Небо сингулярності - Чарлз Строс

— Годі мене називати малим!

Рейчел згорбилася у своєму кріслі й уважно на нього подивилася:

— Але ж ти й сам це чудово усвідомлюєш. Навіть якби тобі виповнилося шістдесят, для мене ти все одно дитина. Ти лишатимешся дитиною, поки перекладатимеш на чужі плечі свою відповідальність. Можна перетрахати повій у всіх борделях Нової Праги, і все одно лишитися школярем-переростком. — Вона поглянула на нього із сумом в очах: — А як би ти назвав батька чи матір, що ніколи не дають своїм дітям дорослішати? Саме таким ми вважаємо ваш уряд.

— Але ж я тут не з цієї причини! Я тут, щоб захищати Республіку! Я тут, щоб…

Головний двигун вийшов на критичну потужність і з глибоким басовим гудінням набрав максимальної швидкості, від чого капсула заторохтіла, наче бляшанка в ураган. Хекаючи, Василій упав на свій гамак. Рейчел і Мартін сповзли в своїх кріслах, розмазані прискоренням на двадцяти метрах за секунду. Ні, це було не перевантаження входу в щільні шари атмосфери, коли на груди немовби 500-кілограмова горила сідає, але цілком відчутний дискомфорт, за якого хотілося відкинутись на спинку сидіння й зосередитися на диханні.

Двигун працював довго, віднісши їх подалі від румовища космічної битви вперед до пункту непевного рандеву.

Служба доставки

Безконтрольно крутячись і перекидаючись, спорожнілі корпуси обох використаних Бугаїв дрейфували на край системи зі значно вищою від третьої космічної швидкістю. Але це не мало ні найменшого значення; свою роботу вони вже виконали.

Далеко позад них, ніби попіл на пекучому гарячому вітрі, лишились розметані останки космічного флоту метрополії Нової Республіки. Дві третини кораблів, укриті бульбашками та піною, на льоту втрачали свої розпечені до червоного жару інженерні сегменти, які демонтували нанороботи «сірого слизу»; їхня обшивка обросла химерним металевим пухом, немовби грибними гіфами, що наскрізь прошивають серцевину мертвого гнилого дерева. Майже всі інші зорельоти ескадри змінили курс і тепер на повній потужності тікали геть із системи, вертаючись у глибокий космос. Простір навколо Світу Рохарда заполонили крики РЕБ, контрзаходи, глушилки, ревуни зворотного зв’язку, інтерферометричні приманки та засоби протиракетної оборони — настільки ж ефективні, чого їхні власники не знали, як і дерев’яні щити на спинах древніх людей проти кулеметного вогню. Жменька повільніших суденець продовжувала свій рух по траєкторії гальмування в напрямку планети або ж повільно котилася своєю глісадою. Бугаї, що лишились на місці, переважно їх зігнорували: від рятувальних човників мало клопоту. Ну, і врешті-решт, із відстані кількох астрономічних одиниць про своє наближення дав знати флот перших Торговців, що невідступно слідував за Фестивалем. Їхні сигнали, веселі, гучні, яскраві та дружні, свідчили про те, що, на відміну від ескадри Нової Республіки, вони чудово знали, чим є Фестиваль, яка з нього користь і яку він може становити небезпеку.

От тільки останньому до них було байдуже. Вся його увага тепер була скерована на появу нового покоління, самого ж його чекали занепад і смерть.

Заводи антиматерії, завбільшки з цілі материки, вже займалися видобутком ув огненній сонячній короні, глибоко в зоні викривленого Рохардовим світилом простору, на самісінькому краю його фотосфери. Ізольовані кілометрами вакууму, за їхніми кільватерними зондами WSF розташувалися велетенські кільця прискорювачів; чорніші від ночі геліоконцентратори всотали вже мегавати енергії на квадратний метр, дозволяючи мазерам скидати надлишкове тепло в міжзоряний простір високо вгорі. У серці прискорювачів магнітні пастки щосекунди накопичували по міліграму антиматерії. А щодесять тисяч секунд чи близько того черговий мультиграмовий палет із небезпечним вантажем у відсіку транспортного променехода відправлявся за Спутник, де відбувався монтаж «зоряних віхтів». Усього таких заводів була приблизно сотня; на їхнє виготовлення пішов чималий об’єкт поясу Койпера, а сам виробничий комплекс розташувався заледве за мільйон кілометрів над поверхнею зорі. Масштабна інвестиція вже окупилася сирою енергією в такій кількості, що її вистачило би на понад мільйон планетних цивілізацій.

«Зоряні віхті» були не єдиним корисним вантажем Фестивалю, як Периферія та Критики — не єдиними його пасажирами, що ступили на поверхню планети. У надрах біосфери вже розгорнулися вектори з ревертазою та чудернацькими штучними хромосомами. На Світ Рохарда вони опустилися в помірній зоні над північним континентом, там же розмножились і асимілювали ендогенну екологію. Застосовуючи інструменти ДНК-сплайсування та безсовісно складні оперони регулювання експресії генів, безмірно прогресивні органи травлення асимілювали та анатомізували геть усе, що їм приносили їхні діти. І система зворотного зв’язку (позбавлена інтелекту, але значно розумніша від рослинної істоти) висплайсувала на основі тисячолітньої давності моделі цілком функціональну її локальну експресію; носій якої міг повноцінно живитися місцевим матеріалом — такий собі «кастомний» сапрофіт, що вписувався в екологічну систему Світу Рохарда.

Гігантські ламарківські синцитії запустили свої корені в сосновий бір, передушивши дерева та замінивши їх схожими на бліді сосни рослинами. Вони плодоносили, заступивши собою місцеву екосистему, неначе гриб, що виріс на її перетравлених рештках. Новачки швидко зростали, спеціальні клітини в їхній серцевині виробляли особливі ферменти-каталізатори, нітруючи довгі молекули полісахаридів, а довгі електропровідні прожилки на корі все більше скидалися на рослинну нервову систему.

Лісовий паразит ріс не по днях, а по годинах, а його плодоносні тіла додавали у висоті по метру за добу. Так починався довготерміновий проєкт, із яким підключення Фестивалем випадково знайденої німотної планети в інформаційну мережу навіть не могло зрівнятися; і стратегічність задуму була непідвладна навіть його розумним пасажирам. Останні просто могли спостерігати, як розросталася інвазійна рослинність, дошкульна та інколи небезпечна пошесть, що невідступно йшла за Фестивалем разом із Мімами та іншими істотами Периферії. Із настанням посушливої пори цей фестивальний ліс перетвориться на максимально вогненебезпечну ділянку; та поки що він — лиш чергова маргінальна вистава, яка поволі наближається до своєї мети, що співпаде в часі зі смертю Фестивалю.

На