Чужинець на чужій землі - Роберт Хайнлайн

Коли Патрицію Пайвонскі врятували, коли вона була ще молодою, одруженою та «дуже, дуже щасливою». Коли вона народила першу дитину, то підняла очі й замилувалася своїм значно старшим від неї чоловіком. Джордж Пайвонскі був щедрим та дуже люблячим чоловіком. У нього була одна слабкість, через яку він часто бував надто п'яним, щоб доводити їй свою любов впродовж цілого дня... Але його татуювальні голки все ще були твердими, а погляд — гострим. Патті вважала себе відданою дружиною і в цілому досить щасливою — хоча, щоправда, Джордж час від часу виявляв досить-таки сильно любов до клієнток, особливо рано-вранці. Але, звичайно, татуювання вимагають приватності — особливо з леді. Патті була терплячою... Крім того, вона інколи й сама призначала побачення клієнтам — особливо після того, як Джордж почав все частіше прикладатися до пляшки.

Тим не менше в її житті дечого не вистачало, і ця порожнеча не заповнювалася навіть тоді, коли один особливо вдячний клієнт зробив їй незвичайний подарунок — соснову змію, за його словами, зняту з торгового судна, яку він не міг залишити собі. Патті завжди любила домашніх тварин і не мала вульгарної фобії щодо змій; вона зробила їй будиночок у вітрині, що виходила на вулицю, а Джордж намалював прекрасну картину в чотирьох кольорах на задній стінці під назвою «Не наступи на мене!». Цей його новий твір став дуже популярним.

Через якийсь час у неї побільшало змій, і вони чудово її заспокоювали. Але вона була донькою протестанта Алстера та дівчини з Корку[63], і озброєне перемир'я між її батьками прирікало її на атеїзм.

Вона вже була «шукачем», коли Фостер дістався до Сан-Педро, і зуміла вмовити Джорджа піти на кілька недільних служб. Проте тоді він ще не бачив світла.

У день свого візиту Фостер приніс їм світло — і вони висповідалися. Коли ж він за півроку повернувся, щоб нашвидку перевірити, як ідуть справи в цій гілці, Пайвонскі були такі віддані, що він виявив їм особисту увагу.

— З того дня, відколи ми побачили святе світло, я не мала жодних клопотів з Джорджем, — сказала вона Майку та Джилл. — Звісно, він так само пив... Але він пив у церкві — і завжди знав міру. Коли повернувся наш святий лідер, Джордж вже почав свій Великий Проект. Природно, що він хотів показати його Фостеру, якби той зміг знайти час... — місіс Пайвонскі вагалася: — Дітки, мені справді не слід вам цього розповідати.

— Тоді не розповідай, — наполегливо промовила Джилл.— Патті, люба, ніхто з нас не хоче, щоб ти коли-небудь робила чи говорила те, в чому не впевнена. «Розділення води» має бути простим і природнім... І ми радо почекаємо, поки ця розповідь стане для тебе легкою.

— Гм... Але я дуже хочу розділити це! Послухайте, милі мої, — я справді довіряю вам обом. Проте я просто хочу, щоб ви пам'ятали, що все, що я вам розповідаю, — церковні справи, тож ви не повинні коли-небудь комусь про них говорити... Так само як я ніколи нікому не розповім про вас.

Майк кивнув.

— Тут, на Землі, ми інколи називаємо це справами «водних братів». На Марсі таких проблем немає... Проте тут, я ґрокаю, щось таки є. Справи «водних братів» ніколи не переказують.

— Я... Я «ґрокаю». Це смішне слово, проте я вже вивчила його. Добре, любчики: отже, це справа «водних братів». Чи знаєте ви, що у всіх фостерітів є татуювання? Я маю на увазі справжніх членів Церкви — тих, хто врятований незмінно й довічно, назавжди, як ось я? О, я не говорю про татуювання по всьому тілу, як у мене, проте... Дивіться: бачите ось це? Просто над серцем... Бачите? Це святий поцілунок Фостера. Джордж працював над цим дизайном, щоб він здавався частиною картинки всередині... Так, щоб ніхто не міг здогадатися, поки їм не скажуть. Проте це його поцілунок, і Фостер сам його там поставив! — здавалося, вона дуже цим пишалася.

Вони обоє оглянули її.

— Це і є слід від поцілунку,— вражено промовила Джилл. — Наче хтось і справді поцілував тебе напомадженими губами. Поки ти не показала, я думала, що це частина того заходу сонця.

— Так, справді, — тому Джордж його і зробив його. Тому що ти не повинен показувати поцілунок Фостера будь-кому з тих, хто його не носить, — і я його нікому не показувала аж дотепер. Проте, — наполягала вона, — я впевнена, що ви отримаєте його, — ви обоє. І того дня, коли це станеться, я хочу бути тією, хто зробить вам це тату.

Джилл сказала:

— Я не зовсім тебе розумію, Патті. Я бачу, що для тебе чудово бути тією, кого поцілував Фостер, — проте як він може коли-небудь поцілувати нас? Врешті-решт, він же нагорі, на Небесах.

— Так і є, люба. Проте дозволь пояснити. Будь-який посвячений жрець чи жриця можуть дати тобі поцілунок Фостера. Це означає, що Бог у твоєму серці. Бог — частина тебе... назавжди.

Несподівано Майк рішуче вигукнув:

— Ти є Бог!

— Що, Майкле? Що ж, це дивний спосіб висловлювання — і я ніколи не чула, щоб жрець говорив так. Проте у цій фразі є певна доля істини... Бог у тобі, і над тобою, і з тобою, і Диявол ніколи не зможе отримати тебе.

— Так, — погодився Майк. — Ти ґрокнула Бога.

Він радісно подумав, що зараз наблизився до пояснення цієї ідеї впритул, значно більше, ніж будь-коли раніше... Доки Джилл, яка розуміла її, не зможе пояснити це Марсіанською. Що неминуче станеться трохи згодом.

— У цьому й полягає ідея, Майкле. Бог... Ґрокає тебе а ти — поєднуєшся у Святій Любові та вічному Щасті з Його Церквою. Жрець — чи, можливо, жриця: це може бути будь-хто з них, — цілує тебе, і потім на місці сліду від поцілунку роблять татуювання, щоб показати, що це назавжди. Звичайно, він не обов'язково повинен бути таким же великим, мій — точного розміру та форми благословенних вуст Фостера; і цей поцілунок може бути будь-де: головне — приховати його від очей грішників. Багато хто з чоловіків голять невелику латку на голові, а потім носять капелюха чи пов'язку, поки волосся не відросте. Чи у будь-якій іншій точці, де цю благословенну мітку