Операція «Кришталеве дзеркало» - Збігнєв Ненацький

— Боже милостивий, майоре! Я ж уже казав вам: ні з ким! — загримів Яруга.

— З жодною людиною. В тім-то й річ, — підтвердив Крихняк, — Ніхто з нас його і в вічі не бачив. Тільки коли його порішили… Решта — таємниця, повита мороком, як казав наш старий шкільний учитель…

— Я теж був учителем, — похвалився Яруга.

— Географії…— захихотів Крихняк.

Яруга посварився на нього своїм волохатим кулаком. — Ах ти, мерзотнику!..

Альберт дивився на Крихняка. Його обличчя здавалося немовби задерев'янілим. Альберт знову відчув холодок у кінчиках пальців. «Ах ти, мерзотнику!..» — повторив він подумки слова Яруги.

— Убили його, — буркнув Альберт. Він удруге усвідомив собі остаточно, що Міколая не стало. Якщо тоді, вперше, його пойняв страх, то тепер — тільки лють.

— Одні кажуть, ніби стріляла якась жінка, другі — що вистрелив чоловік, з мотоцикла. В кожному разі, затримати нікого не пощастило. Він поліг на полі битви, — з фальшивим пафосом промовив Крихняк.

— У нас довгі руки. — Яруга простяг на столі свої величезні лапища, розглядаючи їх з явним схваленням. — Жінка? У гру може входити тільки одна жінка. Перкунова коханка. Вона кохала його, а тепер помщається. Такі жінки здатні збожеволіти від любові. Трагічна любов робить їх жорстокими. Якщо вона колись непритомніла, побачивши краплю крові, то тепер може вбивати спокійніше, ніж кат.

— Гарна, дуже гарна жінка, — зітхнув Крихняк.

— Та ти ж ніколи її не бачив, — зауважив Яруга.

— Я кажу на підставі опису прикмет. У загонах Рокити ходять легенди про багатство, яке залишив їй Перкун. Розповідають, що він просто засипав її золотом, коштовностями. А в нього ж була дружина і двоє дітей.

— Висока, з орлиним носом, волосся мідно-червоного кольору, обличчя бліде, всіяне золотистими веснянками… — перераховував Альберт. Крихняк позіхнув.

—Її словесний портрет ми позавчора послали до вас. Але я певен: її вже немає в Польщі. Втекла. Це не вона вбила вашого поручника.

Альберт закурив. Гасячи запальничку, сказав тихо:

— Сьогодні вночі станеться щось… лихе.

— Віщуєте? Ворожите на кавовій гущі, майоре? — голосно засміявся Яруга. — А ми ж іще не встигли вас і кавою почастувати. І взагалі, звідкіля вам знати, що сьогодні вночі щось станеться?

— Я нічого не знаю. Знав цей поручник, через те він і загинув.

— Чому ж ви не сказали про це відразу? Саме сьогодні частина з Корпусу внутрішньої безпеки, яка дислокується в нас, виїхала на нічну облаву у найвіддаленіший кінець повіту.

— Міліція теж вирушила з ними, — зітхнув Крихняк.

— Хто дозволив? — верескнув Яруга.

— Про дозвіл вони не питали.

Яруга схопив телефонну трубку, заходився крутити ручку. Але ніхто не відповідав. Надворі вже залягла ніч.

— Алло! Алло! — горланив у трубку Яруга.

Крихняк почав нервово барабанити пальцями по столу. Він зробився, неспокійний, совався широким задом на стільці. Альберт сидів осовілий, без задоволення затягуючись сигаретою. Все йому стало гидким.

У великій, як полумисок, попільничці височіла купа недокурків. Попіл сипався на стіл, на розкидані по ньому аркуші паперу.

Яруга аж горло надривав від крику. Нарешті він закашлявся і, здавалося, збирався виплюнути власні легені. Стомлений, із спітнілим чолом, він відкинув телефонну трубку. Потім підвівся і, прочинивши двері до секретарки, наказав з'єднати його з повітовим комітетом партії.

— Дідько б його взяв! — тихо пробурмотів він. — І в мене таке передчуття: щось має статися. Ломить кістки, як у старого ревматика.

Яруга знову всівся за письмовим столом. Дихав він важко — у нього й досі ще хрипіло в грудях.

— Вам треба лікуватися… — зауважив Альберт.

— Е, де там, — махнув Яруга рукою. — Я здихаю так уже п'ять років.

Альберт чув про нього чимало доброго. Під час окупації Яруга командував партизанським загоном Армії Людової,[17] врятував кілька десятків чоловік з палаючого гетто в Р. Виказаний кимось із НСЗ[18] і схоплений гестапо, він, люто катований, не назвав нікого. Ярузі перебили там пальці, згадав Альберт і знічено глянув на його руки.

На пальцях Яруги він помітив довгі сині шрами і нарости.

— Пошта не відповідає,— доповіла секретарка.

— Що значить «не відповідає»?

— На лінії цілковита тиша. Напевно, аварія…

Запанувало тривале мовчання. Яруга вийшов з кабінету, щоб з'ясувати причину аварії. Альберт сонним поглядом розглядав Крихняка.

— Учора ввечері ви були іншим, поручнику, — почав Альберт. Мовчання мучило його.

—Іншим? Я був у цивільному. А у вас завжди такий таємничий вигляд?

Альберт усміхнувся, але нічого не відповів.

— Майоре, — чемно промовив Крихняк. — Я запрошую вас до себе сьогодні ввечері. Моя дружина дуже вами цікавиться… Я покажу вам свій сад.

— Невже?..

— Вас це дивує? Вольові й жорстокі люди завжди відчувають потяг до всього слабого, ніжного. Я кохаюся в квітах. З одного боку, я з пістолетом у руках брутально втручаюся в чуже життя, з другого — прагну виходити щось надзвичайно тендітне. Ви звернули увагу на свіжоскопані клумби біля нашого управління? Це моя заслуга. Ми посадимо настурції, левконії, садові ротики. Навіщо нашому будинку відлякувати всіх своїм виглядом?