Аргонавти Всесвіту, Нащадки скіфів - Володимир Миколайович Владко
Голос Дорбатая зазвучав переможно — і останні слова він кинув у бік Сколота.
— Бо вождь Савлій був мудрий. Він знав, що щастя й багатство сколотське — в руках богів. І не можна ображати богів, не можна нехтувати їх законами. Чи пам’ятають про це сколоти тепер? Чи пам’ятає це сам наш мудрий вождь Сколот? Мабуть, пам’ятає.
— Але про що ж нагадали тобі боги? — незадоволено вимовив Сколот.
— Зараз мудрий Сколот почує. Були колись важкі роки для сколотського народу. Річки висохли і не давали риби, листя на деревах посохло ще влітку, і звірі повтікали невідомо куди, і сколотам не було чого полювати. І коні здихали цілими табунами від невідомої страшної хвороби. І не допомагали ніякі молитви, бо боги відвернули своє вухо від сколотів і не прислухалися до їхніх молінь. Сухі вітри віяли день і ніч і спустошили країну. І тільки сам вождь Скіл та його наближені жили безтурботно, не звертаючи уваги на те, що народ бідував. А Скіл не був природним сколотом, бо матір’ю його була жінка з чужої сторони, і вона навчила його грецьких звичаїв та грецької мови. Тому Скіл не любив сколотських звичаїв, а схилявся до греків, до їхніх богів та їхньої розпусти. Воїни ж сколотські, і мисливці сколотські, і віщуни сколотські не знали цього…
Голос Дорбатая знизився й зазвучав загрозливо:
— Та Скіл бажав знищити сколотські звичаї і завести замість них грецькі! Він наблизив до себе грецьких купців, він потай ходив із ними в грецькому одязі до грецького міста Борісфенеса, поринав там у розпусту, вчився грецьких звичаїв і молився грецьким богам… Все це робив Скіл — і наближені його ховали вчинки вождя від народу сколотів. А потім Скіл вирішив навіть присвятити себе грецькому богу Вакху і побудував собі в грецькому місті великий дім. Сколоти не знали й цього… Але сколотські боги застерегли Скіла. Вони вдарили в цей дім вогненною стрілою, і дім Скіла згорів, і сам Скіл ледве встиг вибігти з нього… та сколоти знов не знали про це! Але Скіл не хотів і після того прислухатися до богів, він все-таки присвятив себе Вакхові, хай буде прокляте його погане ім’я! І ніхто з сколотів не знав цього, аж поки це не виявилось у розмові між сколотськими віщунами і грецькими купцями, які приїхали до сколотів. Сколоти докоряли грекам:
«Як можете ви, греки, поклонятися поганому богові Вакху, п’яниці й розпусникові? Хіба це бог?.. Ви вірите, що Вакх втілюється в вас, коли ви п’яні. Ми, сколоти, не визнаємо таких богів, наші боги суворі й поважні!..»
— А грецькі купці відповіли глузливо:
«Як можете ви, сколоти, сміятися з нас і нашого бога Вакха? Ми не хочемо навіть сперечатися з вами й захищати наших грецьких богів. Але як насмілюєтесь ви говорити, що сколоти не визнають таких богів, коли нам відомо, що ваші найголовніші люди моляться нашому Вакхові?..»
— Але сколоти не вірили грецьким купцям. І тому купці сказали:
«Коли ви не вірите нам, то ми можемо сказати, хто ці найголовніші люди. Це ваш вождь Скіл. Він поклоняється Вакху і вірить, що Вакх втілюється в нього, як і в усіх, хто молиться йому».
— Та сколоти знов не повірили тим купцям. Тоді греки запропонували сколотам, глузуючи:
«Якщо ви не вірите нам, о сколоти, то йдіть за нами. І ми покажемо вам вашого вождя Скіла в грецькому одязі, як він молиться Вакхові».
— Сколотські старшини пішли з греками, і греки посадили сколотів у потайне місце, і сколотські старшини побачили, як прийшов до греків вождь Скіл у грецькому одязі, і молився з греками, і пив вино з ними, і був п’яний на честь Вакха, хай буде прокляте ім’я його…
— Тоді сколотські старшини обурилися вкрай. Вони повернулися додому і розповіли про це народові. І вони говорили:
«Вождь Скіл зрадив сколотських богів і сколотські звичаї. Він хоче, щоб і ми поклонялися поганим грецьким богам. Він дозволяє грекам володіти нами, греки приїздять до нас, знущаються з нас, і Скіл боронить їх. Грецькі чудодії обдурюють нас, і Скіл тільки сміється. Проженемо Скіла, бо він зрадник!..»
— І весь народ погодився з старшинами. Бо не можна бути вождем сколотів людині, яка схиляється на сторону греків чи інших чужинців! Боги покарають такого вождя і разом із ним усіх сколотів. Вождь мусить захищати священні сколотські звичаї, а не зраджувати їх!.. І коли він не робить цього, коли підпадає під руку чужинців, — горе всьому народові, горе всім сколотам! Вогняні стріли готові впасти на них з хмар, і спалити їх, і покарати страшною смертю!..
— Щось це звучить надто загрозливо, — швидко додав Дмитро Борисович, пильно поглядаючи на старого віщуна. — Чи не нас він має на увазі?..
Іван Семенович мовчав. Він помітив, як Дорбатай, не стримавшись, люто зиркнув у бік чужинців, що сиділи поруч із Сколотом. Він здаля заходив, старий підступний віщун; але Іван Семенович уже наперед знав, куди прийде, нарешті, Дорбатай наприкінці свого оповідання. Це було зрозуміло. Інше турбувало геолога. Він помітив, що під час оповідання Дорбатая до купи старшин та знатних скіфів підходили якісь люди, як старики з тієї купки віддавали тим людям тихі, нечутні накази — і люди зникали так само непомітно, як і з’являлися. Оце було
