Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай
— Споранґій ідей.
— Так! Звідси випливає усе! Також нація як нація, — бо чим ж є нація без істинної ідеї нації? А хто будує на брехні й омані, завжди буде слабшим супроти того, хто ґрунтується на істині. Так само вождь, який спирається у боротьбі на брехливі вістки, керується брехливими звітами, прямує до поразки, — й так само нація, яка виводить свої ідеї з брехні, простує до неминучої загибелі.
— Тому в Зимі…
— У Зимі цивілізація не умре.
— Але чи в Зимі вона зміниться? Чи вона одужає? Чи вирветься з задушливих обіймів інших заморожених цивілізацій?
— Ось чому, пане Бенедикте, нам потрібна Відлига у Царстві Польському й у Литві, в Галичині, а також і в усій Австро-Угорщині, до Дніпра на сході — але не далі, не в самій Росії; їй не можна давати шансів на одужання, на модернізацію.
Поставилося книжку на місце, вмостилося знову на лаві, вийнялося новий цигарковий папірець. Біле крижане світло лилося з-над голови, Пілсудський сидів у ньому, ясно окреслений на лініях тіла, вирізаний із тла контрастами морозного відблиску. Як однобарвна постать, зображена на вітражі, коли він замерз так у роздумах із черговою картою у пальцях, — заморожений.
І побачилося його власне, наче скляний вітраж, тобто наскрізь.
Як звільнити землі Польщі з-під усіх займанщин? Відлиги не вистачить, конче потрібна власне велика загальноєвропейська війна — або всеобщая Революція, яка за планом Бронштейна-Троцького крокує світом. Пілсудський продавав японцям задум про розчленування замороженої Імперії Романових на національні частини, із яких постали б менші незалежні країни, а також віддаленіші великі держави, що не загрожували б Японії, як-от Федеративна Республіка Польща, яка не надто відрізнялася б від Польщі Яґайлонів. Інші концепції передбачали приєднання Конгресового Царства до Габсбурзької імперії, але на рівних правах, аби постало нове утворення: Австро-Угро-Польща. Все залежало від того, як сильно розімкнуться щелепи Історії, іншими словами: наскільки попустить Крига.
… Польська соціалістична партія розділилася на цьому тлі: одні покладалися передусім на Революцію, себто розмороження усієї Російської імперії, інші — на національне повстання, себто розмороження Польщі й Литви. Згідно з тим, що казав редактор Вулькевич і що кажуть тут японці, Пілсудський переконав стару Партію і свою Революційну Фракцію, що власне Росія під Кригою, скута усією візантійщиною й архаїкою самодержавства, не скерована в ХХ століття, спутана у вічній передреволюційній напрузі, тільки така Росія гарантує розмороженій Польщі шанси справедливого зростання до її природної державної сили та її природного місця в Європі. Що є логічним продовженням суперечки Пілсудського зі світлої пам’яти Романом Дмовським, бо якою падаллю мала б нова Польща відгодуватися до моці великої держави? — Таж не на Німеччині й Австрії, а лише на слабості замороженого Сходу. Зрештою, можливо Зюк залишається щиро переконаним, що Росія, відпущена з-під Криги, аж ніяк не піде стежкою пролетарської революції, як вважають «молоді», й про це уся суперечка.
… Але навіть стара ПСП, яка згоджується з цими міркуваннями, не має довіри до Пілсудського! «Не вір Старому»! У чому сáме Батько Мороз мав би йому не вірити?
Тепер, однак, бачилося: Юзеф Пілсудський. Мав слушність Ізидор Хрущинський: він ту саму його єдиноістину узрів.
— Ви — справжній заморозник!
Він поклав карту.
— Мгм?
— Від щирого серця, від душі — заморозник! Навіщо вам Крига в Росії — для того, щоб знову вкрити нею Польщу, як тільки лише вона постане у формі, яка вам пасує! — Закурилося нову цигарку. — Спробую угадати: Держава! Потужна Держава, о, ефективна диктатура, незалежна країна під вашою абсолютною владою! Це вже почалося, — махнулося рукою у димі, — ви вже так військо під себе творите, людей в ієрархії заморожуєте, я ж бачу: самого себе не обманеш, це і є істина про Юзефа Пілсудського.
… Але польська традиція…
Він вибухнув.
— Традиція-гівниція! — пирхнув рясно слиною на стіл і пасьянс. — Ви не переконаєте мене в тій дурості, що Польща лише до тієї міри може бути Польщею, якою терпітиме бешкети, чвари й еґоїстичні справи, давні свої свавілля!
Він підвівся, промарширував від стіни до стіни й від стіни до печі, голосно ступаючи підкованим взуттям по підлозі, аж собака прокинувся і сиву голову підняв, очей, утім, і далі не розплющуючи: він занепокоєно нюшив за Пілсудським.
— Як нам протистояти російській Державі? — запитав він, кинувши меткий погляд крізь вікно. — На чому спертися? На спонтанних романтичних повстаннях, гарячковому хаосі, революційному сум’ятті? Ні! Досить уже цього було! Доки боєць не слухатиметься наказів командира, як слова Бога Єдиного, доти ми не матимемо шансів проти Російської імперії.
— Отож, військо.
— Військо! Запліснявілим цивільним може здаватися, що так звані терористи, бойовики, які кидають бомби й руйнують гнобительську Державу, є силою хаосу, екстремістами Літа, — нічого більш помилкового! Послухайте їх уважно: за винятком щирих бакунінців, усі вони відстоюють Кригу, ба навіть, насправді, ще холоднішу Державу — тільки що іншу Державу, їхню Державу, збудовану згідно з їхніми мріями. Це не мій принцип — це принцип будь-якої революції. А те, що я мости висаджую? Висаджую, щоби могти будувати!
— Але що то за вибір: Держава або Держава?
— Так, я знаю, поляки із недовірою ставляться до будь-якої бюрократії, і завжди готові діяти самостійно, анархічно. Ми — найбільш цивільна нація у світі! Та ще й пишаємося цим державним самозреченням, цієї культурою бездержавности!
На кухні пролунало швидке тупотіння, Старий підійшов до дверей, перекинувся з кимось кількома словами; відступив, але, відступивши, одразу ж повернувся і сплюнув через поріг наказ. Відтупотіли.
Вони майнули потім за вікном на снігу, коли бігли через Тунку: один, другий, третій, із ґвинтівками на спині, видихаючи чорну пару.
Глузливо пирснулося.
— І справді, буцімто ваша головна мета полягає у такому вихованні людей під вашою орудою, щоби послані в бій, вони, не задумуючись, виконували кожен наказ зверхників, далебі, як від самого Бога почутий. З ким лише тут у вас не розмовляю, відповідь однакова: «буде, як Старий скаже», «що Старий скаже — це найкращий шлях», «слухай Старого». Навіть давні народні, релігійні пісні під Юзефа Пілсудського переробляють! Ось ідеал Держави! Ось мрія диктатора: послух Авраамовий.
Він замкнув двері.
— Скажіть мені, пане математику: чи ж солдат не має коритися усім наказам вождя?
— Є, звісно, й такі, які негідно виконувати за будь-яких обставин.
