Пульс Всесвіту - Володимир Бабула

— Пам’ятаю, пам’ятаю! — перебив я збуджено. — Мю-ефект у антигравітаційному полі!.. Ну, далі, далі!

— Пам’ять на сучасне в тебе була бездоганна. Ти без усяких зусиль вивчив кілька мов. Був веселий і життєрадісний, ніяких хворобливих явищ з боку психіки я не помічала, тому й забула з часом про Пегаса і про нещастя, яке трапилось у його квартирі.

Я згадала про Пегаса лише тоді, коли було знайдено Динценгоферів коридор. Мала нещастя розповісти хлопцям про цей потайний хід. Ну, а ті знаєш які? Точнісінька копія — тато: разом з ним нишком організували експедицію відважних та й чкурнули до Ностицевої вулиці. Спустились по мотузяній драбинці в коридор, продовбали перегородку і опинились у якійсь лабораторії, де побачили мертву людину в скляному саркофазі…

Я ковтав кожне Євине слово, як цілющі ліки. Та це й справді було так, бо до мене поверталась пам’ять, поверталась повністю.

— Так, так, пригадую! — вигукнув я радісно. — Мертвяк у підземеллі нас таки добряче налякав. Поруч його ложа я знайшов запечатаний лист. На конверті зазначалось: «Не відкривати до 1975 року». Через те що цей термін давно минув, я обережно розрізав конверт і швидко перебіг очима кілька рядків. Невідомий писав, що після багатьох розчарувань здійснює останній відважний експеримент: заподіює собі штучну клінічну смерть у досконалому захисному оточенні. Заведений апарат сповільненої дії має привести його до пам’яті.

Далі я не читав. Правда, апаратура зрадила, але, можливо, людину ще вдасться оживити.

— Про всяк випадок я лишусь тут, — сказав я хлопцям, — а ви біжіть та викличте швидку допомогу.

Хлопці подались, а я тим часом почав оглядати дивну лабораторію.

І раптом усе довкола почало мені здаватися дивно знайомим. Ось-ось пригадаю, коли я тут був… Мабуть, я напружив усю свою волю. Щось штрикнуло мені в голову — і я знепритомнів.

Певно, тільки завдяки цьому нервовому шоку до мене повернулася втрачена пам’ять. Коли я опритомнів, то зразу ж пригадав, що саме тут Пегас оглушив мене електричним зарядом. Мені навіть здалося, що це трапилось щойно: новий шок відібрав у мене усвідомлення сучасності. Всі ті прекрасні роки, які ми прожили з тобою після першого нещастя, зникли для мене.

Я одразу ж впізнав у мертвому доктора Пегаса. Сам того не усвідомлюючи, я вдруге реагував однаково на приголомшуюче відкриття; знову прагнув урятувати нещасного. Тепер я розумію, чому не побачив Пегаса, коли повернувся до підземелля після короткої відсутності. Поки я марно шукав лікаря, Пегаса забрала швидка допомога.

— А хлопці мчали додому, щоб розповісти про знахідку в підземеллі, — додала Єва. — Я негайно вирушила до Ностицевої вулиці, та було вже пізно. Спочатку я припустила, що ти поїхав до лікарні. Звідти відповіли, що тебе не бачили, однак запрошують негайно прибути… Можеш собі уявити, як я злякалась!

Головний лікар провів мене до операційного залу, де над трупом схилилося кілька лікарів, і запитав, чи знаю я цю людину. Звичайно, я його впізнала.

— Це — доктор Кржижек, який жартома називав себе Пегасом! — сказала я впевнено.

— Отже, лист правдивий! — промовив головний лікар, звертаючись до колег, і тут же знову повернувся до мене. — А чи знаєте ви, що ця людина колись важко розладнала нервову систему вашого чоловіка.

— Підозрювала, — стримано відповіла я.

— Тож прочитайте! — він мовчки подав мені лист, про який ти вже згадував.

Єва підвелась і вийняла з письмового стола блокнот.

— Я переписала сповідь Пегаса. Ось вона.

Точного тексту я вже не пам’ятаю. Він був надто плутаний, багатослівний і тільки про одне свідчив безперечно: всі фантастичні плани нещасного маніяка не справдились. У дослідженні гравітації він ані на крок не випередив сучасну науку. А те, що вважав за таємничі промені, здатні впливати на мислення людей, виявилося радіохвилями особливої форми.

У своєму листі Пегас відповідав і на питання, навіщо та як відбулося втручання у мою нервову систему. Насамперед він злякався, що я зраджу його схованку. А потім вирішив дослідити, чи справді можливо за допомогою таємничих променів стерти в мозку людини пам’ять про минуле. Це йому вдалось, але жорстоким, варварським способом: електричним струмом, яким користувались тоді при лікуванні шизофренії, він майже паралізував мій мозок.

Коли всі плани Пегаса розвіялись, його охопив панічний страх перед війною. Вирішивши, що війні не запобігти ніякими фантастичними апаратами, він настільки втратив глузд, що умертвив себе, аби переспати небезпеку, якої так панічно боявся.

— Чи вдалося його оживити? — запитав я, дочитавши цей трагічний документ.

— Ні, — похитала головою Єва. — І останній його дослід закінчився невдачею. На думку лікарів, він помер через кілька годин після того, як штучно приспав себе.

Ми довго мовчали. А потім я сказав задумливо:

— Хто знає, можливо, завдяки Пегасові я працюю тепер над величною проблемою антигравітації.

— Треба тільки, щоб усе скінчилось благополучно… — сказала, зітхнувши, Єва. Мене дивує, як вона завжди відчувала наближення небезпеки, коли ще не було й натяку на неї.

Близькі, яких ми тимчасово втрачаємо, а потім знаходимо знову, стають нам дорожчими вдвічі. Те саме можна сказати й про речі та про умови життя.

Скільки незабутніх, прекрасних днів ми прожили з Євою та двома невгамовно допитливими хлопчиками після мого