Двір Хаосу - Роджер Желязни

вічував повагу до тої дивної влади, що він придбав над Відображеннями. Здавалося майже неможливим підготуватися до нападу того, хто міг стежити за кожним моїм ходом і миттєво переміщатися в місце, що давало йому найбільшу перевагу. Як скоро це може статися? Не надто скоро, вважав я. Спершу він захоче попсувати мені нерви, а я і так вже втомився і був більше, ніж трохи розігрітий. Раніше чи пізніше. Мені було неможливо проскакати таку величезну відстань в один перехід, як би я не прискорював гонку через Відображення. Мимо пролітали, кружляючи навколо мене і заповнюючи світ, рожеві, оранжеві та зелені тумани. Земля під нами дзвеніла, як метал.

Іноді чулися музичні тони, немов дзвін кришталю над головою. Думки мої танцювали. Спогади про багато світів приходили і йшли без порядку. Ганелон, мій друг-ворог, і мій батько, ворог-друг, зливалися і розпадалися, розпадалися і зливалися. Колись один із них запитав мене, чи маю я право на трон. Я думаю, що це був Ганелон, бажаючий знати наші різні виправдання. Тепер я знав, що це був батько, який бажав знати мої почуття. Він розсудив, він прийняв своє рішення. Я відмовився. Чи був тут винуватий мій насильно зупинений розвиток, бажання бути вільним від такого тягаря, або справа була в раптовому просвітництві, заснованому на всьому, що я відчув останніми роками, що повільно зростало в мені, що дало мені більш зрілий погляд на роль монарха крім миттєвої слави, я не знаю.

Я згадував своє життя на Відображенні Земля, як виконував накази, як віддавав їх. Переді мною пропливали обличчя людей, яких я знавав за століття — друзів, ворогів, дружин, коханок, родичів. Лорена, здавалося, підкликала мене, Мойра сміялася, Дейдра плакала. Я знову бився з Еріком. Я згадував свій перший прохід через Лабіринт, хлопчиськом, і пізніше, коли крок за кроком мені повертали всі мої спогади.

Вбивства, крадіжки, шахрайства, спокуси повернулися тому, що, як говорив Меллорі, вони були там. Я навіть не здатний був їх усіх правильно розмістити, в сенсі часу. Не було ніякого особливого занепокоєння, тому що не було ніякої особливої провини. Час, час і ще раз час пом'якшив грані того, що було занадто різким, зробив у мене свої зміни. Я дивився на свої колишні «Я» як на інших людей, знайомих, яких я переріс. Я дивувався, як це коли-небудь я міг бути ким-небудь з них. Коли я мчав уперед, сцени з мого минулого, здавалося, матеріалізовуватися в тумані навколо мене. Тут немає ніякого поетичного перебільшення. Битви, в яких я брав участь, приймали відчутну фірму, якщо не вважати, звичайно, повну відсутність звуку — блиск зброї, кольору мундирів, знамена і кров. І люди — більшість з них померли — рушили з моєї пам'яті навколо мене в німому фільмі. Ніхто з них не був членом моєї сім'ї, але всі вони були людьми, які колись щось значили для мене. І все ж в цьому не було ніякої особливої системи. Тут були благородні діяння, так само як і ганебні, вороги, так само як і друзі — і ніхто з беручих участь у фільмі персон не помічав моєї присутності, все було зафіксовано в якійсь давно минулій послідовності дій.

Я тоді гадав про природу місця, через яке проїжджав. Чи не було воно якоюсь розведеною версією Тир-на-Нгота, з якоюсь чутливою до думки субстанцією поблизу, що витягала з мене цю панораму. «Ось це і є твоє життя?» Чи я просто почав марити галюцинаціями? Я був стомлений, стурбований, стривожений, засмучений, і проїжджаючи по дорозі, був забезпечений монотонною м'якою стимуляцією такого роду почуттів, що велить марити наяву… Фактично, я зрозумів, що втратив десь раніше контроль над Відображеннями і тепер просто продовжував слідувати прямолінійно через цей ландшафт, спійманий цим спектаклем у капкан свого роду зовнішнього нарцисизма…

Тут я зрозумів, що повинен зупинитися і відпочити — ймовірно, навіть трохи поспати — хоча я боявся це робити в такому місці. Мені доведеться вирватися на волю і продовжувати шлях до більш спокійного, пустельного містечка…

Я спотворив своє оточення. Я вивертав все кругом. Я вирвався на волю.

Незабаром я скакав по нерівній, гористій місцевості, а потім швидко дістався до печери, яку я побажав.

Ми в'їхали в неї і я подбав про Зірку. Я поїв і випив рівно стільки, щоб притупити почуття голоду. Багаття я не розвів. Я загорнувся в свій плащ і в прихоплену з собою ковдру. Грейсвандір я тримав у правій руці. Я лежав у темряві біля входу в печеру.

Я відчував себе трохи погано. Я знав, що Бранд брехун, але його слова все одно турбували мене. Але я завжди добре вмів засипати, я закрив очі і відключився.

5

Мене розбудило відчуття присутності, або, можливо, це був шум і відчуття присутності. Що б там не було, я прокинувся і був упевнений, що я не один. Я стиснув міцніше Грейсвандір і розплющив очі. Окрім цих дій я не ворухнувся.

М'яке світло, схоже на місячне, лилося через вхід у печеру. Якраз біля входу стояла фігура, можливо, людська. Освітлення було таким, що я не міг сказати: стояла вона обличчям до мене, чи особою назовні. Але потім вона зробила крок до мене.

Я опинився на ногах і вістря мого меча вперлося йому в груди. Фігура зупинилася.

— Мир, — вимовив чоловічий голос на тари. — Я просто сховався від грози. Чи не можна мені з вами розділити печеру?

— Якої грози? — Запитав я.

Немов у відповідь долинув гуркіт грому, за яким послідував порив вітру, що пахнув дощем.

— Гаразд, це, в усякому разі, правда, — сказав я. — Розташовуйтеся зручніше.

Він сів, повністю притулившись спиною до правої стінки печери. Я склав свою ковдру, щоб було м'якше, і всівся навпроти його. Нас розділяло метри чотири. Я знайшов свою люльку, набив її, а потім спробував чиркнути сірником, взятим мною з Відображення Земля. Він запалилася, зберігаючи мені масу праці. Тютюн мав гарний запах, змішаний з вологим вітерцем. Я прислухався до звуків дощу і роздивлявся силует свого безіменного супутника. Я обдумував декілька можливих небезпек, але звертався до мене аж ніяк не голос Бранда.

— Це не природна гроза, — сказав він.

— О? Як це так?

— Хоча б тому, що вона йде з півночі. Вони тут ніколи не приходять з півночі, в цей час року.

— Ось так і ставляться рекорди.

— І ще тому, що я ніколи не бачив, щоб гроза вела