі діброви, виноградники чи сади. Що мусить діятися в колективній психіці при спогляданні змін, які відбуваються з цим рідним краєм?

Аколітка, що сиділа поруч із Одраде, тихо кашлянула. Хотіла звернутися до Матері Настоятельки? Рідкісний випадок. Молода жінка їла далі, не промовивши й слова.

Думки Одраде повернулися до майбутньої подорожі в пустелю. Шіана не повинна ні про що здогадуватися. «Мушу мати певність, що вона та, хто нам потрібен». Є кілька питань, на які Шіана має відповісти.

Одраде знала, що вона виявить під час інспекційних зупинок по дорозі. У Сестрах, в рослинному й тваринному світах,