💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Фантастика » Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай

Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай

Читаємо онлайн Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай
зазнала, лежачи там тижнями, місяцями й роками, замкнута під герметичною накривкою! Велике кохання, як у непристойних романах. Авантюри й скандали. Подружжя, материнства, старости, прикрощі й ейфорії. Подорожі. Погоні, втечі, злочини, розслідування, судові процеси. Вона кохала й ненавиділа, боролася і страждала, перемагала й ставала безпорадною жертвою, брехала, займалася перелюбами, убивала, зраджувала. Бо могла. (Позаяк не могла).

… І так починається інша одержимість — волею: оскільки немає різниці між учинком й уявленням про вчинок, не залишається жодної межі для перетину; панна Єлена ж усе вже вчинила (хоча не вчинила), вона знає трепет, почуття і супутні думки, знає стежки душі. Вона їх широко протоптала. Насамперед зі шпоньки чи брошки вона виготовила собі відмичку й відчиняє замок у дверях покою, де її задля власного ж добра ув’язнили. Свобода! Так усе починається. В о н а м о ж е, тому вислизає на нічні прогулянки тихим домом, мишкує по креденсах і кімнатах прислуги, ласує забороненими ласощами, куштує алкоголь і тютюн. В о н а м о ж е, тому вламується до чужих кімнат і таємниць, до кабінетів, секретерів, письмових столів, читає чужі листи, щоденники, висмоктує із них життя до мозку кісток. В о н а м о ж е, тому підглядає й удень, криючись — за їхніми пронозтвами, дрібними підлотами, страхами, романами, дріб’язковою шляхетністю. В о н а м о ж е, тому бреше: про те, про се, про речі важливі й неважливі, коли тільки змога, якомога більше, до самої межі брехні. Кожна постала нагода становить непереборну спокусу свободи. Не потрібні приводи, рації, жодні мотиви, саме вони несли б у собі обмеження, нове поневолення; це непотрібно. П а н н а Є л е н а м о ж е. Вона не вчинила, проте вчинила. Омана істинніша, ніж істина.

Я штовхнув Єлену у світінь, розлиту праворуч електричною калюжею; панна повернулася у мене на колінах, високо задираючи спідницю. Вона хрипко дихала, й це дихання, яке горнулося до мого обличчя, немов волога хустка, вже виразно пахло мокрим листям.

— Я негайно заберу вас до Ніколаєвська, подалі від цього болота Історії. Я маю тут справу ще з одним шевцем… Але потім, аби лише о парній годині…

— Ви все заздалегідь обчислили!

— Про Історію? Так.

— Ох. То, може, також знайдеться місце й для Польщі у цих ваших рівняннях?

— Барви прапорів, назва національної валюти, гімни й мови, — не це найважливіше в житті, панно Єлено. Але, що ж, я маю оту угоду з Пілсудським… Нехай собі Старий виборе оту свою Державу. Це тепер неважливо. Тепер — я забираю вас звідси й…

— А мене ви, пане Бенедикте, не спитаєте? Чи я погоджуюся на оті ваші великі божевільні проекти? Нічого не…

Однією скаліченою рукою за шию, поруч із рубцем від опіку, другою скаліченою рукою по її нозі до стегна й вище дірявою панчішкою — аж девушка від здивування широко розплющила очі, завмерши у невизначеності між можливістю і можливістю.

— Я не питатиму, — відрізав я. — Одна річ — це плани щодо світу: добре, що ви їх розумієте. Але щодо панни — це моя річ! — Я пригорнув ще ближче її голівку, нахилену наді мною, тож не тільки диханням, а й голою шкірою ми змішалися у матерії. Єлена не опиралася, але я стиснув її так міцно, щоб вона не мала тут жодної свободи, хоча б навіть і хотіла чинити опір із усіх сил. — Чи ви коли-небудь зазнали такої пристрасти, що душу пожирає, — жадання, яке поглинає вас безумовно, — не тому, що ви жадаєте, а тому, що вас жадають?

Ззовні, з-поза світла й тьмітла, з Історії долинули хаотичні постріли й нажахані вигуки. Іржав конаючий кінь.

Панна Єлена упіймала дихання.

— Тоді ви не були таким… рішучим.

— Рішучим? Тоді я не існував!

Вона хотіла розсміятися, але закашлялася.

— Чи ж не соромитеся ви, отож, казати правду вголос! У вас знайшлися слова для речей, які годі висловити!

Я заперечливо похитав головою.

— Живучи в Літі, Єленко, ми ніколи не навчимося мови ідей і не побачимо ясно правду про дійсність. Натомість ми знаємо правду про наші слова про дійсність. — Я відхилився у небуття, щоб краще побачити віч-на-віч напівсущу жінку. — Коли я кажу, що я вас кохаю — чи кохаю я вас? — Проте я кажу правду, коли кажу, що я вас кохаю.

Тимчасом Історія наближалася до нас дедалі ближче, в темряві гуркотіли на бруку чоботи Революції, тріщало під прикладами дерево, розліталося на друзки скло.

Панна Єлена знову пірнула під хвилясту поверхню тьмітла.

— Добре, я стану поруч із вами в Зимі сердечною брехнею, захищу від тієї вашої математики, щоби ви не скінчили, як ваш нещасний фатер, так. Але, пане Беньку, перш ніж ви запустите свої машини, перш ніж заморозите Історію… Як мені врятуватися? — Вона болісно кашляла. Вона глибше й глибше поринала в небуття, за комір, за рукав, за рани й струпи мої чіпляючись, горнучись гарячою хворобою до прохолодної тьмідини. — Крига! — шепотіла вона, затамувавши подих. — Крига! Що тепер Крига для мене?

— Я.

Травень 2005 – квітень 2007

КІНЕЦЬ

Ex libris

Джерела цитат, використаних у книжці

Епіграфи всіх частин, а також деякі цитати в тексті запозичено зі статті Тадеуша Котарбінського Проблема існування майбутнього, опублікованої у томі XVI часопису «Przegląd Filozoficzny» 1913 року.

Романний образ Юзефа Пілсудського заснований на: Спогадах Ката («Robotnik» 1898/29), листі до редакції газети «Przedświt» 1893/5, познанській промові від 12 жовтня 1919 року, Відозві до робітників у справі пам’ятника Міцкевичу в Варшаві від 16 грудня 1898 року, виступах на з’їздах вояків Леґіонів у Кракові 5 серпня 1922 року й у Львові 5 серпня 1923 року, Меморіалі про організацію вербування до Польських Збройних Сил від 26 грудня 1916 року, інтерв’ю газеті «Tygodnik Ilustrowany» від 6 січня 1917 року, промові під час покладення праху Юліуша Словацького до гробниці на Вавелі 28 червня 1927 року, інтерв’ю з Артуром Шлівінським («Niepodległość» 1938, т. XVIII) і книжках: Командир-Вихователь Кароля Лілієнфельда-Кшевського і Юзеф Пілсудський у повсякденному житті Марії Єганне Вельопольської.

Також використано уривки вірша Снилася зима Адама Міцкевича, Silentium! Фьодора Тютчева й уривок з Ангеллі Юліуша Словацького, а також цитати з праць Ніколая Фйодорова: Философия общего дела, Сочинения, Собрание сочинений в четырех томах і

Відгуки про книгу Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: