💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Анна
5 липня 2024 12:37
Джеймс Олiвер просто класний автор книг. І до речі, класний сайт. Молодці
Бродяги Пiвночi (збірник) - Джеймс Олiвер Кервуд
Юрій
7 червня 2024 13:40
Чудовий приклад якісної сучасної української книги!👍
Лис та інші детективні історії. - Мирослав Іванович Дочинець
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Фантастика » Мертва голова - Олександр Романович Бєляєв

Мертва голова - Олександр Романович Бєляєв

Читаємо онлайн Мертва голова - Олександр Романович Бєляєв
б зараз навіть половина Бразилії провалилася крізь землю, він не помітив би цього, загіпнотизований «мертвою головою».

Крутий поворот річища — і перед Морелем зненацька піднялася стіна бурелому, що перегороджувала шлях. Метелик легко піднявся і перелетів бурелом. Морель кинувся на приступ і одразу ж загруз у перегнилій трухлявині. Тоді він побіг кругом. Але час був прогаяний. Метелик пурхав уже далеко і незабаром зник за кущами парагвайського чаю. Над густо-зеленим листям молочайника ще раз мигнули золотисто-лазурові крила і зникли…

Морель, охоплений відчаєм, пробіг кілька десятків метрів, але даремно. Метелика не було. Вчений безсило опустився в траву і Кинув сачок.

«Зрештою, не один же такий метелик живе в цих лісах!» — заспокоював він себе, трохи віддихавшись.


ІІ.Людина і павук

Широко розкинувши руки, Морель лежав на спині, його змучене тіло відпочивало. Та ось він підвівся і глянув на годинник. Десять годин сорок п’ять хвилин. Мабуть, він запізнюється на сніданок. Морель оглянувся, міркуючи, в який бік йому податися. Прямо перед ним до висохлого річища скочувалась застиглим водопадом зелена маса лісу. Позад нього ґрунт полого піднімався. Весь схил вкривала соковита, величезна, з пишним темно-зеленим листям папороть.

«Яка буйна, пишна рослинність! — мимоволі милуючись, подумав Морель. — Цілий ліс папороті. Можна подумати, що я якимсь чудом перелетів у минуле, за триста мільйонів років, у кам’яновугільний період…»

Цей куточок лісу був мовчазний, як мільйони років тому. Ні звірів, ні птахів… Тільки комахи — міріади комах, що літали в повітрі, повзли по листю дерев, копошились у траві… Павуки!.. Їх було найбільше. Вони протягували величезні полотнища павутини між папоротями, пронизували повітря тоненькими нитками, кишіли в моху й корінні. Здавалося, сюди зібрались павуки з усього світу — від ледве помітних мікроскопічних павучків до величезних волосатих птахоїдів. Темно-коричневі, червоні, смугасті, чорні, сірі — всіх кольорів і відтінків павуки наповнювали повітря й землю. Навіть у калюжах, що збереглися в руслі висохлої річки, копошилися водяні павуки. Від такої незвичайної кількості «дичини» в Мореля перехоплювало подих. На одному квадратному метрі тут було павуків більше, ніж в університетському музеї! Морель був вражений, його думка гарячково працювала. Він класифікував, з жадібністю ревного вченого намічаючи жертви своєї любові до знань.

Величезний, завбільшки з кулак, павук, з темно-коричневими смугами на спині, підбіг до Мореля, здивовано зупинився і раптом прибрав войовничу позу: підвівся на задні ноги так, що стало видно його черевце, трохи підняв передні ноги, мов боксер, що готується завдати удару, і несподівано кинувся на Мореля. Учений ледве встиг одбігти від ворога вбік і оглянувся. Павук його не переслідував, але довгі чорні серповидні щелепи комахи загрозливо ворушилися. Морель знав, що укус цих щелепів інколи на багато років залишає після себе нестерпний біль. І все ж таки вчений не міг одвести очей від павука, так цікавило його це страхіття. Кілька хвилин вони дивились один на одного — людина й павук, дві істоти, розділені півмільярдом років походження. Морель уже не дивився на павука як на свою жертву. В цю мить їх ролі помінялись. У вченого мимоволі пробуджувався страх далеких предків людини перед своїм віковічним ворогом. В душі людини кам’яного віку цей невеликий за розмірами ворог породжував чи не більший страх, ніж величезний, як гора, мастодонт. Хоч павук був порівняно і невеликий, але надзвичайно рухливий, і це робило його особливо небезпечним. Павука важко було вбити, він підстерігав людину всюди, і не встигала вона поворухнути рукою, раптово нападав на неї і вражав. Вперше за весь час своєї наукової діяльності Морель подивився на павука не як на цікавий екземпляр для колекції, а як на страшного ворога. На щастя для Мореля, в павука були важливіші справи. Махнувши кілька разів кудлатими лапами, мовби погрожуючи кулаками, павук раптом повернувся і зник під папороттю.

Урок було дано. Морель уже обережніше ступав по траві, намагаючись не дратувати павуків, що аж кишіли в ній. Побачивши чорного тарантула, він обійшов його стороною і зробив величезний стрибок, щоб переплигнути через багатоніжку…

«У гаучосів є хороша балада, — думав Морель, пробираючись до річища, — про те, як на місто Кордову колись напала армія дивовижних павуків. Мешканці вийшли за місто з рушницями, барабанами і розгорнутими прапорами, щоб відбити напад, і почали стріляти; але після кількох залпів люди кинулись тікати, неспроможні зупинити незліченні полчища павуків. Я гадаю, це цілком імовірна історія».

Думки Мореля враз перервались. Прямо на нього грізно мчав новий ворог — величезний павук яскраво-сірого кольору, з червоним кільцем посеред тулуба.

«Lycosa (лікоза)», — за звичкою визначив Морель, в той час як ноги його, здавалось, без всякого наказу з боку рухових центрів перейшли відразу в кар’єр. Лікоза — найхижіший, найзліший і найрухливіший з усіх павуків. Врятуватись від його погоні буває нелегко навіть на коні. А тому не дивно, що Морель розвинув таку швидкість, якої навіть не підозрював у собі. Він не біг, а летів на крилах жаху. Панічний страх оволодів ним. У ці хвилини він уже не був ученим, професором. Він був дикуном кам’яного віку, що тікає від смертельного ворога. Морель робив гігантські стрибки, переплигуючи через повалені дерева, проривав густі зарості…

Ось і висохле річище. Тут бігти стало легше. Зате й переслідувач котився з швидкістю кегельної кулі, пущеної під уклон сильною рукою.

Морель задихався. Ноги його підкошувались. Раз чи два він спіткнувся і насилу звівся на ноги. Павук виграв кілька метрів і вже йшов слідом за Морелем, мабуть, не відчуваючи ні найменшої втоми. Чи буде кінець цьому шаленому змаганню? Мореля проймав холодний піт. Ще кілька кроків-і він впаде від утоми, страшний павук плигне на нього, переможеного ворога, й почне кусати міцними, як залізо, чорними щелепами… Морель озирнувся й побачив, що павук на бігу робить величезні стрибки, намагаючись вискочити йому на ногу. Зіткнення було неминучим. Морель повернувся і спробував ударити павука сачком. Сітка сачка ще не доторкнулася до павука, як він уже скочив на неї і, мов електрична іскра, пробіг

Відгуки про книгу Мертва голова - Олександр Романович Бєляєв (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: