Olya_#1 - Володимир Худенко
А другий:
Pvt. O'CONNOR — активація МАСКУВАННЯ
Це все вклалось у якусь невловиму долю секунди, і Оля встигла лиш повести поглядом за одним курсором і вгледіти, як одна з десантниць збоку від неї просто розчинилась у повітрі. Не було ніякого розмитого, примарного силуету — геть нічого. Десантниця просто ЗНИКЛА, а курсор уже крутнувся в протилежний бік — Оля прослідкувала поглядом за ним і побачила, як обидві десантниці проявились у повітрі за спинами хлопчин-охоронців, немовби миттєво телепортувавшись туди абощо. Келвін та О'Коннор придушили хлопчин своїми ліктями, і ті тут же покидали свої недолугі пугачі. А наплічні гвинтівки десантниць піднялись, мов ті змійки, і націлили свої червонясті вічка у скроні хлопцям…
Це все влилось у нещасну долю секунди, і Олина індикація при цьому не вмовкала:
Cpl. GUACHARO — активація кінетичних бар’єрів
…
Cpl. GUACHARO дистанційно активув(ла) ВАШІ кінетичні бар’єри
…
Sgt.MARTINES задіяв(ла) ІМПУЛЬСНИЙ КАСТЕТ
Нахабна дівка-охоронець навіть не встигла отямитись — сержант просто підняла праву руку і розчепірила на ній два пальці — великий та вказівний, немовби просто показала їх дівці… Напальники засвітились блідим вогнем. І дівка тут же підлетіла вгору. Випустила з рук гвинтівку, зависла — незграбно, мляво засмикала руками та ногами…
Капрал Гуахаро повернулась і нависла над сержантом, закриваючи її від охоронних зондів своїми бар’єрами та своїм тілом. Тут уже отямилась і Оля — вона клацнула двома пальцями, і зонди з цокотом посипались на стерильно-білу підлогу майданчика.
А рудоволосу Мартінес було не пізнати — перед Олею стояла якась інша людина. Її скафандр повністю згас, штучна мускулатура була глянцевою та вугільно-чорною, і навіть компактні захисні пластини немовби померкли — стали не блакитними, а якимось лазуровими… В очах сержанта грали пекельні бісики, а посмішка перетворилась на навіжений оскал.
Вона легенько звела вказівний та безіменний пальці…
З дисплейного шолома завислої дівки посипались іскри, і він розмонтувався. Показалось налите кров’ю лице, розтріпане лілове волосся, вирячені оливкові оченята… Горло дівиці стислося, немовби од спазму, вона задихалась.
— У нас там, — вкрай спокійно вимовив Кайл, — висить військовий зореліт. І ми б могли взяти цей лайновіз штурмом… або хоча б розмантулити рельсотронами. Якщо так не доходить… Але боюсь, що…
Він байдуже махнув рукою, і дівка-охоронець грюкнулась додолу — напальники на руці сержанта згасли.
— Ми зробимо так, як я й сказав, — продовжив лейтенант, — я проведу міс Рушді, а ви тут…
Він неуважно зиркнув на розпластану дівку — та усе хапала ротом повітря.
— Побудьте з моїми дівчатами.
Він раптом різко повів ногою і роздавив підошвою продовгувату лазерну гвинтівку з фірмовою бабкою на прицільному приладді.
— Подумайте над своєю поведінкою, — меланхолійно докінчив він.
— Поспілкуємось, кралечко?
Мартінес лукаво підморгнула розпластаній і знову всміхнулась до неї отією вкрай неприємною відьомською посмішкою. А тоді пустила їй повітряний поцілунок, голосно чмокнувши пухкими губами.
— Ходімте, Ольго, — безтурботно вивів лейтенант і рушив до входу в службовий тунель.
Од прозорої вахтової будочки почувся тріск — то рядові нівечили підошвами лазерні гвинтівки хлопчаків. Оля коротко зиркнула на те неподобство і поспішила за Кайлом.
12.
— Вистава була класна, — озвалась вона до нього вже в тунелі, — але надалі давайте обійдемось без цього, добре?
— Що? Тобто? — безтурботно всміхнувся лейтенант.
— Ну ви ж чудово знали, що я могла без проблем залочити їхню охоронну мережу, знали ж?
— Ну… — лейтенант соромливо всміхнувся.
— Ну знали ж? — спитала Оля ще, незлобиво.
— Ну мав же я якось прорекламувати вам свій підрозділ? — розвів руками Кайл. — Як каже Мартінес, маркетинг — наше все.
Оля неголосно засміялась.
— Вважайте, що вам вдалося, — одповіла вона. — Тепер я бачу, що маю справу зі злагодженою бойовою одиницею… а не з клубом ваших шанувальниць.
Лейтенант пирхнув.
— Навіть не знаю, як це у вас вийшло… — ще додала Оля поблажливо.
— Маю свої секрети, — озвався Кайл. — Але ви також талановито нам підіграли, — додав він після короткої мовчанки, — з отими зондами… як ви їх!..
Він картинно заклацав пальцями, мавпуючи Олю.
— Я старалась, — засміялась вона.
Кайл також засміявся, а потім неуважно мовив, потягуючись на ходу:
— А де ваш павучий родич має нас… Ох, матір твою! — видихнув він.
Двері службового тунелю саме роз’їхались, і вони обоє вгледіли одну з чисельних гравістанцій галактичного лайнеру. Власне, це була не гравістанція — це було місто. Чи хоча б — гамірний район великого міста. Вони з лейтенантом вийшли з тісного службового тунелю просто на перехрестя двох провулків. Широка пішохідна розв’язка була вимощена суцільними дзеркальними інфопанелями, по яких густо мерехтіла інтерактивна розмітка, дороговкази, реклами… По тій розв’язці у всі боки снували барвисті юрби людей. Дехто був і в комбінезонах, але загалом — у легкій буденній одежі. Словом — по них ніяк не можна
