Протистояння. Том 1 - Стівен Кінг
— Я тобі снилася. Я справжня, хіба ні?
Нік кивнув.
— І ти мені снився. Хіба ти несправжній? Та ж ні, дякувати Богові — ось ти, сидиш із блокнотом на колінах. Той чоловік так само реальний, як ми з тобою.
Так, він був справжнім. Вона подумала про тхорів, про червоне Око, яке розплющувалося в темряві. Коли вона знову заговорила, голос прозвучав хрипко.
— Він не диявол, — сказала вона. — Та вони із сатаною знаються й віддавна збираються на пораду. У Біблії не сказано, що сталося з Ноєм і його сім’єю, коли відступила вода. Та я не здивуюся, якщо за їхні душі велася запекла війна — за їхні душі, тіла, спосіб мислення. І я не здивуюся, коли виявиться, що зараз ми на їхньому місці. Наразі він сидить десь на захід від Скелястих гір. Рано чи пізно він рушить на схід. Може, не цього року, бо йому треба набратися сил. І ми мусимо з ним розібратися.
Нік захитав головою. У його очах читалося збентеження.
— Так, — тихо промовила вона. — От побачиш. Попереду багато прикрих днин. Зі смертями, жахами, зрадами й слізьми. І не всі з нас доживуть, щоб побачити, як усе скінчиться.
— Мені це геть не подобається, — пробурмотів Ральф. — Нам несолодко й без того мужика, про якого ви з Ніком говорите. Хіба в нас мало проблем? Немає ні лікарів, ні струму — нічого немає. Нащо нам ще ця клята морока?
— Не знаю. Так Бог велить. Таким, як Еббі Фрімантл, Він не дає звіту.
— Якщо Він завжди так веде справи, краще б Він пішов на пенсію та пустив на своє місце когось молодшого.
«Коли темний чоловік на заході, може, нам краще знятися з місця й перебратися на схід?» — написав Нік.
Вона терпляче похитала головою.
— Ніку, все слугує Господові. Думаєш, чорний чоловік йому не слугує? Слугує, якими б незбагненними не були Його плани. Чорний чоловік знайде тебе, де б ти не сховався, бо він також служить Богові, а Бог хоче, щоб ми з ним розібралися. Марно тікати від Господа Всемогутнього та Його волі. Люди, які пробують уникнути своєї долі, опиняться в череві звіра.
Нік щось хутко начеркав. Ральф прочитав записку, потер ніс з одного боку. Краще б він того й не читав. Старі пані на кшталт матінки Ебіґейл не зрадіють тому, що написав Нік. Скоріш за все, матінка назве його богохульником — так гримне, що всіх розбудить.
— Що там написано? — запитала Ебіґейл.
— Він пише… — Ральф знову прокашлявся — його пір’їна затрусилася. — Пише, що не вірить у Бога.
Передавши послання, він нещасно опустив погляд в очікуванні вибуху.
Матінка Ебіґейл весело гмикнула, підвелася, підійшла до Ніка й по-дружньому поплескала його по руці.
— Благослови тебе Боже, Ніку, та це пусте. Адже Він вірить у тебе.
———
Наступний день вони провели в Еббі Фрімантл, і то був найкращий день для всіх них, відколи відступив супергрип — відступив, як ті води від гори Арарат[316]. Дощ скінчився десь під ранок, і до дев’ятої години небо перетворилося на живописну сонячну картину Середнього Заходу. Увсібіч тяглися поля кукурудзи, що блищала, наче розсип смарагдів. Було прохолодніше, ніж кілька останніх тижнів.
Том Каллен цілий ранок бігав рядами кукурудзи, розставивши руки й лякаючи вороння. Джина Маккоун сиділа на землі біля гойдалки та спокійно гралася з паперовими ляльками: матінка Ебіґейл залізла до шафи, що стояла в її спальні, дістала звідти валізу, і тих іграшок там виявилася ціла армія. Трохи раніше Джина з Томом побавилися модельками легковиків і вантажівок: вони катали їх навколо мініатюрного гаража від «Фішер-Прайс», який Том узяв у крамниці дешевих товарів у Меї, штат Оклахома. Том доволі охоче корився наказам Джини.
Дік Елліс невпевнено підійшов до матінки Ебіґейл і спитав, чи, бува, не тримав тут хто поблизу свиней.
— Ще б пак! Стоунери завжди мали свиней, — відповіла стара.
Вона саме сиділа на ґанку в кріслі-гойдалці, бренькала на гітарі й спостерігала, як Джина грається на подвір’ї, виставивши перед собою ногу в гіпсі.
— Як гадаєте, вони ще живі?
— Хочеш дізнатися — доведеться скататись і подивитись. Можливо. А могло статися, що вони знесли загорожу та здичавіли. — У неї зблиснули очі. — А ще може бути, що я знаю, кому вночі снилися свинячі відбивні.
— Може, і так.
— Забивав колись свиню?
— Ні, мем, — відказав він і широко всміхнувся. — Лише від глистів лікував. Гадаю, що завжди був, так би мовити, пацифістом.
— Як думаєш, ви з Ральфом витерпите жінку-начальника?
— Може бути.
Двадцять хвилин потому їхня трійця вирушила в дорогу. Ебіґейл сиділа в кабіні між двома чоловіками, тримаючи ціпок між ногами, як скіпетр. За фермою Стоунерів стояла загорожа зі свинями, і там бігали два здорові, вгодовані річняки. Виявилося, що, коли скінчилася їжа, вони поласували слабшими товаришами.
Ральф почепив у коморі таль Реґа Стоунера, і, користуючись підказками Ебіґейл, Дік нарешті зумів як слід зав’язати мотузку на задній нозі однієї свині. Тварина вищала й брикалася, та її однаково затягли до комори й підвісили з ланцюга вниз головою.
Ральф вийшов із дому з різницьким ножем завдовжки фути три[317]. «Боже милий, це не ніж, а цілий багнет!» — подумала Еббі.
— Знаєте, я не певен, що зможу, — мовив Ральф.
— Ну, тоді давай сюди, — сказала Ебіґейл і простягла руку.
Ральф невпевнено глянув на Діка. Той знизав плечима. Ральф віддав їй ніж.
— Господи, дякуємо Тобі за цей дар та за щедрість Твою. Хай святиться свиня ця й потамує голод наш, амінь. Одійдіть, хлопці, зара чвиркне.
Вона махнула ножем — єдиний відпрацьований рух — та хутенько позадкувала. Деякі знання лишаються з тобою до самої смерті.
— Вогнище під казаном розклали? — спитала вона в Діка. — Розгорілося як годиться?
— Так, мем, — шанобливо промовив Дік, не в змозі відірвати очей від свині.
— А скребло напоготові? — поцікавилась Ебіґейл у
