Випробування вогнем - Джеймс Дашнер

— Знаю, — пропихтів Казан. — Й оте «як є» — повне лайно.

— Що далі? — запитав Томас.

— Гадаю, слід привал зробити, — відповів Мінхо. — Трохи животи натовчемо й поп’ємо. Йти нам усю ніч. Можливо, на світанку поспимо годинку-другу.

— А що з тою психопаткою, яка так і верещить? — нагадав Казан.

— Здається, у неї своїх проблем вистачає, їй не до нас.

Ця фраза чомусь вжахнула Томаса. Мабуть, і решту теж, бо ніхто й слова не зронив, скидаючи на землю мішки і всідаючись і беручись до їди.

— Хоч би вона вже пельку стулила, — чи не вп’яте повторив Арис, коли глейдери бігли крізь непроглядну пітьму ночі. Бідолашна дівчина десь там, попереду, так і кричала моторошно-високим голосом, і зойки її наближалися.

Вечеря була тиха і скромна; всі розмови врешті зводилися до того, що сказав Щур про Змінні й дослідження реакції на них. Про розробку шаблону і виявлення закономірностей «зони ураження». Жодних відповідей, тільки безпредметні здогади й припущення. Дивно все це, подумав Томас. Глейдери начебто знають, що їх тестують, що «БЕЗУМ» проводить випробування. Тож, здавалося б, діяти вони мали б якось інакше, проте хлопці просто рухаються вперед, борються, виживають — і все заради обіцяних ліків. І так буде і далі, Томас був певен.

Коли Мінхо знову підняв хлопців, довго ще Томас відчував скутість у суглобах і м’язах. Місяць висів у небі срібним диском, даючи світла не більше за зорі. Та й навіщо потрібне світло, коли біжиш голою рівниною? До того ж — якщо Томасу не здалося — глейдери наближалися до вогнів міста. Світло мерехтіло, а це означає, що то і справді вогні багать а6о смолоскипів. Логічно, бо навряд чи в пустелі збереглося електропостачання.

Томас і не помітив, як це сталося, та зненацька місто опинилося зовсім близько. Будівель немов додалося, вони виросли й уже не так хаотично були розкидані. Здається, тут колись була столиця, зруйнована якоюсь катастрофою. Невже спалахами на сонці? Чи тим, що сталося потім?

Околиць глейдери досягли вже близько опівночі.

Простирадла вже були непотрібні, але Арис тримався ближче до Томаса, і той вирішив розпитати новачка.

— Розкажи детальніше, як був облаштований ваш Лабіринт.

Арис дихав рівно: здається, цей перехід дався йому без проблем, як і Томасові.

— Як був облаштований наш Лабіринт? Тобто?

— Ти не розповідав нам подробиць. Яке у тебе склалося враження про Лабіринт? Скільки ти в ньому пробув? Як вибрався?

Арис заговорив, і голос його заглушував тихе хрусь-хрусь-хрусь, з яким підошви опускалися на суху землю.

— Я вже побалакав з твоїми приятелями, і мені здається, що наші Лабіринти майже нічим не відрізнялися. Просто у нас… жили дівчата замість хлопців. Хтось із дівчат просидів у Лабіринті два роки, інші прибували пізніше, по одній, раз на місяць. Передостанньою прислали Рейчел, після неї — мене, в комі. Я практично нічого не пам’ятаю, лише кілька божевільних днів, коли я вже отямився.

Він розповідав далі, і Томаса вразило, наскільки все, що там відбувалося, було схожим на Глейд, — це було просто неймовірно. Арис отямився, повідомив про Завершення, потім мури Лабіринту припинили зачинятися на ніч, підйомник більше не приїжджав, дівчата розгадали код Лабіринту… і так далі, аж до втечі. І ця втеча не надто відрізнялася від страхітливого досвіду глейдерів, хіба що дівчат загинуло менше, — ну, якщо вони такі ж круті, як Тереза, то нічого немає в цьому дивного.

Зрештою Арис із дівчатами опинились у останньому приміщенні, і дівчина на ім’я Бет — котра, як і Галлі, зникла за кілька днів до цього, — вбила Рейчел саме перед тим, як рятівники доправили втікачів у спортивну залу, про яку Арис уже розповідав. Опісля рятівники оселили Ариса в кімнаті, де його і знайшли глейдери і де напередодні спала Тереза.

Якщо, звісно, все відбувалося саме так. Звідки знати, як саме все працює в цьому світі, де можливий Стрімчак і прямтранс, який доправив хлопців у тунель. Поминаючи вже закладені цеглою вікна і раптову появу таблички з ім’ям Ариса біля дверей спальні.

Так можна й збожеволіти.

Мізки плавилися від думок про групу «В», про те, як Терезу підмінили на Ариса. Єдине, що відрізнялося в двох історіях, — це смерть Чака. Можливо, ці перетасовки повинні спровокувати певні конфлікти в групах, які досліджує «БЕЗУМ»?

— Моторошно, ага? — підсумував Арис, давши Томасу час перетравити розповідь.

— Навіть не знаю, яке слово дібрати. Це просто неймовірно, як дві групи пройшли паралельні тести. Чи то пак випробування, як там вони називаються. Оскільки тестували наші реакції, в тому, щоб провести паралельні експерименти, є сенс. Тільки дивний якийсь.

Варто було йому стулити рот, як невідома дівчина зарепетувала ще голосніше, і Томас здригнувся.

— Здається, я зрозумів, — промовив Арис дуже тихо, аж Томас не відразу розібрав слова.

— Що?

— Я зрозумів, навіщо потрібні дві групи.

Томас глянув на новачка — в темряві ледь вгадувався на диво спокійний вираз на його обличчі — і запитав:

— Зрозумів? То кажи.

Арис трохи засапався.

— Взагалі-то у мене дві ідеї. Перша: оті люди — «БЕЗУМ» чи як там вони називаються — з двох груп хочуть обрати найкращих, а потім їх використовувати — наприклад, розмножувати.

— Що? — Томас