Капітула Дюни - Френк Херберт

«Хтось.

Хтось зробив вино. Хтось виконав фігуру, що танцює. Хтось заплатить. Особистість неістотна, рахується лише приємність чи потреба помсти. Догідливість».

— Не переривай моїх роздумів, — сказала Дама. Підійшла до парапету і глянула на своє «Незнане Буття». Вочевидь, змінювала переговорну позицію.

Одраде перевела погляд на Логно. Що це за безнастанна пильність, гостра увага, зосереджена на Дамі? Це більше не був простий страх. Зненацька Логно здалася вкрай небезпечною.

«Отрута!»

Одраде знала це з такою певністю, наче помічниця вигукнула це слово.

«Не я мішень Логно. Ще ні. Вона скористалася цією нагодою, щоб зробити свою заявку на владу».

Не було потреби дивитися на Даму. Мить смерті Павучої Королеви видно було з обличчя Логно. Обернувшись, Одраде впевнилася в цьому. Дама лежала стосом під «Незнаним Буттям».

— Ти називатимеш мене Великою Всечесною Матроною, — сказала Логно. — І навчишся дякувати мені за це. Вона (вказала на червоний стос у кутку балкона) мала намір тебе зрадити і винищити твоїх людей. У мене інші плани. Я не ламаю корисне знаряддя у мить найвищої потреби.

***

Битва? Це завжди бажання перевести подих, що якось на неї мотивує.

Башар Теґ

Мурбелла придивлялася до битви за Перехрестя відсторонено, що не віддзеркалювало її почуттів. Стояла з гуртком Прокторок у командному центрі свого не-корабля, її увага була прикута до проєкцій, які передавали комунікатори з поверхні планети.

Битва йшла на всій території Перехрестя — світлові спалахи на темній стороні, сірі вибухи на денній. Головний удар, спланований Теґом, зосередився на Цитаделі — величезному моноліті, спорудженому Гільдією, з новою вежею поблизу його краю. Хоча передавач життєсигналів Одраде зненацька замовк, її попередні звіти підтвердили, що там перебувала Велика Всечесна Матрона.

Необхідність спостерігати з відстані допомагала Мурбеллі зберігати відстороненість, але вона відчувала збудження.

«Цікаві часи!»

Цей корабель містив цінний вантаж. Мільйони з Лампадаса, які вже пройшли Поділ і були готові до Розсіяння в апартаментах, зазвичай застережених для Матері Настоятельки. Дика Сестра зі своїм вантажем Пам’яті грала тут першорядну роль.

«Справді Золоте Яйце!»

Мурбелла подумала, скільки життів з цих апартаментів наражаються на ризик. Готувалися до найгіршого. Не бракувало доброволиць, а загроза, прихована в конфлікті на Перехресті, звела до мінімуму потребу в меланжевій отруті, що мала розпалити Поділ, зменшивши небезпеку. Кожна людина на цьому кораблі відчувала сенс гри, яку вела Одраде: пан або пропав, усе або нічого. Розпізнано навислу загрозу смерті. Поділ необхідний!

Перетворення Превелебної Матері на набір спогадів, що в ході небезпечного процесу переходили від Сестри до Сестри, більше не мало для Мурбелли аури таємничості, та вона й досі відчувала трепет перед відповідальністю. Годі було не захопитися відвагою Ребекки… і Люцілли!..

«Мільйони Живих Пам’ятей! Усі вони сконцентровані в тому, що Сестринство називало Екстреміс Прогрессіва, двічі по два, тоді чотири на чотири, шістнадцять на шістнадцять, і так аж доки кожна з них міститиме їх усі, а ті, що виживуть, збережуть дорогоцінний збір».

Те, що відбувалося в апартаментах Матері Настоятельки, мало саме такий присмак. Ця концепція вже не жахала Мурбеллу, проте не була ще й звичною. Слова Одраде заспокоювали її.

«Коли повністю пристосуєшся до в’язей Іншої Пам’яті, то й усе решта прибере цілковито знайомої перспективи, наче ти завжди це знала».

