Промінь - Марина та Сергій Дяченко

— Навіщо ж ви всі так брешете, — сказала Ліза після паузи. — Марія терпіти мене не могла. Їй було важливо відібрати в мене надію.

— Я розумію, ти зараз засмучена, — Аніта зусиллям волі зуміла вичавити усмішку, — але коли ти заспокоїшся… Побачиш навколо друзів, які дорослішали разом з тобою… які почувають те саме… Ми кванти одного Променя, ми разом, ми екіпаж…

— Брехня! Ми не екіпаж. Навіть не пасажири. Ми вантаж! Ми нікуди не летимо, ми замкнені в коробці з ватою! Ми спимо, все життя спимо! В анабіозі! Не в змозі керувати кораблем! Чому «Промінь» не випускає нас із житлового відсіку? Чому немає доступу ні до навігації, ні до енергетики, ні навіть в оранжерею?!

— Тому що навігація, енергетика, технічні завдання й деталі польоту — справа машини! Вона прекрасно дає з цим раду! А наша справа, твоя конкретно справа невдячної дівчинки — народити й виховати нових людей, які будуть…

— «Нести цивілізацію», так?

— Будь ласка, заради пам’яті Марії, не смійся!

— А мені смішно! Цивілізація людей, які нічого не вирішують у своїй долі, цивілізація меблів, пригвинчених до підлоги! Цивілізація силіконових подушок! Ви… знаєте, що? Ви продали ваших дітей. Усі ви!

— Що?!

— Продали! За ідею! За вашу ідею… не нашу. Заради своєї пречудесної цивілізації. Ви — кванти, герої людства, а ми — ваше знаряддя, витратний матеріал… раби вашого рішення. Ви зробили величний вибір, а нам усе життя вибирати між чаєм і соком. От і свобода.

Вона говорила тепер рівно й сухо. З холодною, дистильованою зневагою. Аніта раптом відчула себе дуже старою.

— Як тобі буде завгодно, — сказала після довгої паузи, і вийшла, не озираючись.

«Ви продали ваших дітей. За ідею».

Денис забув принести в кімнату пляшки з водою з буфету, спрага змусила його пити з-під крана, від чого застерігала мама ще змалку, в будь-якій країні. Утім, виявилося, що вода чиста і навіть смачна.

Ця її фраза не давала йому спокою. «Твоя мати продала мені тебе» — «Ви продали ваших дітей. За ідею». Немає й не може бути ніяких аналогій. Випадковий збіг, слова стали поруч, і Денис на якийсь час утратив самовладання. Батьки вічно продають дітей — з почуттям залізобетонної правоти продають у заздалегідь сформоване майбутнє. Але Ліза не це мала на увазі, звісно. У неї нема досвіду для узагальнень. Хіба що з книжок, з класичних земних текстів, кванти ж зобов’язані багато читати — це входить у поняття «цивілізованості»…

Денис витратив багато годин, щоб навчитися працювати з діалогами пасажирів «Променя». Вибудувати фільтри так, щоб відсівалися вітання, жарти, обговорення виставок та інсталяцій, їжі й питва, буденних образ і примирень. А потім убив іще годину, щоб знести ці фільтри, тому що образи, жарти, інсталяції й кулінарія не були неважливі. Щоб дати цим людям сенс, треба було їх зрозуміти.

З початку польоту кванти, як вільні мешканці ідилічного прадавнього поліса, займалися пізнанням, мистецтвом і спортом, охоче й винахідливо — сексом, але головне їхнє заняття було — виховання дітей. Вони ставилися до справи чесно й відповідально, як і до всього, за що бралися. Вони залучали дітей до пізнання, мистецтва й спорту своїм прикладом, без крихти лицемірства. Кванти були приємні люди, Денис і сам би погодився прожити життя в такій компанії — дотепні, щирі, жодного справжнього негідника. Хіба що з Тролем незрозуміла історія… Але й той виявився вигнанцем, у добровільному самітництві.

І от ці чудові люди виростили друге покоління, яке повідомляє їм вустами Лізи Рєпіної: «Ви продали ваших дітей». І на «Промені» починається криза: молодші розуміють, що смертні, мало того — невільні, а винні — ось вони. Вони йдуть з питаннями до батьків, і батьки раптом розуміють, що виростили не зовсім те, що посіяли.

Цікаво, подумав Денис. Якби мої батьки підписалися на програму «Промінь»… А вони цілком підходять по всіх параметрах. Що б я сказав, якби виявився на кораблі, який сам вирішує, куди летіти, як виробляти й на що витрачати енергію, і не ставить до відома пасажирів. Щоб не відвертати їхню увагу від великої справи — виховання людей майбутнього, а тим часом люди, не здатні вплинути на свою долю, виявляються кепськими вихователями…

Він зупинився з відкритим ротом посеред кімнати.

— Ну я й дурень, — сказав уголос. — Ну який же ідіот. Елементарне ж рішення, було під носом усю дорогу.

Він витрусив на стіл олівці з коробки, розклав чисті аркуші паперу, під’єднав смартфон до зарядного пристрою і заглибився в розрахунки.

Коли їй було сім років, вона випробовувала межі своїх можливостей. Наказала Променю понизити температуру в спальні до десяти градусів, і Промінь виконав. Вона зажадала морозу — мінус п’ятнадцять, і Промінь відмовив їй, пославшись на «норми експлуатації житлових приміщень». Коли вона замерзла й звеліла Променю зігріти кімнату до двадцяти п’яти, той знову відмовив: на виконання її примхи була витрачена енергія, тепер треба чекати три години, поки запас відновиться, а до того в спальні буде плюс десять.

Ліза запам’ятала цей урок.

Дорослі казали: ти відповідаєш за свої дії. Думай, перш ніж щось вимагати від Променя, а якщо сумніваєшся, попроси заздалегідь пояснити наслідки.

Ліза продовжувала випробовувати межі раз за разом. Останньою такою пробою стала її спроба самогубства — нічого не знаючи про смерть, вона в глибині душі була впевнена, що це гра, і Промінь її врятує. Так і вийшло, Промінь по тривозі викликав людей у її кімнату, але за ті кілька секунд, коли світ перед очима Лізи почав гаснути, Промінь ясно дав їй зрозуміти: і в цього вибору є наслідки. Іншим разом рятувальники неодмінно спізняться.

Ліза запам’ятала і цей урок. Більше свій світ вона на міцність не випробовувала, та й часи змінилися.