💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Фантастика » Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай

Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай

Читаємо онлайн Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай
застрелили одного вішателя, а другого загнали під стіну. Як хутко обертається Істина в розмороженому потоці Історії! Врятована жертва, звільнена від пут, упіймала того третього вішателя й потягла, попри те, що він хвицав ногами, під ліхтар. Зашморг був уже готовий — вільний кінець мотузки прикріпив до сідла один із вершників, і залишилося тільки стиснути коня острогами — я аж вихилився з вікна, отака вона екзекуційна лихоманка, яка й випадкового глядача завиграшки проймає пристрасним трепетом, — плюючись грязюкою, уцілілий затягнув зашморг на шиї свого ката…

Піді мною тріснула дошка, посипалася цегла, я упав на другий поверх.

Коли я оговтався від шоку й підвівся, увесь потовчений, на коліна, мацаючи за поламаними кістками, вони вже стояли навколо з націленими ґвинтівками. Я підняв руки вгору. Аби тільки встати на ноги, зв’язати погляд із поглядом, адже у мене немає при собі ні зброї, ні жодних обтяжуючих паперів…

На всякий случай, вони насамперед побили мене до непритомности.

Мені від того сильно запухло друге око, єдине ще зряче, чого я не відчував, занурений у рівномірно розподілений біль, і перша думка після повернення до решти почуттів була така, що почуття зору ніколи не повернеться до мене, бо мене осліпили, тому я не бачу. Ото мене тривога охопила! Тривога, й гнів, і якась звіряча жага помсти, — я почав кидатися, зв’язаний у м’ясний рулет, по негладкій поверхні, битися об меблі й стіни, вигукуючи погрози й лайки. Аж хтось підійшов (я чув кроки), і вдарив мене знову в тім’я, і я знову поринув у нетяму.

Потім я уже був розсудливішим. Опритомнівши, я лежав тихо й тільки крутив головою у різні боки, вдаряючись у дошки: так я відстежив особливий біль у розквашеній повіці й кривавий пухир, що наріс на оці. Я проколов його гострою скалкою й відчув тепло, що спливає по обличчі. Я почав боротися з повікою: хоча б міліметр, хоча б щілина, щоб побачити блиск світла — чах, стрелило мені в зіниці червоне світло. Я повернувся на бік, аби із цієї хробачої позиції, залитий кров’ю, дивитися крізь кров на свою в’язницю.

Я знаходився у продовгуватому приміщенні, заскленому на протилежній стіні низкою високих мороскляних вікон, на яких тепер бовталися тільки віддзеркалення внутрішніх зображень: назовні була темна й буряна ніч, я чув розмірений шурхіт дощу й гуркіт далекого грому. Тут, натомість, горіли електричні лампи; слабко й лише одна на кожні п’ять, але це було перше електричне світло в Іркутську після Відлиги, яке я побачив, навіть у Шпиталі Святої Трійці обходилися без нього.

На одному й іншому кінці приміщення ішли вгору й униз крижлізні ґвинтові сходи, й хтось безперервно ними збігав і піднімався, переважно озброєні чоловіки з червоно-чорними пов’язками на раменах. Я спробував пригадати код барв революції, як мені його пояснили державники. Зелений і білий — це були ЗДС, червоний — лєнінці, чорний і білий — націонал-демократи, а червоний і чорний — мабуть, комуністи Троцького?

Я не був тут єдиним їхнім в’язнем. Одразу праворуч від мене лежали під стіною три бідолахи в іще гіршому стані, ніж я, бо їхні руки були зав’язані за спиною, а на голови їм натягнуто мішки. Зрештою, за яких чверть години з’явилися кілька ґевалів із берданками й витягли тих трьох за ноги, мабуть, на негайну страту. Я затремтів.

Натомість ліворуч була звірина клітка, в якій лежав оголений труп, жорстоко побитий, весь у ранах, струпах і синцях, із відрубаною лівою стопою і відрізаними пальцями. Значит, так я спершу подумав, що труп, — але він якоїсь миті поворушився, перевернувся у клітці у мій бік, зиркнув закривавленим оком… Мною аж тіпнуло від несподіванки й мимовільної огиди, яку я не зміг би пояснити, адже цілком очевидно, що тільки життя у цій різні сповнило мене огидою: смерть я б спокійно проковтнув. А він зауважив, що я його бачу, і ще й до всього посміхнувся мені беззубо, вищиривши ушкоджені ясна. На високому опуклому чолі він мав чотири рубці, як від кігтів хижака. Пасмо сивого волосся запеклося у крови над розбитим носом. Дихаючи, він свиснув дивними отворами в обличчі. Безбарвна рідина стікала йому з вуха.

— Привет в чистилище, — прохрипів він мені крізь ґрати; далі закашлявся, засвистів, а відтак дурнувато захихотів, і тоді в короткому спалаху тьмідини я упізнав скатованого каліку: Францішек Марковіч Ур’яш.

Ми знайомі з Ящика, кажу, я бачив Ваше Благородие в офіційних справах, что случилось? А він хри-хри-хри… і це хихотіння пана Ур’яша, він сміється; і тоді я зрозумів ще одне: Францішек Марковіч сошел с ума.

Скільки вони його отак тримали у жорстокій неволі? Обережно розпитуючи, слово за слово, я дізнався про історію нещасного: його упіймали одразу ж після Відлиги, але аж ніяк не троцькісти, а підрозділ роялістів-заморозників, які тоді ще мали в Іркутську сяку-таку силу. А хотіли вони насамперед покарати графа Шульца за непростиму зраду Его Императорского Величества, і пан Ур’яш трапився їм під гарячу руку як перший підручний генерал-губернатора, з якого вони усіма можливими методами витягнуть таємницю сховку зрадника. Адже заморозники, не побачивши на власні очі труп графа, не повірили звісткам про його смерть, і заповзялися доти катувати бідного Францішека, аж поки він їм розкриє таємницю. Тільки Францішек не знав жодних таємниць. Граф Шульц-Зимовий помер. Була Відлига, чутка дорівнювала чутці дорівнювала правді. Він казав, що ніяк не зміг їх переконати. Якби він щось знав, то зізнався б першого ж дня. А так — вони катували його тижнями. Саме тоді він почав божеволіти. Він цього, ясна річ, не сказав мені виразно, але історія була зрозуміла: його катували не до точки Істини, а до точки цілковитого розтанення. Він збожеволів. Відтак вони продали його лєнінцям.

Ті спершу намірялися вжити його для публічного процесу народної справедливости, але швидко втямили, що тільки посміховисько зроблять із процесу, виставивши на загальний огляд і приклад такого обвинуваченого. Але вбити його просто так, без жодної користи й без політичного рішення — на це вони теж не зважилися. Отож, вони його тримали у темному підвалі, годуючи якимись червами й сміттям, аж тут перемістилися фронти вуличної революції, й усю дільницю зайняли троцькісти. У їхніх руках пан Ур’яш зазнав нових страждань, адже між самими троцькістами не було згоди щодо їхнього політичного курсу в Сибіру, і там змагалися навзаєм різні змовницькі й внутрішні серед змовників групи, кожна з яких покликáлася на вчення Льва Давидовича

Відгуки про книгу Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: