Фіолетова загибель - Володимир Миколайович Владко

на мене такими телячими очима, що мені довелося запросити її прогулятися, хоч я й заздалегідь знав: буде нудота. З дівчатами лише тоді цікаво гуляти, коли залицяєшся до них… А тут… — Він безнадійно махнув рукою. — Одне слово, я покликав і Коротуна, щоб не довелося вдвох вести кисло-солодкі розмови. Меджі, певна річ, була незадоволена цим, їй, бач, хотілося ліричної самотності. А мені цього аж ніяк не треба, в усякому разі, з нею! — стукнув він кулаком по коліну.

— І що ж було далі? — не стримав посмішки Клайд.

— Пішли ми гуляти. Коротун, звичайно, читав Меджі лекції на наукові теми. А ти ж знаєш, як мені це цікаво? Я слухав, слухав, вони базікають, верзуть нісенітницю…

— Як, і Меджі теж? — здивувався Клайд.

— Уяви собі! — розвів руками Фред. — Він їй про зірки і всяку всячину, а вона підтакує, та ще й поглядає на, мене отак згорда…

— Ну, вже й згорда! — розсміявся Клайд, уявивши собі, як маленька Меджі Бейкер намагається дивитися на величезного, плечистого Фреда.

— Гаразд, може, й не зовсім так, — охоче погодився Фред, — але, так чи інакше, якось іронічно. А я цього не люблю, сам знаєш. Звісно, у Коротуна голова набита різними науковими дурницями, він може бозна-скільки говорити про такі речі, особливо, якщо йому підтакувати. Але ж мені все це ні до чого! Так от, я слухав-слухав усю цю теоретичну ахінею, навіть у голові почало паморочитися. А потім розсердився й плюнув. Сказав, що вони можуть вирішувати наукові проблеми й без мене. І пішов геть. От і все, — закінчив він, справді енергійно сплюнувши у вогнище.

Клайд несхвально глянув на нього.

— Ти сам собі суперечиш, друже. Спочатку сказав, що покликав Коротуна, так би мовити, на допомогу, бо не хотів вести з Меджі малоприємні розмови про ваші взаємини. А про що інше Джеймс міг би говорити з нею, як не про наукові справи? Хіба ти його не знаєш? Ясно, що він намагався виручити тебе, а ти ще й незадоволений. Ти дуже непослідовний, друже. Замість того, щоб дякувати, бурчиш, лаєшся.

Фред спантеличено мовчав: йому, очевидно, це не спадало на думку.

— І, мабуть, Коротун говорив не стільки про зірки, як про метеорит і свою плісень, правда? — допитувався Клайд.

— Можливо, — без особливого ентузіазму ствердив Фред, — я, слово честі, не цікавився суттю їхньої розмови. Вона нагадувала мені дзижчання мух. Він — з-з-з, і вона ж-ж-ж, тільки й діла.

— Отож воно й є, — розсміявся Клайд. — Тобі, практичній людині, навіть невтямки, що ми з Коротуном непогано просвітили Меджі відносно плісені й усього іншого, пов’язаного з нею. І про космос, і про метеорит розказали. Здається, це навіть справило на неї враження…

— Та ну? — здивувався Фред.

Щодо враження, яке справили на Меджі розповіді про метеорит, Клайд, можливо, дещо навіть і перебільшив: адже дівчина просто перелякалась, і тільки. Проте він охоче підтвердив:

— Уяви собі, що саме так. Тому її й цікавило продовження розмови. — Клайд скоса поглянув на похмуре обличчя Фреда й вирішив підлити масла в огонь. — Дівчина вона жвава, всім цікавиться, тямуща — і тому, природно, захоплено слухала розповіді Джеймса на ці теми…

«Ой, здається, я перебрав!» — майже злякався Клайд, побачивши, як прожогом скочив на ноги Фред і як у нього від люті перекосило обличчя. Сунувши руки в кишені, він процідив:

— Жвава, так? Цікава? Виходить, ти виправдовуєш те, що це безтямне дівчисько так іронічно дивилося на мене? Отже, вона все розуміє й цікавиться, зовсім не те що я, невіглас і тупиця! Під три чорти! Досить з мене! Вона, бач, приїхала спеціально для того, щоб цікавитися нікому не потрібною космічною плісенню й вести інтелек… інтелектуальні розмови. Ну, то й займайтеся з нею ви з Коротуном, а мене звільніть. Мені набридло все це! Спочатку балаканина про метеорит і плісень, потім ідіотський приїзд Меджі Бейкер: ах, ах, які ми раді, що ви приїхали, будь ласка, знайомтеся з нашими найновішими науковими відкриттями. Найсвіжіші, прилетіли прямо з неба, розроблені в лабораторії Джеймса Марчі й Клайда Тальбота! Ні, ні, з мене досить! Бувайте здорові!

Він рвучко повернувся й рушив до своєї палатки.

— Зажди, Фред, зачекай хвилинку! — крикнув Клайд, не на жарт стривожений наслідком свого жарту. — Фред!

Але Стапльтон уже зник у палатці. За хвилину він вийшов, несучи в оберемку свою постіль.

— Влаштовуйте її самі, я ночуватиму на свіжому повітрі, на узліссі, — кинув зневажливо. — І чим швидше вона поїде звідси, тим краще!

19

Джеймс Марчі був настільки захоплений розмовою з Меджі Бейкер, що нічого не помічав навкруги. Все, здавалося, йшло прекрасно, Меджі так уважно слухала, час від часу кидаючи на нього довірливий і лагідний погляд променистих синіх очей, що Джеймсові було навіть трошечки страшно й дуже приємно. Він, правда, розумів, що дівчина дивиться на нього наче на цікаву книжку, в якій є ще чимало непрочитаних сторінок. «Ну й що ж, — думав Джеймс, — хіба не чудово, що Меджі може з цікавістю слухати про такі далекі й чужі для неї речі, як метеорити і його космічна плісень? Меджі, люба, як невимовно приємно відчувати справжню увагу до того, що переповнює мої думки, хай навіть безглузді, але ж вони весь час лишалися в мене без відповіді: Клайд хоч і слухав мене, та в нього завжди є якесь упередження, не кажучи вже про Фреда, цілком байдужого й далекого».

Мабуть, Фреду й справді нудно; втім, хіба ж можна було так брутально, — ні, не по відношенню до Джеймса — він давно звик до подібних витівок Фреда, але по відношенню до Меджі, що приїхала саме до нього, — брутально й різко кинути: «Базікайте, будь ласка, про ці дурниці без мене, мені набридло!» — повернутися й піти?.. Меджі розгублено і навіть боязко подивилась йому вслід, потім перевела погляд на Джеймса, і здавалося, що вона ладна була заплакати від гіркоти, на очі в неї навернулися сльози, — чи це тільки так