Хранителі - Дін Кунц

Але ретривер досі багато спав, а на Трейвіса з Норою реагував як звичайний пес.

Після обіду, коли вони сиділи за кухонним столом і допивали каву, Джим зітхнув і промовив:

— Далі тягнути не можна.

Із внутрішньої кишені своєї старої поношеної вельветової куртки він дістав складений аркуш паперу і поклав на стіл перед Трейвісом.

На хвильку Норі здалося, що то рахунок. Але коли Трейвіс розгорнув аркуш, вона побачила, що то листівка про розшук Ейнштейна.

Трейвіс похилив плечі.

Нора відчула, як її серце опускається в п’яти, і підсунулася до чоловіка, щоб теж прочитати листівку. Її було датовано минулим тижнем. Окрім опису прикмет Ейнштейна, разом із трьохзначним татуюванням у його вусі, у листівці йшлося про те, що пес, найімовірніше, перебуває в чоловіка на ім’я Трейвіс Корнелл та його дружини Нори, які можуть ховатися під чужими іменами. Внизу був опис і світлини Нори і Трейвіса.

— Як давно ви дізналися? — запитав Трейвіс.

Джим Кін сказав:

— За годину після того, як уперше побачив його зранку в четвер. Вже півроку мені регулярно присилають такі листівки. Окрім того, після цього мені тричі телефонували з Федерального інституту раку і нагадували, щоб я оглянув кожного золотистого ретривера на предмет лабораторного татуювання й у разі виявлення такого одразу ж їх повідомив.

— Ви вже повідомили? — запитала Нора.

— Ще ні. Не бачив сенсу говорити про це, поки не переконався, що пес виживе.

— А тепер повідомите? — запитав Трейвіс.

Джимове собакоподібне обличчя спохмурніло ще більше, коли він сказав:

— Як повідомили в Інституті раку, пес був об’єктом надважливих досліджень, в результаті яких можуть знайти ліки від цієї хвороби. Мовляв, якщо собаку не знайдуть і не повернуть до лабораторії, то мільйони доларів, виділених на дослідження, виявляться марно витраченими.

— Брехня, — заперечив Трейвіс.

— Я хочу, щоб ви розуміли, — промовив Джим, нахилившись на кріслі й обхопивши чашку з кавою своїми великими долонями. — Я дуже великий любитель тварин і присвятив їм усе своє життя. Найбільше я люблю собак. Але я не підтримую людей, які вважають, що слід припинити всі досліди над тваринами; людей, переконаних, що медичні відкриття, які допомагають врятувати людське життя, не варті життя однієї морської свинки, кішки чи собаки. Люди, котрі вдираються у лабораторії, крадуть тварин, зводячи роки важливих досліджень нанівець… викликають у мене огиду. Це добре, коли цінують життя і люблять його в будь-яких проявах. Але ці люди не такі: вони роблять життя своїм культом. Це прояв варварства і темнобіснування чи навіть дикунства.

— Все це неправда, — заперечила Нора. — Ейнштейн ніколи не був об’єктом досліджень, пов’язаних із лікуванням раку. Це вигадка. Ейнштейна розшукує не Інститут раку, а Агентство національної безпеки.

Нора подивилась на Трейвіса і промовила:

— Що ж тепер робити?

Трейвіс похмуро посміхнувся і сказав:

— Ну, я ж не можу вбити Джима, щоб зупинити його…

Ветеринар розгубився.

— …тому, гадаю, слід його вмовити, — закінчив Трейвіс.

— Розповісти йому правду? — запитала Нора.

Трейвіс на довший час затримав погляд на Джимові Кіну й нарешті промовив:

— Так. Правду. Це єдиний спосіб умовити його викинути ту кляту листівку у смітник.

Глибоко вдихнувши, Нора почала:

— Джиме, Ейнштейн такий же розумний, як ми з Трейвісом чи ви.

— Іноді мені здається, навіть розумніший, — докинув Трейвіс.

Ветеринар витріщився на нього, нічого не розуміючи.

— Давайте зробимо ще кави, — промовила Нора. — Нас чекає дуже довга розмова.

Через кілька годин, в десять хвилин на шосту, Нора, Трейвіс і Джим Кін збились біля матраца, на якому лежав Ейнштейн.

Пес попив трішки води і зацікавлено дивився на них.

Трейвіс намагався зрозуміти, чи в тих карих очах залишилася ще та дивна глибина, невловима тривога та людський інтелект, які він помічав багато разів. На жаль, він не був упевнений у цьому, і це лякало його.

Джим оглянув Ейнштейна, зазначивши, що його очі стали ясніші й майже прийшли до норми, а температура досі падала.

— Серце теж б’ється рівніше.

Ейнштейна виснажив десятихвилинний огляд. Він перевернувся на бік і протяжно зітхнув. За мить пес уже спав.

— Щось не надто він скидається на генія, — сказав ветеринар.

— Він досі хворий, — промовила Нора. — Все, що йому потрібно, — це трішки більше часу, і коли він оклигає, тоді доведе, що ми говорили правду.

— Як ви гадаєте, коли він зведеться на ноги? — запитав Трейвіс.

Джим подумав, а потім сказав:

— Можливо, завтра. Спочатку він буде хитатися, але завтра, можливо, вже ходитиме. Подивимось.

— Коли він зведеться на ноги і повернеться його почуття рівноваги, то це означатиме, що в голові у нього теж прояснилося, — сказав Трейвіс. — Тому, коли він зможе ходити, ми проведемо тест, щоб довести, наскільки він розумний.