Мурбелла збагнула, що Теґ був готовим померти, захищаючи ту множинну свідомість, якою було Сестринство Бене Ґессерит».

«Хіба я можу зробити менше?»

Теґ, який більше не був цілковитою загадкою, зоставався об’єктом пошани. Внутрішня Одраде посилила це почуття, нагадавши про його подвиги й додавши: «Цікаво, як мені там, унизу? Спитай».

З ком-команди відповіли:

— Жодного слова. Але її передавач міг бути заблокований енергетичною завісою.

Вони знали, хто насправді поставив це питання. Це було написано на їхніх обличчях.

«Вона має Одраде!»

Мурбелла знову зосередилася на битві при Цитаделі.

Власні реакції стали для Мурбелли несподіванкою. Усе забарвлене історичним несмаком до повторення воєнного безглуздя, та все ж цей буйний дух насолоджується новоздобутими вміннями Бене Ґессерит.

Вона зауважила, що сили Всечесних Матрон там унизу мають добру зброю, а Теґовим теплопоглинальним щитам дуже дісталося. Однак просто на її очах захист периметра обвалився. Мурбелла чула виття, з яким великий руйнівник, сконструйований Айдаго, підстрибував у переході між високими деревами, розкидаючи захисників ліворуч і праворуч.

Інша Пам’ять підказала їй особливе порівняння. Це було як цирк. Кораблі сідають, вивергаючи людський вантаж.

«У центр кільця! Павуча Королева! Діяння, яких досі не бачили людські очі!»

Внутрішня Одраде втішалася: «Як воно з сестринською близькістю?»

«Ти там унизу мертва, Дар? Мусиш бути мертвою. Павуча Королева звинуватить тебе і розлютиться».

Мурбелла побачила, що дерева відкидають довгі пополудневі тіні впоперек доріг Теґового наступу. Гостинне прикриття. Він наказав своїм людям обійти його: «Уникайте гостинних алей, шукайте складних шляхів підходу та використовуйте їх».

Довкола Цитаделі розкинувся величезний ботанічний сад — дивні дерева та ще дивніші кущі, перемішані з прозаїчними насадженнями, а все це немов дитина безладно розкидала, танцюючи.

Мурбеллі здалася привабливою метафора цирку. Давала перспективу тому, свідком чого вона була.

У її думках залунали оголошення.

«Ось танцюють звірі, захисники Павучої Королеви, усі пов’язані послухом! А на першій арені головна подія під наглядом нашого Повелителя Арени — Майлса Теґа! Його люди роблять таємничі речі. Оце талант!»

Це мало ознаки сценічної битви, влаштованої в римському цирку. Мурбелла оцінила алюзію, що збагатила спостереження.

«Наближаються бойові вежі, повні солдат в обладунках. Вони вступають у бій. Вогненні язики розтинають небо. Падають тіла».

Але це були справжні тіла, справжні страждання, справжні смерті. Бене-ґессеритська вразливість змусила її вболівати над цими втратами.

«Чи таким чином і мої батьки потрапили під зачистку?»

Метафори з Іншої Пам’яті розвіялися. Вона бачила Перехрестя таким, яким — знала це — мусив його бачити Теґ. Криваве насилля, знайоме зі спогадів, а все ж нове. Бачила, як просуваються сили нападу, чула їх.

Жіночий голос, різкий від шоку.

— Цей кущ накричав на мене!

Інший голос, чоловічий:

— Невідомо, звідки це походить. Ця липка штуковина палить шкіру.

Мурбелла чула бій по той бік Цитаделі, але довкола Теґової позиції стало тихо, аж моторошно. Вона побачила його війська, що легко й безшумно пробігали крізь тіні, наближаючись до вежі. Теґ сидів на плечах Стреггі. Якусь мить він придивлявся до фасаду на відстані приблизно пів кілометра. Мурбелла вибрала проєкцію, що дивилася туди ж, куди й він. Якийсь рух там, за вікнами.

Де ж ця таємнича зброя