Кінець світу. Том 1. До… - Василь Андрійович Базів
Виглядає так, що вони сильніші від нас. Сильніші розумом. Тому нам не варто ризикувати. Вони неймовірно далеко від нас пішли у розвитку, тому нам не варто поводитися, як пустуни. Хто знає, злі вони чи добрі.
Наостанок свіжа інформація. Під час останньої репетиції Всесвітнього потопу біля берегів Японії спостерігалися спалахи на одному із місячних кратерів. Навіть не спалахи, а пробуджене світило.
І з ключовим словом у свідомості — «Репетиція» — перетинаю Атлантику, де на протилежному березі, на центральноамериканському півострові Юкатан, нам залишили сценарій уже заключного земного спектаклю із фіналом у завершальному акті Календаря майя.
Якщо самим аборигенам Месоамерики поставити питання руба: «Звідки вони такі мудрі взялися?» — майя у цьому відношенні чужих заслуг собі не приписують. Вони прямо так і пишуть у своїх письменах — премудростей їх навчили Перші Люди. Тут аналогія із шумерами. Мовляв, куди нам самим дійти до цього — нас навчили. Хто? Боги. До речі, зовні абсолютно такі самі, які оті «блондини» із уже модерної класифікації інопланетян, яку впорядкували, цю таблицю, сучасні уфологи.
Для майя найсвятіше ім’я Отця — Кецалькоатль. Біловолосий Бог з бородою, котрий прийняв образ Крилатого Змія — коатля, що поєднює вищу мудрість змії і волелюбність кришталевого птаха кецаль, який у неволі гине і може жити тільки на волі. Воля як потреба людини — із цієї нової премудрості розпочиналося виведення дикунів із печер.
Ключова легенда міфології майя із захопленням розповідає, як на їхнє узбережжя висадились білі бородаті люди зі світлим волоссям.
Відомий іспанський історик Хуан де Торквемада у XVI столітті так переповідав оповіді майя про їхніх богів: «Кецалькоатль був світлошкірою людиною із довгою бородою, високим лобом і у довгій сорочці до підлоги».
Прибув Кецалькоатль не сам, а у супроводі дванадцяти супутників. Появилися боги не з Неба, а приплили з моря на човні, який рухався без весел, і саме ця обставина шокувала тубільців неймовірно. Білошкірі бородачі принесли нові знання у всіх сферах, але головне — вони різко негативно ставилися до войовничих кровопролить, засуджували жертвоприношення. А сам верховний Бог був перш за все справді божественним цілителем, бо був здатен оживляти померлих.
Уже майже у час модерну сюди прийшли не боги, а колонізатори, яких, до речі, спочатку тубільці сприйняли теж як богів, хоча даремно, за що й поплатилися. Але то вже інша і нецікава історія. Але хроніки конкістадорів засвідчують: індіанці говорили, що білі люди вже бували у них і навчили їх усього того, що вони знають у медицині, астрономії, математиці.
Більше того, аргентинська газета у 1975 році надрукувала сенсацію: у басейні Амазонки на півночі Бразилії знайшли нове плем’я індіанців — бліднолицих і блакитнооких. Це те саме, якби раптом десь у пониззі Дніпра знайти індіанське поселення на чолі не із головою сільради, а з вождем Чингачгуком Великим Змієм.
Пояснень є два — або ті, перші, що надоумили індіанці майя, дали їм феноменальні знання і залишили отой містичний календар, були справді інопланетянами–нефілім, або купкою врятованих атлантів, коли їхня феноменальна Атлантида пішла на дно Всесвітнього потопу.
Власне, наша рідна Сонячна система була вже сьомою за порядком, яку майя розкреслили, нанесли на карту й науково освоїли. Як зробили це люди, що ще не вміли обробляти метал і яким ще не був відомий такий геніальний і банальний винахід, як колесо.
Один із авторитетніших у світі дослідників цього феномену Хосе Аргуельєс у своєму знаменитому бестселері «Фактор майя: позатехнологічний шлях розвитку» захоплено вигукує: «Майя — це ті, кого я називаю галактичними блукачами».
Для чого прибилися вони сюди, на Землю? «З цілком конкретною метою — залишити після себе набір ключів та інформацію про сутність і призначення нашої планети у масштабах Сонячної системи і Галактики на даному часовому відрізку».
Місія справді більш ніж крута. Справді, навряд чи посильна для нас, аборигенів–землян. Роботу свою скромну ці мало не печерні індіанці вели добрих півтора тисячоліття тому, але нехай сьогодні всі академії наук у світі спробують осилити завдання, яке вдалося їм — вони залишили дані про відносини нашої планети із сімома планетами нашої системи, як відомо, — Сонячної, а відтак встановили інформацію про галактичний промінь, через який, розпочинаючи із 3113 року до нашої ери і закінчуючи 2012 роком нашої ери, проходить Земля.
Десятки сучасних світлих умів присвятили своє життя осягненню наукової спадщини майя. Один із найавторитетніших з них — Джон Дженкінс, якому належить висновок: «Календар майя містить всеохоплюючу фундаментальну концепцію світобудови і величаву комплексну теорію Часу, Простору, Духу, Матерії і Свідомості».
Якщо це більше ніж наука, бо, окрім традиційного нашого розуміння вченої раціональної сфери, включає ще й духовне пробудження, то
ЧОМУ САМЕ 2012 РІК
НАЗИВАЄ НАУКА?
Чому вони не назвали 1941 рік, коли Гітлер напав на Сталіна і завирував нечуваний армагеддон? Або 7 серпня 45–го, коли пілот Збройних сил США скинув атомні бомби на Хіросіму і Нагасакі, піднявши над планетою смертоносний стовп нечуваної злої сили? Чи, може, той чорний день над нашою українською багатостраждальною землею 24 квітня 1986–го, коли червоний жрець вершив якийсь язичницький ритуал, по–комуністичному названий парадом на Хрещатику, а над головами приречених грішників уже зійшла смертельна зірка полину, і Чорнобиль став найстрашнішою карою Божою від часу Содома і Гомори — карою за богоборство, коли Всевишній був оголошений — уперше, відколи живуть люди на Землі, — ворогом людини, а людина ця нікчемна, калмицький це жид чи криворукий тифліський горець, була проголошена богом? І війну із Творцем вели наші найближчі предки у супрязі із знавіснілими старшими братами, за що й покарані вперше, в науку усім решті шести мільярдам, атомом?
Не раз виглядало на кінець світу, але майя земні факти до уваги не брали.