Острів загиблих кораблів - Олександр Романович Бєляєв
— Ми розсміялися тому, — відповіла Вівіана, — що ваш проект ми саме обговорювали до вашого приходу.
— Їхати на Острів і розкрити загадку Слейтона? — запитав Симпкінс, здивований і зраділий.
— Не зовсім так. Нас більше цікавлять секрети іншого злочинця…
— Іншого? Невже я не знаю про нього? — зацікавився Симпкінс, — Хто ж цей злочинець?
— Саргасове море, — усміхаючись, відповіла Вівіана. — Хіба мало згубило воно кораблів? Відкрити таємниці цього злочинного моря, застерегти інших — ось наша мета.
— Одне слово, ми їдемо в наукову експедицію для вивчення Саргасового моря, — закінчив Гатлінг.
— Ось воно що! Але я сподіваюся, що ви не відмовитеся взяти мене з собою для того, щоб я міг за одним заходом зробити свою справу…
— Зрозуміло, Симпкінсе! Але який сенс вам їхати? Адже Слейтон убитий…
Симпкінс багатозначно ворухнув бровами.
— Слейтон мені вже не потрібен. Але тут замішані інтереси інших. На Острові мені вдалося добути деякі документи.
— Он як?
— Симпкінс не марнує часу, — самовдоволено зауважив сищик. — Але, на жаль, я захопив не всі документи. Їх треба добути, і тоді все стане зрозумілим.
— Інтереси інших? Це інша справа. Їдьмо, Симпкінсе!
— Коли ви відпливаєте?
— Я гадаю, через місяць…
— Хто ще з вами?
— Океанограф — професор Томсон, два його асистенти, команда та більше нікого.
— Отже, їдьмо. Мою адресу ви знаєте. — І, розкланявшися, Симпкінс поспішно вийшов, а Гатлінги знову заглибилися у вивчення карти.
— Ось дивися, — показував Реджинальд на карту, — ця пряма лінія, проведена, як по лінійці, — шлях від Нью-Йорка до Генуї. Ми підемо цим шляхом до трьохсот двадцятого градуса східної довготи і звернемо на південь, — і Гатлінг зробив позначку олівцем.
Новий відвідувач відірвав їх від роботи. Зайшов професор Томсон — відомий дослідник життя моря. Після метушливого Симпкінса Томсон вражав своїм спокоєм і навіть повільністю. Цей добродушний, схильний до повноти чоловік ніколи не поспішав; але було дивним, як багато він встигав зробити.
Гатлінги привітно зустріли Томсона.
— Вивчаєте наш шлях? — запитав він і, мимохідь кинувши, погляд на карту, сказав: — Я гадаю, нам краще відразу взяти курс південніше, на Бермудські острови і від них іти на північний схід. Але про це ми ще поговоримо. Сьогодні я одержав три ящики устаткування для хімічної і фотографічної лабораторій. Акваріум готовий і вже встановлений. Завтра одержимо замовлену за моїм списком бібліотеку. Через тиждень наша біологічна лабораторія буде обладнана цілком. Ну, а як у вас щодо інженерної частини?
— Тижнів на три роботи, — відповів Гатлінг. — За місяць ми можемо кинути виклик Саргасам.
Томсон кивнув головою. Він зрозумів, що означає слово «виклик». Гатлінги купили для експедиції невеликий, застарілий для військових цілей корабель «Задирливий», і він під керівництвом Гатлінга був пристосований для мирних цілей. Його гармати поступилися місцем апаратам для витягання драг. Окрім біологічної лабораторії, було влаштовано низку комірок для зберігання наукових видобутків. Гатлінг немало попрацював, щоб пристосувати корабель для плавання серед водоростей Саргасового моря. На носовій частині в кіль корабля був вправлений гострий різець, який мав би розрізати водорості. Щоб водорості не заважали роботі гвинта, він був захищений особливим циліндром з металевої сітки.
Радіоустановка, дві легкі гармати та кулемети на випадок зіткнення з остров’янами доповнювали устаткування.
Усі учасники експедиції працювали з таким захопленням і старанністю, що корабель був готовий до відходу навіть раніше визначеного терміну.
Нарешті настав час вирушати. Учасники вже були на кораблі. Чекали тільки Симпкінса. Великий натовп знайомих і просто цікавих стояв на набережній.
— Куди він зник? — дивувався Гатлінг, поглядаючи на годинник. — Сорок хвилин на третю.
— Почекаємо трохи, — сказав професор Томсон.
Третя… Пів на четверту… Симпкінса все немає. Капітан квапив з відходом. «Треба до сутінків вибратися з прибережної смуги з інтенсивним рухом, — говорив він, — тим більше що насувається туман».
О четвертій вирішили відчалити. Сирена несамовито закричала, як поранена фантастична велетенська кініка, і корабель відчалив. З берега махали капелюхами і хустками.
Раптом кілька людей, що стояли біля самого краю пристані, шарахнулися убік, і на їхньому місці з’явився Симпкінс, змоклий, розпатланий, з капелюхом, що збився на потилицю. Вій несамовито кричав, змахуючи руками.
Капітан «Задирливого» вилаявся і наказав дати задній хід. А Симпкінс уже скочив у катер і плив до корабля, не припиняючи махати руками.
— Тисяча вибачень! — кричав він, підіймаючись трапом. — Страшенно поспішав… Непередбачена затримка… — І він з’явився на палубі.
— Що з вами? — напівзлякано, напівнасмішкувато запитала Вівіана, оглядаючи Симпкінса. Його ніс розпухнув, на вилицях виднілися синці.
— Нічого… маленький бокс із давнім знайомим, Косим Джимом… Така несподівана зустріч! Утік, негідник; його щастя! Якби я не поспішав… — І, заспокоюючи сам себе, він додав: — Нічого, не втече. Це дрібна звірина… Зроблю примочку, і все мине.
Туман заслав береги. Корабель ішов поволі. Час від часу лунала сирена.
— Вогко, ходімо вниз, — сказала Вівіана і спустилася з чоловіком у біологічну лабораторію. Там уже працювали професор Томсон і два асистенти — Тамм і Мюллер.
Лабораторія мала вигляд досить просторої кімнати з великим квадратним вікном у стіні та двома шестикутними ілюмінаторами в стелі. Ліву стіну займала фотографічна лабораторія, праву — хімічна. Над широкими столами з ящиками, як в аптеках, полиці з книгами. На вільних місцях стін укріплені різні остроги, гарпуни, полиці і полички з пляшечками і препаратами. Кожний сантиметр площі використаний. Навіть на стелі прикріплені овальні коробки, якими користуються натуралісти, і пружинні терези. Посеред лабораторії стояв величезний стіл. Тут були розташовані мікроскопи, обладнання для препарування, набивання опудал і
