Хранителі - Дін Кунц

Генетичні технології слід перейменувати у «генетичне мистецтво», оскільки будь-яке мистецтво — це творчість; жоден витвір не може бути кращим чи гарнішим за творіння рук людських.

Зібравшись із силами, Гаррісон виліз із води на пологий північний схил хвилеріза. Цей бар’єр відділяв його від затоки, і він пішов у бік берега по камінню, а зліва від нього хвилювався океан. Гаррісон завбачливо прикріпив до плавок водонепроникний ліхтарик і тепер ним освітлював собі шлях. Гаррісон ішов босоніж, дуже обережно, щоб не послизнутися на вологому камінні й не зламати ногу чи щиколотку.

За декілька сотень метрів попереду виднілися нечітка берегова лінія та міські вогні.

Гаррісон змерз, але тут було тепліше, ніж у воді, і його серце вже не так сильно калатало.

У нього вийде!

Лем Джонсон приїхав на пристань зі свого тимчасового штабу в суді. Кліфф зустрів його біля порожнього причалу, де стояла «Фіорітура». Здійнявся вітер, і сотні суден легенько і з тихим скрипом погойдувалися біля своїх причалів, а трохи ослаблені парусні снасті стукались і стукались об мачти. Ліхтарі в доках і на суднах тьмаво мерехтіли на темних, маслянистих водах, де до цього була пришвартована дванадцятиметрова яхта Ділворта.

— Що там береговий патруль? — стурбовано запитав Лем.

— Вони вели його у відкритий океан. Здавалося, що Гаррісон збирається повернути на північ, але натомість він повернув на південь.

— Ділворт помітив їх?

— Напевно, що так. Ви ж бачите: туману немає, кожну зірку видно.

— Добре. Я хочу, щоб він знав про це. А берегова охорона?

— Я розмовляв із командою катера, — запевнив Кліфф. — Вони на місці, переслідують «Фіорітуру» на відстані ста метрів. Яхта пливе на південь уздовж узбережжя.

Здригнувшись від раптового холоду, Лем промовив:

— Вони знають, що Ділворт може пристати до берега на надувному човні?

— Знають, — запевнив Кліфф. — Він не проскочить повз них.

— А охорона знає, що Ділворт бачить їх?

— Вони світяться, неначе новорічна ялинка.

— Чудово. Хочу дати йому зрозуміти, що все марно. Якщо ми просто будемо заважати йому телефонувати Корнеллам, то вони самі вийдуть на зв’язок і ми схопимо їх. Навіть якщо вони зателефонують із таксофону, ми вирахуємо їхнє приблизне розташування.

Окрім «жучків» на домашньому та робочому телефонах, АНБ встановило обладнання для відстеження дзвінків, яке відкриває лінію одразу ж після з’єднання і не закриває, поки номери та адреси співрозмовників не будуть визначені та підтверджені, навіть коли слухавка вже покладена. Якщо Ділворт якнайшвидше викрикне попередження й одразу повісить слухавку, усе одно буде вже пізно. Єдиним для нього способом перехитрувати АНБ було взагалі не брати слухавку, але й це б не спрацювало, бо після шостого гудка обладнання АНБ «відповідало» на кожен вхідний виклик, а потім відкривало лінію і розпізнавало координати.

— Єдине, що нас обламає, — це якщо Ділворт знайде телефон, який ми не відслідковуємо, і попередить Корнеллів, — промовив Лем.

— Цього не буде, — запевнив Кліфф. — Ми добряче взяли його в лещата.

— Сплюнь, — занепокоївся Лем. Різкий порив вітру грюкнув металевою застібкою, що звисала з вільного кінця мотузки, і від несподіванки Лем аж підстрибнув. — Як любив примовляти мій тато, не буди лихо, поки воно тихе.

Кліфф похитав головою.

— З усією повагою до вашого батька, сер, але з кожним почутим його висловом мені здається, що це був найпохмуріший чоловік у світі.

Озираючись навсібіч на хитавицю суден і хвиль і відчуваючи, що це він рухається замість того, щоб стояти посеред рухомого світу, і що від цього його трохи нудить, Лем промовив:

— Так… мій тато був на свій лад чудовою людиною, хоч і… нестерпною.

Раптом пролунав крик Генка Горнера:

— Гей!

Генк мчав доком від «Чой Лі», де весь день просидів із Кліффом.

— Я щойно розмовляв із береговою охороною. Вони посвітили на яхту прожектором, щоб трохи налякати їх, і стверджують, що Ділворта не побачили. Там лише жінка.

Лем промовив:

— Але, чорт забирай, хто ж за стерном?

— На «Фіорітурі» темно, але берегова охорона посвітила і з’ясувала, що за стерном жінка, — продовжив Горнер.

— Гадаю, все в порядку. Він у каюті, — промовив Кліфф.

— Ні, — заперечив Лем, нараз відчувши, як закалатало його серце. — Він не сидів би у каюті в такий момент, а спостерігав би за катером, щоб зрозуміти, в який бік він рухається. Ділворта нема на яхті. Але як так? Він же був там, коли вони виходили в океан. — Лем втупився у кришталево-чисту затоку, де на кінці північного хвилеріза світив маяк. — Ти сказав, що клята яхта проходила близько до північної сторони хвилеріза і йшла на північ, але раптом повернула на південь.

— Дідько, — лайнувся Кліфф.

— Він там зістрибнув, — продовжив Лем. — Біля північного хвилеріза без надувного човна. Чорт забирай, та він поплив!

— Він занадто старий для цього лайна, — заперечив Кліфф.

— Вочевидь, ні. Він переплив на інший бік і рухається до таксофону на одному із північних громадських пляжів. Слід зупинити його, і то якнайшвидше!

Кліфф, склавши руки