Дванадцять оповідань - Володимир Миколайович Владко
Доповідач випив води з склянки, що стояла перед ним, і продовжував:
— Ви знаєте, що всяке фізичне тіло складається з молекул. Молекули і собі складаються з атомів, часточок найпростіших елементів. Був час, коли наука вважала атом за неділиму часточку, за «цеглину світобудови». Але вже на початку XX століття вчені пішли далі. Вони встановили, що кожен атом являє собою якусь подобу сонячної системи, він складається з вихрових згустків, ніби часточок позитивної та негативної електрики. Ці часточки, електрони, обертаються по своїх орбітах всередині атома. Вони являють собою чисту енергію, але енергію, яка перебуває в потенціальному, недійовому стані. Звичайно, я не можу в цій доповіді додержуватися чисто наукових визначень, я говорю лише в загальних рисах, грубо схематизуючи найскладніші процеси, які відбуваються всередині атомів. Прошу мати це на увазі.
Так от, людство вирішило скористатися з енергії, що є в атомах. Ця енергія дуже велика, її розміри просто неосяжні. Вибуху мізерної часточки речовини, розпаду атомів цієї речовини і дальшого звільнення енергії, яка міститься в атомах, — вистачило б, щоб висадити в повітря цілу гору. По довгих дослідах учені 1960 року добилися успіху. Люди навчилися користуватися середатомною енергією. І тепер за допомогою електричних струмів високої напруги ми можемо керувати цією енергією. Наші середатомні або атомічні бомби являють собою особливим способом оброблену суміш хемічних елементів, які розпадаються під впливом електричного струму. Звільнена при цьому енергія діє, як вибухова речовина надзвичайної сили. Жодна вибухова речовина, як от динаміт, толуол, нітрогліцерин та інші, що ними, користувалося людство до винаходу атомічних бомб, не може порівнятися з середатомною звільненою енергією… Але повернімось до проекта інженера Андреєва.
Напружене мовчання панувало в залі.
— Інженер Андреєв запропонував скористатися з бурхливої сили середатомних бомб, заклавши їх у глибокі свердловини, розміщені трьома концентричними колами, обведеними навкруги південного полюса, — 80-ої і 70-ої паралелі і полярного кола, що збігається, як відомо, з лінією паралелі 65,5. Ось схема проекта інженера Андреєва.
Знову над доповідачем перетялися світлові промені — і в повітрі рельєфно визначилась опукла поверхня південної півкулі Землі з нанесеними на ній вогняними колами свердловин, які ховали в собі середатомні бомби.
— Свердловини з середатомними бомбами ідуть углиб Землі по похилих лініях, збігаючись трьома ніби вкладеними один в один конусами, вершини яких лежать на уявлюваній земній осі. Побоювання, які виникали серед учених щодо риску натрапити на розтоплені шари Землі, на так звану магму, — не справдилися. Ще 1969 року відомий учений Андреас Фремлі довів відсутність всередині Землі розтопленого ядра. Він встановив наявність у Землі твердого ядра з пород, що мають велику густину й вагу. Наші глибокі свердловини підтвердили цю теорію. Але я знову трохи відхилився від основної думки.
Нащо потрібні ці три конуси свердловин, начинених найпотужнішими атомічними бомбами? Шлях Комети лежить ніби перпендикулярно до лінії земної осі. Сила притягання Комети спрямована по лінії земної осі або під невеликим кутом до неї. Якби ми могли протиставити притяганню Комети якусь силу зворотного напрямку, направлену вздовж земної осі, — то така сила нейтралізувала б притягання Комети й утримала Землю на її місці в орбіті. Але звідки взяти цю силу?..
Інженер Андреєв геніально запропонував перетворити Землю в момент найвищого притягання Комети на грандіозну ракету. Ракета ні від чого не відштовхується. Вона сама штовхає себе зворотною дією вибухів, які відбуваються в ній. Не обов’язково, щоб ракета була довгаста. Вона може бути й кругла, як Земля. І от, конуси свердловин в Антарктиці являють собою, на думку інженера Андреєва, розрядну частину ракети-Землі. Найменший, перший, конус буде викинутий із Землі, як перший ракетний вибух. За ним ітимуть другий і третій. Ракета-Земля за допомогою цих трьох вибухів нейтралізує притягання Комети в момент найбільшої близькості Комети до Землі. А далі, як і перед тим моментом, притягання Комети буде надто мале, щоб зірвати Землю з її орбіти. Таким чином вся земна куля являтиме собою велетенську ракету вагою 6000 трильйонів тонн. А розрядкою ракети буде вся південна полярна область до 66-ої паралелі. Сміливо пожертвувавши південною полярною областю, ми врятуємо земну кулю з її населенням. Комета понесе з собою в небесні невідомі простори тільки частину Землі, яку ми їй добровільно віддаємо.
Знов на кілька секунд запанувало мовчання. Це мовчання охопило людей не тільки під кришталевим куполом Палацу Конгресів у Москві; воно панувало всюди, де люди уважно й напружено слухали доповідача.
— Історичний день боротьби з притяганням Комети наближається. Утворений п’ять років тому Комітет рятування Землі, який керував роботами по здійсненню проекта Андреєва, передбачив усі небезпечні наслідки. Немає сумніву, що середатомні вибухи в південній пікулі спричинять сильний землетрус, який пройде трьома наростаючими ударами по Землі з півдня на північ. Одночасно треба ждати велетенської морської хвилі, що тричі прокотиться по океанах і спричиниться до небувалої поводі на побережних смугах материків. Все це загрожує найсерйознішим лихом. Але в людства немає іншого виходу. Вибирати нема з чого. Що ж зробив Комітет рятування Землі?
Всю людність південної півкулі, де стихійні лиха досягнуть найбільших розмірів, переселено за екватор, у відносно безпечні місцевості. Цього досягнуто ціною важкого тимчасового перенаселення північної півкулі. Але цього мало. В день 21 червня населення Землі, скупчене в північній півкулі, кидає міста і тікає в поля й ліси, під чисте небо, щоб уникнути небезпек, зв’язаних з наступним землетрусом. Ракетоплани Комітету перевіряють нині всі куточки південної півкулі, вивозячи звідти за екватор невеличкі групи людей, які ще залишилися там. До 21 червня все буде закінчено, на південній півкулі не залишиться жодної людини.
Комітет сподівається, що ціною неймовірних зусиль ціною втрати широкої території Антарктики, — ми врятуємо нашу планету і допоможемо їй утриматись на своїй орбіті в Сонячній системі. 22 червня, побачивши знов на небі Комету, ми вже не будемо дивитися на неї з жахом, а полегшено зітхнемо. Ось основне, що я мусів вам сказати.
Остання відозва Комітету
