💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Фантастика » Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай

Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай

Читаємо онлайн Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай
владарів намагалися, але не пройшли; проте король — усе ж король. Та з кожним днем було йому під чорним Сонцем холодніше й холодніше, і замерзав він на луках іржавого металу щоразу більше, в нього виросла борода з бурульок, кров йому на зимний камінь обернулася, волосся укрилося памороззю, шкіра стала наче дзеркало. Коли він спробував повернутися з тьмітла на світ Божий, то лише льодовиком великим, незґрабним, льодовиком повільним на поверхню землі підносився, — люди мерехтіли довкола, немов танцюючі комашки-світлячки, мрик-смик і немає; а коли йому вдавалося когось торкнутися, той одразу згасав і помирав, заморожений; а коли він намагався до когось заговорити, то лише ревіння сибірської сніговиці із себе видобував; а коли давнім ворогам помститися надумав, то йому вже навіть мститися не хотілося, таким він був зимним. Що ж йому робити, із мамутами мерзнути до кінця часів? Ах, але король мав хороброго сина, — який був іще занадто малий, щоб допомогти йому, коли вороги схопили короля, але тепер він прибув на поклик батька й… І як королевич його врятує? Сам ступить до Підземного Світу? То замерзне й він. Якщо підійде до батька крижаного, — то батька не торкнеться, бо тоді жахливий мороз його негайно уб’є, стинаючи тіло тепле, чутливе. Як, отож, королевичу витягти короля із країни мамутів?

— Треба віддати скарб, — рішуче ствердив Мацюсь.

— Скарб?

— Шось за шось. Тоді чарівники пустять.

— Але ж тут немає жодного чарівника, який буцімто цього короля зачаклував. Король сам зійшов у Кригу.

— Він мусив купити секрет у чарівника! — наполягав мальчик.

— Ні, ні, король таким народився.

— І чогось не загубив? Перстеника золотого, магічного меча, о, хрестика? Мусив загубити!

— Але ж! Пане Мацєю, він пішов узагалі без нічого, зовсім голісінький.

— Голісінький? — захихотіло хлоп’я і згорнулося на колінах знову на лівому боці. — Король голісінький?

— Еге.

— То може, може, може дати йому те, що йому потрібно? Чого він не має. Чого король не має найбільше?

— Брехні.

За півгодини північ, покійники випростовують кості, тиша за вікном, зате тарахкотить увесь розігрітий будинок на Цветистой, коли mademoiselle Філіпов біжить сходами, коридорами й покоями, паруючи тьмітлистим подихом, наче торнадо, розсипаючи довкола мерехтливі сніжинки. Пані Галіні лише на мить вдалося її затримати, втім mademoiselle Філіпов скинула шапку й калейдоскопічні окуляри й видихнула на бігу кілька слів пояснення. Пйотрусь Павел, безпечно сховавшись за материною спідницею, провів розгарячену девушку-янкі широко розплющеними очима.

Підвелося, зсадивши Мацюся з колін. Крістіна посміхнулася йому блідо, але не змарнувала ні секунди на ґречність та вітання і кинула одразу по-французьки:

— Четверта на світанку, під пам’ятником царю Алєксандру, пакуйтеся!

— Хто?

— Тунґуси на ваших запрягах.

— Був пан Ур’яш від губернатора?

— Ні.

Веліцький і пан Юше, й навіть старий Кузьмєнцев, уважно прислýхалися. Запросилося mademoiselle Філіпов до приватного помешкання. Причинилося двері, ногою виштовхавши кота. Запалилося одну лампу на підставці; світіні на стінах зблідли й сповзли за меблі й у щілини в підлозі.

— А ви? Панно Крістіно, губернатор, повсталий проти царя, насамперед позбудеться доктора Тесли, ви сидите там під вартою його козаків. Він вас охороняв від Побєдоносцева? Він вас вартував для себе! Один наказ із Цитаделі — й finito. Тікайте! Транссиб перекрито, але тунґуси мали б залишитися вірними мені й…

Вона стягнула рукавички, енерґійно кинула хутро на крісло. Рум’янці від морозу обмалювали усі її щоки, на товстій косі виблискували кришталеві сніжинки. Панна стиснула губи.

— Що я чую про вас, пане Бенедикте!? Що ви до змови задля убивства губернатора вдалися?!

— Від кого ви такі плітки…

— Пан Порфірій оце щойно до нас заходив. Нікола, попри ваше попередження, звичайно, й не подумав тікати, й коли заскочив директор Поченґло… Але ж він зухвалий нахабник! У свою чергу, що ви йому про мене нарозповідали? Я думала, що він силоміць нас викраде, тепер уже не директор — цілковитий дикун. Чоловіки! — пирхнула вона не зовсім переконливо й замахала ручкою, піднесеною до грудей, наче щоби насилу повернути слова проти течії думки. — Але… але що вам наверзлося!

— А коли це не так…

— Що, може знову, як у Транссибірському експресі, хтось чужий вас брехнею огорнув так, що ви навіть не зауважили коли, — а вона так добре до вас пасує, що всіх навколо в оману вводить?

— Ні. — Це було неможливо, не в Краї Лютих. — Ні, панно Крістіно. Я не знаю, що пан Порфірій вам наговорив, але, бачите, панно, в одному він, далебі, не має рації: т у т п р а в д у с т в о р ю ю т ь. — Свіжі покупки від Раппапорта лежали на комоді. Витяглося шкіряні саквояжі й повстяні в’юки, заходилося пакувати. Спершу кинулося увесь уміст шафи на ліжко. У сутінках зимової ночі, під блідими світінями й блідим гасовим зблиском, за затягнутими від сніговиці завісами відокремлювалося одні матеріальні блага від інших, як життя від життя. — Не все, що буде істинним у майбутньому, завжди було істинним у минулому, панно Крістіно, не кожне судження, яке сьогодні правдиве, було таким учора, або те, що було правдою учора, було таким і позавчора. Є такі судження, які стають істинами в певний момент, а є судження, які роблять істинними, істинність яких створюється. Я… замерзав. Замерз. І тільки тепер — останнім, мабуть, але так воно зазвичай буває, бо ж у цьому теж є винятковими люди Криги, що тільки ними не керують дзеркала, — тільки тепер я переконуюся чим, ким я замерз.

— У кого?

Усміхнулося меланхолійно, уже без жодного напруження, без нервів і страху.

— Ви ж бачите, панно.

Зайшлося на інший бік ліжка, де прислуга клала розтягнуте намащене взуття, і девушка хутко відступила.

— А отже, — потягнула вона носиком, — це таки правда.

— Чи правда, що граф Шульц повстав проти царя, щоби викроїти для себе тут Сибірську державу? Ми не знаємо. Але чи цар помиляється, караючи його за зраду? Ні! Бо граф Шульц — ц е т а к а л ю д и н а. Те, що трапилося, чи ні, істина матерії, — чим вона є супроти істини ідей, істини духу? Що плани пішли на марне і я не знайду батька, не поторгуюся з лютими — яке це має значення? Я замерз Сином

Відгуки про книгу Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: