Шукач [Стрілець]. Темна вежа I - Стівен Кінг

Стрілець сів, і нудота одразу ж переросла у сильний і нагальний позив до блювоти. Він нахилився вперед і майже одразу зазнав фіаско в битві зі своїм шлунком.

— Там є ще, — сказав Джейк, узяв бляшанку й пішов кудись у глиб стайні. Зупинившись на мить, він обдарував стрільця збентеженою посмішкою. Той кивнув у відповідь, а потім опустив голову, підперши її руками. Хлопчик мав гарну статуру, та й на обличчя був нівроку. Мабуть, йому років десять-одинадцять. На його обличчі лежала тінь страху, але нічого — стрілець би довіряв йому значно менше, якби хлопчик не боявся.

З глибини стайні донісся якийсь глухий шум, і це здалося стрільцеві підозрілим, тож він підвів голову і став уважно прислухатися, а руки притьмом потяглися до рукояток револьверів. Шум було чутно секунд п'ятнадцять, потім він стих. Із бляшанкою в руках (тепер вона була повна) повернувся хлопчик.

Стрілець знову почав пити, обережно, намагаючись не переборщити. Цього разу шлунок не бунтував. Біль у голові помалу притуплявся.

— Коли ви впали, я геть розгубився, не знав, що з вами робити, — сказав Джейк. — Кілька секунд навіть думав, що ви збираєтесь мене застрелити.

— Може, й збирався. Я переплутав тебе з іншим.

— Зі священиком?

Стрілець одразу ж насторожився.

Хлопчик, насупившись, стежив за ним.

— Він ночував у дворі. А я — он у тому будинку. Чи то була комора, не знаю. Він мені не сподобався, тож я не виходив. Він прийшов уночі й рушив далі наступного дня. Якби я не спав, коли ви прийшли, то сховався б і від вас. — Він похмуро подивився кудись через стрільцеву голову. — Не люблю людей. Від них самі неприємності.

— Як він виглядав?

Хлопчик знизав плечима.

— Як священик. На ньому були чорні лахи.

— Сутана з каптуром?

— Що таке сутана?

— Таке довге вбрання. Як сукня.

Хлопчик кивнув.

— Щось типу того.

Стрілець нахилився вперед, і вираз його обличчя змусив хлопчика сахнутися.

— Коли це було? Скажи мені, заради свого батька…

— Я… я…

— Я не завдам тобі шкоди, — терпляче мовив стрілець.

— Я не знаю. Я не орієнтуюся в часі. Тут усі дні однакові.

І стрілець уперше всерйоз замислився над тим, яким чином хлопчик опинився у цьому місці, де скрізь на багато ліг простягається лише безводна, випалена сонцем, смертоносна для людини пустеля. Проте поки що не варто сушити собі над цим голову. Принаймні не зараз.

— Спробуй напружити пам'ять. Давно це було?

— Ні. Недавно. Я і сам тут не дуже давно.

Стрілець відчув сильну спрагу, ніби всередині горіло багаття. Вхопивши бляшанку, він жадібно припав до неї губами. Руки досі тремтіли, зовсім трішки. У пам'яті знову сплив уривок колискової, але цього разу замість материного лиця він побачив обличчя зі шрамом. Еллі, що була його коханкою в Таллі, тепер уже в місті мертвих.

— Тиждень? Два? Три?

Хлопчик розгублено поглянув на нього.

— Так.

— Що так?

— Тиждень. Чи два. — Він відвів погляд і ледь помітно зашарівся. — Відтоді я тричі ходив у туалет по-великому. Тільки так я тепер вимірюю час. Він навіть не пив воду. Я подумав, що він може бути примарою священика, ніби в тому кіно про Зорро, яке я колись бачив, тільки там Зорро розібрався, що ніякий він не священик, і не привид, от. Він був банкіром, якому заманулося привласнити землю, бо там було золото. Мене місіс Шоу водила на це кіно. У Таймс-сквер.

Для стрільця все це було незрозумілим, тож він просто промовчав.

— Мені було страшно, — вів далі хлопчик. — Я боявся майже весь час. — Його обличчя ледь помітно вібрувало, як кришталь, що от-от дасть тріщину від звуку критично високої ноти. — Він навіть багаття не розкладав. Просто сидів там. Не знаю, спав він чи ні…

Як близько! Ще ніколи він не підходив так близько, о боги! Незважаючи на майже повне зневоднення організму, його долоні ледь змокріли. Вкрилися липким потом.

— Тут є трохи в'яленого м'яса, — запропонував хлопчик.

— Гаразд, — ствердно кивнув стрілець. — Добре.

Хлопчик підвівся, щоб принести м'ясо. Колінні суглоби тихенько хруснули. Він мав струнку фігуру. Пустеля ще не виснажила його до кінця. Руки були тоненькими, але шкіра, хоча й засмагла, не заскорузла й не потріскалася. «У ньому надзвичайно багато енергії, — подумав стрілець. — А ще пісок у голові, бо інакше він би дістав одного з моїх револьверів і пристрелив мене на місці».

А можливо, таке просто не спало хлопчикові на думку.

Стрілець знову відпив із бляшанки. «Пісок у нього в голові чи щось інше, але він не з цих країв».

Джейк повернувся зі жменькою шматочків в'яленого м'яса, що лежали на вибіленій сонцем дошці для нарізання хліба. M'ясо було жорстким, жилавим і таким солоним, що роз'ятрені ранки довкола рота стрільця сильно защеміли. Він їв і запивав їжу водою, аж поки не наситився, а потім вдоволено прихилився спиною до стіни. Хлопчик з'їв зовсім трохи, з дивною вишуканістю перебираючи довгі темні смужки м'яса.

Стрілець зосереджено роздивлявся його, і малий відповів йому не менш відвертим поглядом.

— Звідки ти, Джейку? — врешті озвався він.

— І гадки не маю. — Хлопчик спохмурнів. — Хоча раніше знав. Одразу ж після своєї появи тут. Усі події розпливаються, як поганий сон, який важко пригадати, коли прокинешся. Мені часто сняться кошмари. Місіс Шоу завжди казала, що це я забагато дивлюся фільмів жахів на одинадцятому каналі.

— Що таке канал? — У стрільцевій голові майнула божевільна думка. — Це ніби промінь?

— Ні, це телебачення.

— Що таке телебачення?

— Я… — Хлопчик торкнувся рукою чола. — Живі картинки.

— Тебе хтось сюди привіз? Та місіс Шоу?

— Ні, — відповів малий. — Я просто був тут.

— І хто ж ця місіс Шоу?

— Не знаю.

— Чому вона називала тебе Бамою?

— Не пригадую.

— Ти верзеш казна-що, — категорично заявив стрілець.

І тут він побачив, що хлопчик от-от розплачеться.

— Це не моя провина. Я просто тут опинився. Якби ви спитали мене про телебачення й канали вчора, я б точно все згадав! А завтра, може, навіть забуду, що мене звуть Джейком — якщо ви мені не скажете, а ви ж тут не залишитеся, правда? Ви підете, а я помру з голоду, бо ви з'їли майже всі мої харчі! Я не хотів тут опинятися. Мені не подобається це місце. Тут моторошно.

— Не треба так себе жаліти. Обходься тим, що є.

— Я не хотів тут опинятися, — спантеличено й водночас із викликом повторив хлопчик.

Стрілець з'їв