Небо сингулярності - Чарлз Строс

— Проконтролюєш там? — звернувся до нього Буря. — Візьми з собою Олега, а то він мені тут уже в печінках. Я триматиму оборону тут. І знайди, чим зайняти Ярослава. Хай робить, що заманеться, хоче жонглює перед солдатами, а хоче — стріляє зі свого водяного пістолета. Поки він тут плутається під ногами, в мене нічого не вийде.

— Усе зробимо, начальнику. А ви це серйозно про те, щоб нікому голову з плечей не знести?

— Чи я серйозно? — Рубенштейн знизав плечима. — Мені, звісно, не хочеться влаштовувати тут ядерну війну, але дійте на власний розсуд, головне не дати їм спуску. І підтримувати бойовий дух. Як вийде. Давати їм бій заздалегідь. Ще якийсь тиждень, і гвардія сама розбіжиться, як пацюки з корабля, що тоне. Їх треба відволікти, а я тим часом підготую відозву, яку ми запустимо в стан лакеїв правлячого класу, немов кота в голуб’ятню.

Вольфф підвівся й рушив до стола Тимошевського:

— Олегу, гайда. Є робота.

Буря їх не помічав. Він із головою поринув у роботу, зігнувшись над інструкцією до текстового процесора, який йому виготовив ріг достатку. Після довгих років писання від руки або клацання по клавішах складних друкарських машинок новий пристрій збурював думки про чорну магію. От би ще розібратися, як порахувати кількість знаків в абзаці, — він би нетямився од щастя. В іншому разі буде незрозуміло, скільки знадобиться символів на одну шпальту.

З’їзд революціонерів уже третій день засідав на Зерновій біржі. Тепер її дах вкривала дивна «папороть» із чорного металу, що перетворювала енергію сонячного світла на електрику, а атмосферні домішки — на яскраве столове приладдя з пластику. Годунов, на якого поклали всі клопоти зі столування, постійно скаржився на брак посуду (так ніби когось із революціонерів це по-справжньому хвилювало), аж поки Миша, що обзавівся серйозними інтерфейсами навіть у порівнянні з Олегом, не поморщив носа і не віддав розпорядження отим штукенціям на даху забезпечити виробництво всього необхідного. Опісля Миша вирушив кудись із новими завданнями, і ніхто вже не знав, як зупинити цю ложко-виделкову мануфактуру. На щастя, не бракувало ні їжі, ні боєприпасів, ні будь-чого іншого: схоже, Бурі таки вдався блеф і він переконав герцога, ніби демократичні совєти й справді мають ядерну зброю, тому драгуни поки що трималися подалі від жовтої цегляної споруди в далекому кінці площі Свободи.

— Буря! Хутчіш! Біда на порозі!

Рубенштейн відірвався від своєї прокламації.

— Що сталося? — гаркнув він. — Говори зрозуміліше!

Товариш (здається, Петров) сковзнув до його стола і виструнчився:

— Солдати! — видихнув він.

— Ага. — Буря підвівся. — Уже стріляють? Ні? Значить, я говоритиму з ними. — Він потягнувся, розминаючи затерплі м’язи та сонливо кліпаючи. — Веди.

Перед воротами до Зернової біржі тирлувався невеличкий натовп. Селянки в хустинах, робітники з ливарного на тому боці міста (безробітні звідтоді, як дивовижний, фактично органічний роботизований комплекс не тільки повністю замінив собою їхній завод, а ще й постійно при цьому ріс) і навіть декілька виснажених, поголених налисо зеків із виправного табору за замком — усі вони водили хороводи навколо купки переляканих солдатів.

— Що тут відбувається? — гаркнув Рубенштейн.

— Ці люди… вони кажуть…

— Нехай самі говорять. — Буря тицьнув пальцем на найближчого до воріт: — Ти. Товаришу, ви в нас не стріляєте, то навіщо прийшли?

— Я… е-е… — завагався солдат.

— Набридло, шо нами попихають ті дворяни, — промовив його сусід, худий мов драбина чоловік із пожовклим обличчям, у високій хутряній шапці, не схожій на стандартний армійський однострій. — Ці паскудні монархісти й паразити закрились у себе там в замку, п’ють шампань, а ми захищай їх тут до смерті? Нє, пасибі. Зате нам тут подобаєцця. Це ж кінець режиму, еге ж? Шо взагалі відбуваєцця навколо? Вже настала вольниця?

— Ласкаво просимо, товариші! — Буря розпростер у напрямку солдата обійми. — Так, це правда! Завдяки нашим союзникам із Фестивалю ми по суті навіки позбулися залізної руки реакційної хунти! Зараз народжується нове господарство, нова економіка; ми скасували граничні витрати на виробництво, і відсьогодні якщо щось уже раз вироблено, його можна нескінченну кількість разів відтворювати. Від кожного — чого заманеться, кожному — по потребах! Приєднуйтеся до нас, а ще краще — приводьте з собою своїх побратимів, солдатів і робітників!

І якраз у момент кульмінації цього імпровізованого спічу на даху Зернової біржі щось дзвінко брязнуло. Всі стурбовано підняли голови догори. На ложко-виделковій мануфактурі щось поламалося, і в небо вибухнув фонтан столових предметів веселкових кольорів. Навсібіч них по бруківці торохтіли прибори і цим немовби віщували яву постіндустріального суспільства. Роззявивши роти, і робітники, й селяни спантеличено витріщались на таку приголомшливу демонстрацію продуктивності, а потім позгиналися, визбируючи в грязюці яскраві ложки революції. Хтось став стріляти на радощах у повітря, і, вищирившись на всі тридцять два, Буря Рубенштейн здійняв руки на знак привітання цього салюту від солдатів із гарнізону на Черепній горі.

Огляд вечірніх новин.

Перейдімо до головних подій сьогоднішнього дня. Триває криза, викликана вторгненням так званого Фестивалю на Світ Рохарда. Всі спроби залагодити конфлікт у дипломатичний спосіб зазнали краху, відтак військові дії, здається, неминучі. Ми практично не маємо інформації із перших рук на самій планеті, але відомо, що тамтешня залога під командуванням герцога Політовського й надалі мужньо б’ється в обороні імперського штандарта. Нагадаємо, раніше в нашій програмі посол Аль Хак із Турку від імені свого уряду назвав експансіоністську політику так званого Фестивалю неприйнятною і такою, що становить неприпустиму загрозу миру…