💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Анна
5 липня 2024 12:37
Джеймс Олiвер просто класний автор книг. І до речі, класний сайт. Молодці
Бродяги Пiвночi (збірник) - Джеймс Олiвер Кервуд
Юрій
7 червня 2024 13:40
Чудовий приклад якісної сучасної української книги!👍
Лис та інші детективні історії. - Мирослав Іванович Дочинець
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Фантастика » Острів загиблих кораблів - Олександр Романович Бєляєв

Острів загиблих кораблів - Олександр Романович Бєляєв

Читаємо онлайн Острів загиблих кораблів - Олександр Романович Бєляєв
від того часу, коли вперше вийшло в море ось це суденце. Але погляньте, який прогрес!..

Супроводжувана Людерсом екскурсія, переходячи з палуби на палубу, попрямувала до ганзейских кораблів XIV століття.

— Ці поважні купецькі судна були споруджені не тільки для торгових цілей, а й для боротьби з розбійницькими суднами норманів, одне з яких ви бачили. Зверніть увагу: подібно скандинавським суднам, «пазурі» мають підвищення на носовій і кормовій частині. Тут знаходилися катапульти і навіть гармати. Поверхня вітрил збільшилася. Управління суднами, зважаючи на сильний тиск на вітрила, проводилося вже не веслом, а кермом, міцно укріпленим на ахтерштевні. Ці судна вільно борознили поверхню Середземного моря… Ви не втомилися? — запитав Людерс Вівіану, помітивши, що вона слухає його неуважно.

— Ні, — відповіла Вівіана, — я просто замислилася… — Про що?

— Про жертви моря, про всі ці драми…

— Ці жертви та драми, місіс Гатлінг, усе зменшувалися з прогресом суднобудування. Погляньте на цю португальську каравелу. На такому ось судні Колумб вирушив у свою подорож в невідомі краї. Ці каравели, по суті, закінчують собою «героїчний» період мореплавання. Дев’ятнадцяте століття принесло з собою застосування нари як нового могутнього двигуна. Морські подорожі зробилися безпечнішими й… нуднішими. Якщо ви не втомилися, пройдемо до західного берега нашого Острова. З якогось дива туди приносило течією майже виключно парові судна. Ви побачите там дідуся пароплавів — невеликий колісний пароплавчик «Савана», збудований у тридцяті роки дев’ятнадцятого століття. Він має всього тридцять метрів довжини. А в сорокових роках минулого століття було збудовано вже перший гвинтовий пароплав із металу. В ньому започатковані всі елементи сучасного кораблебудування.

Вівіані не хотілося образити Людерса, але ходіння по хитких містках і косих палубах Острова натомило її, хоча вона й не хотіла в цьому зізнатися. А ще історія пароплавобудування не вельми цікавила її. Її чоловік сам був корабельним інженером. У нього було багато книг з кораблебудування і багато моделей.

— А чи не відкласти нам прогулянку на кладовищі пароплавів? — запитав Симпкінс, якому хотілося швидше повернутися до себе і обдумати план, який з’явився в його голові.

— Очевидно, — згодився Гатлінг. — Часу в нас ще багато, і ми встигнемо не поспішаючи оглянути всі визначні пам’ятки Острова.

— Ну що ж, — дещо розчарований сказав Людерс. — Відкладемо.

Він провів гостей і, розпрощавшись з ними, повернувся до себе.

— Цей Острів Загиблих Кораблів, — сказала Вівіана чоловіку, повертаючись від Людерса, — може бути названий Островом Жахів. Навряд чи є на земній кулі інше місце, де на такому невеликому просторі було б зосереджено стільки людського страждання…

А Симпкінс, відставши від Гатлінгів, поволі попрямував на південь і довго дивився на «Сивілу» — напівзруйнований корабель. Цього дня, пояснюючи все головним болем, Симпкінс навіть не з’явився на обід. Золото лісового бога займало всі його думки. Він дістане це золото що б там не було!

Симпкінс не міг дочекатися ночі і, як тільки стемніло, почав збиратися в дорогу. Він узяв місткий дорожній мішок, електричний ліхтар, великий ніж і мотузок — з револьвером сищик ніколи не розлучався — і вийшов з каюти.

Яскраві зорі усіяли небо. Пахло вогкістю, гнилим деревом, водоростями, трохи дьогтем, — звичний запах Острова, що вночі ставав відчутнішим. Було тихо. Всі вже спали, окрім двох вартових біля резиденції губернатора. Симпкінс ішов упевнено — він уже добре вивчив Острів — і невдовзі був біля цілі. «Сивіла» стояла всього за два метри від суцільної мас кораблів, що складали острів. Симпкінс відірвав велику д піку з палуби баркаса і перекинув на «Сивілу». Обережи ступаючи, він перейшов на її борт. При першому дотику поручні обломилися.

«Ого, тут треба бути обережним!» — подумав Симпкінс. Дошки палуби напівзгнили. Нога м’яко ступала по цьому гниллю. Симпкінс дійшов до зламаної щогли, прив’язав до неї край мотузка, кінець якого кріпився біля пояса, засвітив ліхтар і почав поволі сходити вниз майже прямовисними сходами. Аби східці не обломилися, він не ставав на них, а з’їжджав усім тілом. Тут підлога була неначе міцнішою. Але треба було опуститися ще нижче — в трюм.

Симпкінс знову піднявся вгору, відв’язав мотузок, спустився в середню частину корабля, прикріпив мотузок до стовпа і не без хвилювання почав спускатися сходами, що ведуть у трюм. Повітря тут було надзвичайно задушливе. Підлога й стіни вкриті слизом і мохом. У кінці трюму, на підлозі, що сходила вниз, ліхтар освітив воду. Очевидно, частина трюму була затоплена. Серед усякого корабельного добра виднілися скелети.

З верхніх палуб вони були прибрані остров’янами, але сюди, очевидно, ніхто не проникав.

«Тим краще, — подумав Симпкінс. — Ну, що там!» — І він почав оглядати бочки. Майже всі вони були порожні. На дні однієї з них він знайшов людські кістки; майже в усіх копошилися краби, черв’яки, слимаки, що пролізли сюди крізь щілини. Симпкінс відчував органічну огиду до цих істот, але він долав себе і продовжував пошуки, наближаючись до залитого водою простору. І тут, вже ступаючи по воді, він знайшов ці заповідні бочки із золотом. Правда, їх було не три, а дві, і в одній золота було тільки наполовину, але і того, що залишилося, було достатньо, щоб забезпечити його на все життя.:. Золото було вкрите зверху таким шаром цвілі, що воно могло б залишитися непоміченим, якби Симпкінс не знав, що шукав. Він з огидою стер цвіль, і величезні шматки золота, відшліфованого індіанцями, заблищали. Симпкінс від хвилювання важко дихав. Він наповнив золотом мішок, набив кишені, нарешті став класти за пазуху. Слизькі, холодні шматки неприємно торкалися шкіри, але це було золото, золото! Ще один шматок…

Але Симпкінсу не вдалося узяти ще одного шматка. Гнила підлога провалилася під тягарем навантаженої золотом людини. І Симпкінс відчув, як занурюється у воду. Він ледве встиг вхопитися руками за край підлоги. Почувся новий тріск — це провалилися у воду бочки із золотом. Важко було триматися за прогнилі наскрізь дошки, що розсипалися під руками. Золотий вантаж нестримно тягнув його вниз. Симпкінс відчував, що гине. Якщо звільнити себе від частини золота… Ні, ні! Він вибереться,

Відгуки про книгу Острів загиблих кораблів - Олександр Романович Бєляєв (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: