Капітула Дюни - Френк Херберт

«Рішуче насміхається!»

— Хіба ж не так завжди відбувається? — Йому ледь вдавалося стримувати гнів.

— Невже бене-ґессеритка мусить нагадувати тлейлаксу, що тонкощі — це інший різновид Зброї? Хіба ж ви не вдавалися до облуди? Вдавана слабкість, щоб збити ворогів з дороги і завести їх у пастку? Вразливі місця можна творити.

«Звичайно! Вона знає про епохи тлейлаксанської облуди, що мала на меті творення образу бездарних телепнів».

— То як ви збираєтесь учинити з нашими ворогами?

— Збираємося покарати їх, Скителі.

Яка невблаганна рішучість!

Нові знання про Бене Ґессерит наповнювали його побоюваннями.

Якось морозної зими Одраде взяла його на пообідню прогулянку за стінами корабля. Вони були під доброю охороною, кремезні Прокторки лише на крок відставали від них. Одраде зупинилася, аби подивитися на маленьку процесію, що надходила з Централі. П’ять бене-ґессериток, дві з них— аколітки у звичній одежі з білою облямівкою, проте три інші були вдягнені в монотонне сіре вбрання, незнайоме Скителі. Вони тягли колісний візок в один із садів. Крижаний вітер обдував їх. З темних гілок упало кілька засохлих листків. На візку лежав довгий згорток, оповитий білим. Тіло? Саме такої форми.

У відповідь на питання Одраде почастувала його оповіддю про поховальні практики Бене Ґессерит.

Якщо слід було поховати тіло, то це робили швидко й буденно. Проста процедура, свідком якої він щойно був. Жодна Превелебна Мати ніколи не мала некрологу і не прагнула ритуалів, які лише гаяли час. Хіба ж її пам’ять не жила в Сестрах?

Він почав було заперечувати, твердити, що це неповага, але вона перебила його.

— З огляду на феномен смерті, усі життєві прив’язаності є тимчасовими! Дещо з них ми видозмінюємо в Інших Пам’ятях. Ви робили подібну річ, Скителі. А тепер ми включаємо частину ваших умінь до нашої торбини хитрощів. О, так! Ось наш спосіб мислення про такі знання. Це просто модифікація схеми.

— Це неповага!

— У цьому немає жодної неповаги. Вони відходять у ґрунт, де врешті-решт стають добривом. — І продовжила опис процедури, не даючи йому шансів далі протестувати.

Сказала, що побачена ним сцена — це звична практика. До саду привозять великий механічний бур, який висвердлює в землі яму належного розміру. Останки, загорнуті в цю благеньку тканину, ховають у вертикальній позиції, а над ними садять плодове дерево. Сади — це прямокутники, розбиті на сітку квадратів, в одному з кутків міститься кенотаф, де реєструють місця поховань. Вказала йому на кенотаф. Це була квадратна зелена плита метрів три заввишки.

— Думаю, тіло закопано десь у квадраті С-32, — сказала вона, стежачи за роботою бура, тим часом як похоронна команда чекала, спершись об візок. — Воно стане добривом для яблуні.

Здавалася безбожно щасливою, кажучи це!

Вони дивилися, як бур підіймається, візок перевертається і тіло зсовується в яму. Тим часом Одраде почала тихенько мугикати. Для Скителі це стало несподіванкою.

— Ви сказали, що Бене Ґессерит стороняться музики.

— Це просто стара пісенька.

Бене Ґессерит зоставалися загадкою, він більше, ніж будь-коли досі, розумів слабкість типовості. Як можна торгуватися з людьми, схеми яких не трималися прийнятного шляху? Можна подумати, що ти їх зрозумів, а вони різко звернули в іншому напрямку. Були нетиповими! Спроби зрозуміти їх руйнували його почуття порядку. Він був певен, що у всіх цих торгах і переговорах не отримав нічого реального. Трохи більше свободи, яка насправді була ілюзією свободи. Ця холоднолиця відьма не дала йому нічого такого, що він насправді хотів! Намагання скласти докупи клаптики інформації про Бене Ґессерит виявилися танталовими муками. Узяти, наприклад, твердження, наче вони обходяться без більшості бюрократичних систем і ведення документації. Звичайно, за винятком Беллондиних архівів, та й то щоразу, коли він про них згадував, Одраде казала: «Обороніть нас, небеса» чи щось рівносильне.

— То як ви тримаєте лад без урядників і записів? — спитав тоді він. Був глибоко здивований.

— Якщо слід щось зробити, ми це робимо. Поховати Сестру? — Вона вказала на місце в саду, куди принесли лопати і насипали землю в могилу. — Ось так це робиться, і завжди є особа, яка за це відповідає. Усі знають, хто вони і що мають робити.

— Хто… хто займається цими відразливими…

— Це не відразливо! Це частина нашої освіти. Сестри, що провалили випробування, зазвичай наглядають. Аколітки виконують роботу.

— Хіба ж вони… тобто хіба ж їм це не здається неприємним? Ви згадували Сестер, що провалили випробування. І аколіток. Мені це здається більшою карою, ніж…

— Карою! Нумо, нумо, Скителі. Чи знаєте ви цю єдину пісню? — Вона вказала на похоронну команду. — Відбувши період учнівства, усі наші люди радо приймають свою роботу.

— Але не… ах, бюрократичну…

— Ми не дурні!

І знову він не зрозумів, але вона відповіла на його невисловлене здивування:

— Ви, звичайно, знаєте, що бюрократія, здобувши владу, завжди перетворюється на захланну аристократію.

Йому тяжко було простежити доречність. До чого вона веде? Не дочекавшись відповіді, сказала:

— Всечесні Матрони виявляють усі ознаки бюрократії. Міністри того, Великі Всечесні Матрони сього, кілька владоможних зверхниць і численні функціонери внизу. Вони завжди сповнені юнацького мисливського запалу. Мов ненажерливі хижаки, ніколи не задумуються, що повністю винищують свою здобич. Тісний взаємозв’язок: зменшивши численність тих, ким живишся, руйнуєш власну структуру.

Скителі ніяк не міг повірити, що відьми саме так бачать Всечесних Матрон. Він сказав про це.

— Якщо виживете, Скителі, то побачите, що мої слова стають дійсністю. Ці бездумні жінки відповідають гучними криками люті на необхідність стримуватися. Докладають нових і нових зусиль, щоб якнайбільше витиснути зі своїх жертв. Піймай їх більше! Тисни їх сильніше! Це призведе лише до швидшого винищування. Айдаго каже, що вони вже сягнули стадії відмирання.

«Гхола це каже? То вона використовує його як ментата?»

— Він лише підтвердив нашу оцінку. Нас насторожив приклад з Іншої Пам’яті.

— О? — Ця Інша Пам’ять його непокоїла. Чи може їхнє твердження бути правдивим? Пам’яті з його численних життів мали величезну цінність. Він попросив підтвердження.

— Ми пам’ятали взаємозв’язок між кормовою твариною, званою кроликом-снігоступом, і хижим котом, званим риссю. Популяція котів завжди зростала слідом за популяцією кроликів, а тоді надмірне споживання зіштовхувало хижаків у періоди голоду та серйозне відмирання.

— Цікавий термін — «відмирання».

— Опис того, що ми плануємо для Всечесних Матрон.

Коли їхня зустріч закінчилася (без жодних здобутків для нього), Скителі почувався дезорієнтованим сильніше, ніж будь-коли досі. Це