Хранителі - Дін Кунц

— Так, — промовив Кін. — Але… можливо.

«Друга стадія чумки», — у відчаї подумала Нора.

Вона ще тісніше пригорнулася до Трейвіса.

Друга стадія. Ураження мозку. Енцефаліт. Хорея. Пошкодження мозку.

Пошкодження мозку.

Трейвіс не міг заснути і просидів у кабінеті з Норою та Ейнштейном усю ніч.

Вони увімкнули ще одну лампу, щоб у кімнаті стало світліше, але не заважало Ейнштейну. Подружжя дивилося на ретривера, спостерігаючи, чи не з’являться, бува, симптоми того, що чумка перейшла у другу стадію: посмикування і жувальні рухи, про які говорив Кін.

Трейвіса не заспокоїв той факт, що таких симптомів раніше не було, адже зараз вони проявилися. Навіть якщо Ейнштейн перебуває у першій стадії хвороби і вона не прогресує, то здається, що він помирає.

Наступного дня, 3 грудня у п’ятницю, асистентка Джима Кіна досі хворіла і не змогла вийти на роботу, тому Нора і Трейвіс знову допомагали Кіну.

До обіду температура не зменшилася. З очей і носа ретривера продовжувала сочитися жовтувата рідина. Хоч його дихання було вже не таким важким, але Нора у розпачі думала, що пес уже не хоче боротися за життя і починає згасати.

Обіду вона навіть не торкнулася. Поки Нора прала і прасувала одяг Трейвіса і свій, їм довелося вдягнути халати Джима Кіна, завеликі на них.

Цього дня пацієнтів також не поменшало. У Нори і Трейвіса не було жодної вільної хвилини, але Нора була цьому рада.

За двадцять хвилин п’ята (цей час вона ніколи не забуде) вони допомогли Джиму впоратися з важким пацієнтом — ірландським сетером, і саме тоді Ейнштейн двічі заскавчав зі свого ліжка у кутку. Нора з Трейвісом, зойкнувши, обернулися, очікуючи найгіршого, оскільки це був перший звук Ейнштейна, крім виття, з тих пір, як він потрапив сюди. Але ретривер підвів голову — вперше у нього з’явилися на це сили — і, кліпаючи, глянув на них, відтак зацікавлено роззирнувся, наче хотів запитати: «Де я, в біса, опинився?»

Джим присів біля пса і, поки Трейвіс і Нора очікувально стояли за його спиною, ретельно оглянув Ейнштейна.

— Подивіться в його очі. Вони ще трохи каламутні, але вже не так, як раніше, і з них вже не сочиться рідина.

Лікар вологою серветкою протер злиплу шерсть під очима Ейнштейна і прочистив йому ніс, звідки вже не текли нові виділення, відтак виміряв температуру ректальним термометром і промовив:

— Падає. На цілих два градуси.

— Хвала Богові, — промовив Трейвіс.

Нора відчула, як її очі наповнюються сльозами.

— Він ще не виборсався, — промовив Джим. — Його серцебиття рівніше і повільніше, хоча все ще далеке від норми. Норо, візьміть одну із мисок і налийте води.

За мить Нора повернулася від умивальника і поставила миску на підлогу біля ветеринара.

Джим підсунув її до Ейнштейна.

— Що скажеш, друже?

Ейнштейн підвів голову з матраца і подивився на миску.

Його в’ялий язик був сухим і вкритим якоюсь клейкою речовиною. Ретривер заскавчав, облизуючись.

— Зможе, якщо ми допоможемо… — сказав Трейвіс.

— Ні, — заперечив Джим Кін. — Він сам повинен вирішити. Він сам знає, що робити. Не слід змушувати його пити, бо може знову виблювати. Інстинкт йому підкаже.

Зі стогоном і хрипами Ейнштейн посунувся на своєму поролоновому матраці, наполовину перекотившись на бік і на живіт, відтак тицьнувся носом у миску і, понюхавши воду, кілька разів хлебнув. Мабуть, вода йому сподобалася, тому він випив чи не третину, а тоді зітхнув і ліг.

Погладивши ретривера, Джим Кін промовив:

— Буду дуже здивований, якщо він не оклигає, повністю не оклигає, з часом.

З часом.

Ця фраза непокоїла Трейвіса.

Скільки часу Ейнштейнові треба, щоби повністю одужати? Коли прибуде Аутсайдер, буде краще, якщо Ейнштейн видужає і всі його відчуття функціонуватимуть, як і раніше. Незважаючи на інфрачервону сигналізацію, пес першим подасть звістку.

Коли о пів на шосту пішов останній пацієнт, Джим Кін вислизнув на півгодини у якійсь таємничій справі. Повернувся він із пляшкою шампанського.

— Я не особливо любитель випити, але іноді трішки можна.

Нора зарікалася не пити під час вагітності, але в деяких випадках можна порушити навіть найсерйознішу клятву.

Вони дістали келихи і випили в кабінеті, виголошуючи тости за Ейнштейна. Пес кілька хвилин дивився на них, але незабаром заснув.

— Але це природній сон, — зазначив Джим. — Без снодійного.

— Скільки йому потрібно часу на одужання? — запитав Трейвіс.

— Щоб видужати від чумки — ще кілька днів або тиждень. В будь-якому разі я протримаю його тут іще кілька днів. Якщо бажаєте, можете йти додому, можете залишитися. Ви багато в чому допомогли мені.

— Ми залишимося, — одразу ж промовила Нора.

— Але, перемігши чумку, він ще буде слабким? — запитав Трейвіс.

— Спочатку — так, — сказав Джим. — Але поступово