Казки роботiв. Кiберiада - Станіслав Лем

– До печі? – запитало машиненятко, аж підстрибуючи від надзвичайного захвату. – До печі! До печі!

– Не до печі, а на припічок! – уточнив Трурль.

Перш ніж покласти хандроїда на припічку, він узявся до копіткої роботи реставратора. Задубілими руками припасовував атом до атома, бо змушений був працювати при штучному морозі; були в нього також і хвилини серйозних вагань, що до чого пасує, – такий шарварок панував у хандроїдові. На щастя, Трурль мав змогу орієнтуватися за зовнішньою оболонкою, тобто – сукняним убранням, бо обшиті шкірою ґудзики незаперечно вказували, де перед, а де зад.

Поклавши обидві істоти в теплі, Трурль зійшов до майстерні, щоб про всяк випадок ще раз погортати «Вступ до воскрешальництва». Він штудіював наукові праці, коли нагорі знявся галас.

– Зараз! Зараз! – гукнув Трурль і побіг нагору.

Робот у крагах сидів на припічку і з подивом обмацував сам себе, а хандроїд, випроставшись на весь зріст, лежав на підлозі, бо, наміряючись устати, втратив рівновагу й упав.

– Шановні гості! – з порогу озвався Трурль. – Вітаю вас у своєму домі! Ви, закуті в крижаних брилах, упали до мого садочка, знищивши мої полуниці, за що я анітрошечки на вас не гніваюсь. Я видовбав вас із криги, а потім за допомогою інкубаційної термічної реанімації, а також інтенсивної відновлювальної терапії допровадив вас до притомності, як бачите самі! Проте я не знаю, як ви потрапили до тієї криги, і мені страшенно цікаво знати, що з вами сталося! Даруйте мені мою настирність, а щодо всього іншого, то малюк, який стрибає біля мене, це мій неповнолітній нащадок…

– А хто ви? – кволим голосом спитав хандроїд, який ще сидів на підлозі, обмацуючи весь свій тулуб.

– Панове прибульці – ти, в шкіряних крагах, і ти, що палко і вогко вдивляєшся в мене, знайте, що я досить відомий омнігенеричний конструктор, звуть мене Трурль. Це моя майстерня на Восьмій Планеті Сонця, що його донедавна ще не було, поки ми удвох з моїм другом Кляпавцієм на громадських засадах не сконструювали його з галактичних відходів. Сфера моєї діяльності, ще від гонів, експериментальна онтологія, пов’язана з оптималістикою стосовно всіх розумів Uniwersum.[42] Я розумію, що, несподівано опинившись на чужині, та ще й у такий спосіб, – все це завдало вашим єствам певного стресу, тож зберіться з думками й розкажіть, хто ви такі, і таким чином ми прискоримо обопільне порозуміння!

– А ти, мосьпане, не маєш ніяких зв’язків з боліцією гроля Спасенція, – іще кволим голосом спитав з печі перкусист.

– Про того короля, так само як і про його поліцію, мені нічого не відомо… перепрошую, у вас нежить? Розумію – це від переохолодження, кожен застудився б у такій холоднечі… може, вип’єте настою з липового цвіту?

– Я не застуджений, просто говорю з іноземним акцентом, – пояснив робот у крагах, з явною полегкістю погладжуючи золоті нашивки на грудях.

– Короля, від якого я в певному розумінні втік, насправді звуть Гролем, і то з огляду на те, що править він не державою, а бержавою… але то ціла історія.

– Розкажи нам її! Дуже просимо! – запищав підскакуючи Цифранек.

Трурль угамував його суворим поглядом і сказав:

– Мені не хотілося б квапити вас – будьте моїми гостями, прошу! А ви, добродію, хто будете – андроїд чи маслитель?

– У мене ще так шумить в голові, – відповів той, що сидів на підлозі. – Крижаний метеорит? Комета? Може бути! Цілком може бути! Комета, але не та! Я, певне, проґавив свою! Ой, лишенько моє, лишенько!

– То ви не хандроїд? – розчаровано спитав Цифранек.

– Хандроїд? Я не знаю, що це таке. В голові мені шумить.

– Прошу вас, не зважайте на цього малюка! – втрутився Трурль, спопеляючи Цифранека поглядом. – Панове, я бачу, що на вашу долю випало чимало знегод, тож даруйте мені за невчасне спонукання до обопільних рекомендацій, і запрошую вас до покою, щоб ви могли трохи оговтатися й заспокоїтись, а також трохи підкріпитись!

Після вечері, спожитої в цілковитій мовчанці, Трурль провів своїх незвичайних гостей по всій господі, показав їм майстерню і бібліотеку, а після всього припровадив їх на горище, де в нього були особливо цікаві раритети.

Це горище було впорядковане на зразок музейної зали. На полицях стояли експонати в олії, парафіні, самогоні, а з‑під стелі, причеплений до грубої крокви, звисав чималий автоматичний пристрій. Він був чорний, наче вугіль, і на вигляд здавався мертвим. Та тільки‑но до нього підійшли ближче, він ожив і спробував був хвицнути так званого хандроїда.

– Пильнуйте, панове, бо мої наукові помічники функціонують! – пояснив Трурль. – Автомат, який ви бачите на цій сталевій линві, вісімсот років тому збудував прамайстер старожитностей, архідоктор Нінгус, що задумав створити релігійного і доброго мисленника, так званого робота‑святенника, або ж молитвенника. Обережно, пане перкусисте, він не тільки хвицається, а часом і кусається.

– Дай мені, Боже, чкурнути звідси, тоді знатимеш, на що я здатний! – заскреготів заіржавілими трибками чорний молитвенник.

– Як бачите, панове, – з науковим запалом провадив далі Трурль, – він не лише розмовляє, хвицається й кусається, а й урочисто вірує!

Коли враз механічний фідеїст зняв такий ґвалт, що все товариство змушене було якнайшвидше покинути горище.

– Наслідки віри часом неможливо передбачити, – пояснював Трурль, коли вони гуртом спускалися драбиною долі. Після всього товариство повсідалося у вітальні, де все вже було приготоване – глибокі крісла, вогонь у коминку і електрополуниці з іонофорезною підливою.

Відігрівшись і відновивши сили, обидвоє гостей усе ще мовчки поводили довкола здивованими очима, бо Трурль, з огляду на ті ускладнення, що звалилися на них, не хотів напосідатися зі своїми запитаннями. Тим часом Цифранек, вискочивши як Пилип з конопель, не забарився й виклав їм свою гіпотезу усіх випадків, обгрунтовану серйозними обрахунками. Це була гіпотеза про крижану комету, яка, обертаючись у зоряній системі, своїм хвостом зачіпала різні планети і, захопивши осіб, що перебували на тих місцях, до яких доторкнувся її хвіст, заносила їх, замерзлих на кістку, до перигелію, де, як відомо, ті тіла плуганяться, наче слимаки, поки після тисячоліть якась невідома пертурбація вибила їх із дотеперішньої орбіти й кинула на Трурлеву садибу. Перш ніж Трурль устиг його вгамувати, Цифранек вирахував ізе приблизу траєкторію руху цієї комети, а наклавши її на карту усієї зоряної системи, яку знав напам’ять, визначив такі коефіцієнти щільності заселення планет, що в нього вийшло чимале число – сім тисяч сімсот