Небо сингулярності - Чарлз Строс

У напрямку піни з хаотичних орбіт невпинним потоком сходили-дрейфували цистерни, скинуті «згори» гірничими заводами у зовнішній системі. У самих бульбашках почало формуватися втілене життя — клітини фабрикувалися машинами, що повністю заступили природний цикл мітозу та видозміни. Минули тисячі секунд — цілий еон для цих виробничих асемблерів: з’явилися скелети, спершу як мереживні контури, потім — барокові вирости коралових рифів, що плавали в центральних бульбашках-плацентах. Із ліпосом, в які наноасемблери качали синтетичні ензими, ДНК, рибосоми та інші клітинні апарати, формувалися кров, тканини, зуби та органи — так росли справжні живі клітини.

Ще трошки часу збігло, і тіла Критиків уперше заворушилися.

Просторовоподібний
горизонт

Двері в кабінет поволі відчинилися, зайшов ліврейний лакей.

— Адмірале, до вас із візитом комодор Бауер, — оголосив він.

— То п-пропустіть його!

На порозі кабінету адмірала Бауер віддав честь. За імпозантним письмовим столом коштовного дерева посеред велетенської кімнати (обшитої напрочуд дорогою імпортною деревиною, з гардинами із шовку-сирця й товстенькими золотими карнизами) адмірал виглядав дрібним: зморшкувата черепаха, прикрашена моржевими вусами, що дрейфує на хвильках сріблясто-голубого килима. Хай там як, а сьогодні генерал перебував у непоганій формі, в уніформі, що сяяла нагородами та орденськими планками. Ще й сидів у справжньому кріслі.

— Ком-м-мандире. Прошу. Сідайте, будь ласка.

Комодор Бауер підійшов до стола і зайняв указаний йому стілець.

— Як справи у вашого батька? Я його… давненько не бачив.

— Чудово!

«Принаймні настільки, наскільки це можна таким вважати, враховуючи, що чотири роки тому він помер». Бауер із сумом поглянув на свого командира. Колись найгостріша шабля в арсеналі Нової Республіки, контрадмірал Курц іржавів із карколомною швидкістю: мабуть, уже й похорон йому спланували. Інколи адміралу вияснювалося, подекуди навіть надовго, але примусова відправка його в цей похід (у реальності жоден офіцер не міг відмовитися від наказу, виданого королем, і при цьому зберегти посаду) межувала зі справжньою жорстокістю. Хіба ж Його величності не відомо про його стан?

— Можна спитати, чому мене викликали?

— Е-е… так. — Адмірал смикнувся при цих словах, ніби його вжалили електричним струмом. Раптом вираз на його обличчі посуворішав. — Мушу перепросити, комодоре. Надто часто мене огортає туман. Я хотів обговорити з вами нашу флоспозицію, хотів сказати «диспозицію»… наш флот. Цілком очевидно, що з дня на день ви одержите під своє начало наші експедиційні сили і повну свободу дій на тактичному рівні, щойно прибудете до Світу Рохарда. Гадаю, я міг би допомогти вам із питаннями… планування. — З його обличчя зникла усмішка: — Ви з цим згодні?

— Так точно, — кивнув Бауер із легким завзяттям. Дід поступово спускається в глибини старечої недоумкуватості, але все ще гострий на розум у свої кращі миттєвості. Якщо він наважиться розслабитись у польоті, віддавши кермо повністю у розпорядження Бауера, все ще може й спрацювати. (Хіба якщо пам’ятатиме, хто такий Бауер узагалі, нагадав собі комодор.) Вони вже й раніше працювали разом: Бауер іще молодшим лейтенантом служив під командуванням капітана Курца під час вторг­нення на Термідор. Саме тоді заповажав його за інтелект, не кажучи вже про віслючу впертість, із якою він не хотів одступати, коли вони там наразилися на жорсткий опір.

— Мені дали зрозуміти, що в генштабі мають щонайбільш неординарні плани того, як зняти облогу. Ви це маєте на увазі?

— Так. — Адмірал Курц тицьнув пальцем на червону шкіряну теку в нього на столі. — «Форс-мажор Омега». Я до-доклав руку до цієї розробки років десять тому. Але до стану годящого плану нападу його мають довести молодші голови.

— «Форс-мажор Омега». — Бауер на мить замислився: — Хіба його не поклали на полицю через, е-е… юридичні застереження?

— Так, — кивнув Курц. — Але т-т-тільки як план наступу. Нам не дозволено літати замкнутими часоподібними траєкторіями — користуватися надсвітловою швидкістю, щоб з’являтися на арені бою ще до проголошення війни. Мовляв, веде до спр-р-р… справжньої мороки. Сусіди кажуть, мовляв, Богові це не до вподоби. Цілковита нісенітниця! Якщо спитаєте мене. Але на нас уже напали. Першими. Значить, ми можемо прибути туди все ще у власному минулому, проте одразу після нападу. Мушу зізнатися, як на мене виправдання це нікчемне, одначе маємо те що маємо. Значить, хай буде «Форс-мажор Омега».

— О! — Бауер потягнувся по червону теку. — Можна?

— А-а-аякже!

Комодор почав читати.

Прискорення аж до швидкості, вищої за швидкість світла, звичайно ж, неможливе. Це стало зрозуміло ще з теорії загальної відносності, виведеної в XX ст. Проте звідтоді вигадали кілька способів обійти цю межу, і вже на сьогодні відомо щонайменше шість різних методів, як перемістити тіло заданої маси із пункту А в пункт Б, не досягаючи значення це.

Кілька таких методів ґрунтувалися на квантових фокусах, химерних приспособах, що використовують конденсати Бозе — Ейнштейна, коли хочуть махнути біт на біт у квантових точках, розділених світловими роками; як і в ситуації з каузальними каналами, ці сплутані точки необхідно рознести на звичайній, повільнішій від світла, швидкості, і таким чином можна отримати прекрасний канал зв’язку, абсолютно не придатний для транспортування об’єктів. Деякі методи — типу Есхатонових кротовин — цілковито незбагненні і коріняться в принципах, іще не відомих людській фізиці. Ну, і ще два принципи якнайкраще застосовні в реальних рушійних системах для космічних кораблів: зворотне розширення за Алькуб’єрре — Лінде й стрибкова технологія. Перший принцип передбачає створення хвилі розширення й стягнення простору за кораблем і перед ним: незрівнянно елегантний, він водночас неабияк небезпечний, адже