Небо сингулярності - Чарлз Строс

Стрибковий рушій, м’яко кажучи, був набагато надійнішим, як не рахувати кілька його капризів. Корабель, оснащений ним, початкове прискорення здійснює в межах гравітаційного колодязя найближчої зорі. Визначивши точку еквіпотенціального плаского простору-часу в околицях заданої зорі, корабель запускає генератор поля, після чого весь апарат переміщається тунелем між першою і другою, не здійснюючи фактичного перельоту між ними. (Звісно, враховуючи те, що пункт призначення весь цей час лишається в тому самому місці й стані, в якому його зафіксував зореліт перед стартом. В іншому разі більше той корабель ніхто не побачить.)

Однак перед військовими стрибковий рушій ставив декілька серйозних проблем. По-перше, цей принцип пересування працював лише в пласкому просторі-часі, на значній віддалі від зір і планет, а значить, точку прибуття потрібно було планувати на певній відстані від них, що своєю чергою означало, що ваші кораблі будуть помічені тими, на кого ви здійснюєте напад. По-друге, дальність стрибка не дуже велика. Чим далі ви намагаєтеся стрибнути, тим вища ймовірність зустріти відмінні від очікуваних умови в пункті прибуття, що означає більше роботи для компенсаційної команди. Ну, і найгірше — по-третє, помилки при створенні тунелю між еквіпотенціальними точками в просторі-часі ведуть до того, що стрибок можна здійснити в абсолютному минулому, як відносно пункту відправлення, так і відносно пункту прибуття. І поки ви не повернетеся додому, то дізнатися про те, чи порушили ви цим причинно-наслідкові зв’язки, неможливо. А ті, хто таки порушували, наражалися на дуже серйозні проблеми з Есхатоном.

Ось чому «Форс-мажор Омега» належав до категорії найбільш секретних документів у бібліотеці воєнних планів Військово-космічного флоту Нової Республіки. У «Форс-мажорі Омега» йшлося про можливі способи та засоби використовувати порушення каузальності (подорожей у часі в переважній системі відліку) задля досягнення стратегічної переваги. Світ Рохарда було розташовано за добрячих сорок світлових років від Нової Австрії; зазвичай це становило від п’яти до восьми стрибків — знач­на експедиція тривалістю три-чотири тижні. І тепер, під час війни, всі прямі шляхи підходу зі сторони Нової Австрії можна вважати такими, що перебувають під чужим контролем. Будь-якому флоту нападу довелося би обминати Туманність Голова Королеви, всередині якої саме формувалося три-чотири протозорі, що перетворювали її на непрохідне в буквальному сенсі слова середовище. Уведення в дію «Форс-мажору Омега» (скрупульозне вивірення часу прибуття, щоб той обов’язково слідував за одержанням першого сигналу про допомогу зі Світу Рохарда так, щоб на абсолютній шкалі порушення каузальності не мало місце, але для неприятеля все одно залишалося несподіванкою) передбачало ще більше стрибків, які спершу вели в глибини майбутнього їхнього власного конуса світла, перш ніж повернутися назад, заледве в межі простороподібного горизонту подій.

Бауер збагнув, що насувається найвіддаленіша в історії Нової Республіки військова операція. І, з Божою поміччю, його обов’язком буде її успішно реалізувати.

Буря Рубенштейн гамселив по грубій дерев’яній стільниці поношеним повстяним черевиком.

— Тихо! — кричав він. Ніхто на нього не зважав. Роздратований, він дістав компактний пістолет, який йому змайструвала фірмова машина, і вистрелив у стелю. Сам звук пострілу виявився негучним, але згори на голови товариства посипався тиньк, а тому зміг привернути увагу. Поміж кашляння та харчання він знову гаркнув: — Я закликаю комітет негайно відновити порядок!

— А нащо? — обурився з глибини переповненого пивного залу якийсь клакер.

— Бо якщо ви не позатикаєте роти і не дасте мені висловитись, то матимете справу з Політовським і його драгунами. Бо найгірше, що я можу зробити з вами, — це розстріляти, а от герцог примусить вас заробляти на життя працею! — Сміх. — На його життя! Зараз ми маємо безпрецедентну можливість скинути кайдани економічного рабства, що припинають нас до фабрик і землі. В нас з’явилася нагода розпочати будівництво просвітленого й мобільного суспільства, де всім буде вільно рости над собою, докладатися до спільного блага і вчитися швидшому життю та розумнішій праці. Але ж, товариші, наші вороги реакціонери відповідатимуть жорстоко, вони ходять назирці. Навіть зараз, коли я виступаю перед вами, корабель їхнього флоту доставляє солдатів у Зовнішній Хелм, який вони планують зайняти і перетворити на свій оплот.

Із вражаючим брязкотом і підвиванням на ноги підхопився Олег Тимо­шевський.

— Усе норм! Ми їх рознесемо на друзки! — І помахав у повітрі лівою рукою, кулак якої трансформувався в безсумнівну подобу гарматно-пускової установки. Олег, ніби сповнений ентузіазму природжений кіборг, із головою стрибнув у море доступних технологій індивідуальної модифікації організму і тепер міг стати обличчям Трансгуманістичного фронту або Партії космосу і свободи.

— Годі, Олегу, — зиркнув на нього Буря і знову звернувся до своїх слухачів. — Ми не можемо дозволити собі перемогу за допомогою насильства, — наголосив він. — У короткотерміновій перспективі це видається заманливим, але дискредитує нас в очах народних мас, а з історії нам відомо, що підтримка широких мас — єдина запорука успішної революції. Мусимо довести, що миролюбні сили підприємництва і прогресу не потребують репресивних інструментів, щоб остаточно завершити корозію реакціонерів. В іншому разі ми просто підмінимо їх собою і нічим від них не відрізнятимемося. Ви цього хочете?

— Ні! Так! НІ!

Він скривився од фурору, що здійнявся й прокотився хвилею по залу. Делегатів аж розпирало від енергії, їх просто розпирало од відчуття неминучого фатуму, що вони несли із собою, а ще від безкоштовного пшеничного пива та горілки (може, й синтетичних, але однаковісіньких на смак зі справжніми).

— Товариші! — у головному вході об’явився світловолосий чоловік середнього віку із жовтуватою шкірою. — Прошу уваги! Ешелони реакціонерів за наказом імперіалістичної хунти виступили і зараз збираються оточити Північний плац! Вільний ринок у небезпеці!

— От