Протистояння. Том 1 - Стівен Кінг
— Гей, твій дружок прокидається! — гукнула Джулі.
Нік озирнувся. Дійсно, Том сів на лавці, почесав вороняче гніздо на голові та злякано закрутив вибалушеними очима. Раптом Нік згадав про «Пепто-бісмол».
— Привітулі! — загорлала Джулі та побігла до Тома.
Її груди принадно вигойдувалися під обтислим топіком. Томові очі мало з орбіт не повилазили.
— Привіт? — повільно сказав-запитав він і поглянув на Ніка, сподіваючись отримати якесь пояснення.
Приховавши власну збентеженість, Нік знизав плечима й кивнув.
— Я Джулі, — сказала вона. — Як ся маєш, симпомпульчику?
Насупившись, Нік пішов до аптеки, щоб узяти ліки для Тома.
———
— Нє-а. — Том похитав головою та позадкував. — Нє-а, не буду. Том Каллен не любить ліки — бридота, їй-бо.
Стиснувши в руці тригранний слоїк із «Пепто-бісмолом», Нік поглянув на нього з огидою та розчаруванням. Зиркнув на Джулі, і вона впіймала його погляд, та в її очах він побачив сяйво тієї ж грайливості, як і тоді, коли вона назвала його німим дурком, — не жартівливий блиск, а жорстокий, бездушний вогонь. То був вигляд, якого набуває погляд людини без почуття гумору — людини, що вміє тільки дражнити.
— Правильно, Томе, — сказала вона. — Не пий, то отрута.
Нік витріщився на неї. Вона вишкірилася до нього, вперши руки в боки: «Ну-ну, спробуй перебий мою карту». Певне, то була її меркантильна помста за те, що він не схотів іще раз зайнятися з нею сексом.
Він розвернувся до Тома й сам хильнув «Пепто-бісмолу». Скроні почала стискати злість. Він простягнув пляшечку Томові, та здоровань захитав головою.
— Ой, нє, Том Каллен не питиме отрути, нє-нє, — сказав він, і з дедалі більшою люттю Нік побачив, що Том геть переляканий. — Татко заборонив. Татко сказав, що як щури дохнуть, то й Томик сконає! Томик отрути не питиме!
Не витримавши її самовдоволеної посмішки, Нік зненацька крутнувся до Джулі та дав їй гучного, потужного ляпаса. Том перелякано подивився на них.
— Ти…
На мить вона замовкла — потрібні слова не знаходилися. Її лице спалахнуло слабким рум’янцем, і раптом вона набула кістлявого, зіпсутого, злого вигляду.
— Ти сране опудало! Я лише жартувала! Гівно! Покидьок! Не смій мене бити! Не смій мене бити, наволоч клята!
Вона кинулася на нього, і Нік відштовхнув її. Вона гепнулася на сідниці й поглянула на нього знизу вгору. Її губи відкотилися, перетворивши обличчя на лютий оскал.
— Я ж тобі яйця відірву, — видихнула Джулі. — Так не можна.
Тремтячими руками Нік дістав ручку та вивів у блокноті великий, кривий напис. Він вирвав аркуш і показав його Джулі. У голові гупало. Блимнувши на нього палаючими, лютими очима, вона вибила папірець із його руки. Нік підняв записку, схопив її за потилицю та тицьнув папірець просто під ніс. Том заскімлив і позадкував.
— Гаразд! Прочитаю! Прочитаю твої гівняні каракулі!
Там було лише чотири слова: «Ти нам не потрібна».
— Пішов на хуй! — гаркнула Джулі та вирвалася з його хватки.
Вона відступила на кілька кроків. Її очі були так само великими та блакитними, як у мить їхньої зустрічі в аптеці, коли він наштовхнувся на неї мало не буквально, та тепер іскрили від ненависті. Нік почувався втомленим. Чому вони натрапили саме на неї?
— Я тут не лишуся, — мовила Джулі Ловрі. — Я піду з вами. І ти мене не зупиниш.
Та вона помилялася. Невже до неї це не дійшло? Ні, подумалося Нікові, певне що ні. Для неї все це було якимсь голлівудським сценарієм, фільмом-катастрофою. От тільки все відбувалося по- справжньому, і вона грала головну роль. То була стрічка, де Джулі Ловрі (також відома як Янгольське Личко) завжди отримує те, що хоче.
Він дістав із кобури револьвер і націлився на її ноги. Вона завмерла, і з обличчя зринула вся кров. Вираз її очей змінився, і Джулі набула геть інакшого вигляду — уперше за весь час вона показалася такою, якою була насправді. У її світ потрапило щось, чого вона не змогла перекрутити на свою користь. Зброя. На зброю маніпуляторські здібності не подіють.
Раптом до його втоми додалася й нудота.
— Я ж несерйозно, — затуркотіла Джулі. — Зроблю все, що скажеш, Богом клянуся.
Він махнув револьвером: «Іди геть».
Джулі розвернулася й покрокувала, раз по раз озираючись через плече. Вона йшла дедалі швидше, а тоді зірвалася на біг. Нарешті завернула за ріг і зникла з його поля зору. Нік повернув револьвер до кобури. Він тремтів і почувався брудно, огидно — так, ніби Джулі Ловрі була не людиною, а якоюсь бридкою істотою, ближчою до неквапливих, холоднокровних жуків, що ховаються під трухлявими деревами.
Він роззирнувся. Том кудись подівся.
Нік побіг залитою сонячним сяйвом вулицею. Кров страшно гупала в голові, ушкоджене око пульсувало. На те, щоб знайти Тома, у нього пішло мало не двадцять хвилин. Здоровань сидів на задньому ґанку одного будинку, за дві вулиці від ділового центру містечка. Він зіщулився на дивані-гойдалці, притиснувши до грудей свій гаражик від «Фішер-Прайс». Побачивши Ніка, він розплакався.
— Будь ласочка, не змушуйте мене її пити, будь ласочка, не змушуйте Томика Каллена пити отруту, Боже, не треба, татусик сказав, що як щури дохнуть, то й Томик сконає… будь ла-а-асочка!
Нік зрозумів, що й досі тримає слоїк із «Пепто-бісмолом». Він жбурнув його геть і показав Томові порожні долоні. Доведеться йому перечекати свою бігунку. Красно дякую, Джулі.
Так само белькочучи, Том спустився з ґанку.
— Пробачте, — повторював він знову й знову. — Пробачте Томові Каллену, будь ласочка.
Вони рушили до Головної вулиці разом… а тоді вклякли на місці та вибалушили очі. Обидва велосипеди валялися на дорозі. Шини порізані. Вміст їхніх наплічників розкидано по всій вулиці.
Нік відчув, як щось прошмигнуло повз його обличчя. Том зойкнув і кинувся бігти. Нік спантеличено роззирнувся, і так уже сталося, що він дивився якраз туди, куди треба, щоб побачити спалах другого пострілу. Блимнуло на третьому поверсі міського готелю. Комір сорочки смикнуло чимсь подібним до шила.
Він крутнувся на каблуках і помчав услід за Томом.
Нік не міг здогадатися, чи стріляла Джулі вслід. Та коли він наздогнав Тома, виявилося, що жодного з них не поранено. «Принаймні позбулися тієї мегери», — подумав він, однак потім виявиться, що то тільки півправди.
———
Тієї