Година Бика - Іван Антонович Єфремов

— Чоловіки залюбки дали б мені гроші, які довелося б одразу відпрацювати.

— Відпрацювати?

— Авжеж! Чи ти не розумієш! — нетерпляче вигукнула дівчина.

— Так, так… А жінки?

— Жінки тільки образили б мене й порадили б іти працювати. Наші жінки не люблять молодих, привабливіших для чоловіків, ніж вони самі. Жінка жінці завжди ворог, доки не постаріє.

— Тепер я розумію вас. Даруйте чужоземцеві за недоладне запитання. Та, може, ви згодились би прийняти допомогу від мене?

Дівчина вся напружилась, роздумуючи й вивчаючи обличчя Вір Норіна, після чого слабка усмішка торкнулась її чутливого рота.

— Що ти маєш на увазі, говорячи «допомога»?

— Зараз ми підемо в готель «Лазурна Хмара», де я живу. Там знайдемо для вас кімнату, поки ви не влаштуєтесь. Пообідаємо разом, якщо ви захочете бути моєю супутницею. Потім ви займетеся своїми справами, а я — своїми.

— Ти, певно, можновладний чоловік, якщо мешкаєш у горішній частині міста, у готелі, і я сама не знаю, чому так сміливо розмовляю з тобою… Може, ти мене з кимось переплутав? Адже я звичайна обмежена «кжи» з далекої місцевості! І я нічого не вмію…

— А співати й танцювати?

— Трохи. Ще малювати, але хто цього не вміє?

— Три чверті міста Центру Мудрості!

— Дивно. У нашій глушині співають старих пісень і багато танцюють.

— І все-таки я не сприйняв вас за іншу. Я не знаю жодної жінки в столиці.

— Як це може бути? Ти такий… такий…

Замість відповіді Вір Норін підхопив дівчину під руку, як це заведено у мешканців столиці, і бігцем повів її до готелю. Сю-Те була моторною, спритною і зразу освоїлася з ходою астро-навігатора. Вони піднялися на пагорб, до жовтого з білим будинку «Лазурної Хмари» і увійшли до низенького вестибюля, затемненого так сильно, що й удень його освітлювали зелені лампи.

— Сю-Те погрібна кімната, — звернувся Вір Норін до чергового.

— Їй? — безцеремонно тицьнув пальцем у бік дівчини молодий тормансіанин. — Документи!

Сю-Те покірно й схвильовано понишпорила в невеличкій торбинці біля пояса й дістала червоний папірець.

Черговий навіть присвиснув і не захотів його узяти.

— Ого, а де картка прийому до столиці?

Дівчина, бентежачись, почала пояснювати, що картку повинен був приготувати брат, але він…

— Однаково! — грубо перебив черговий. — Жоден готель у місті Центру Мудрості тебе не пустить! І не проси, марна справа!

Вір Норін, стримуючи накипіле обурення, зовсім непристойне для земного мандрівника, почав переконувати чергового. Одначе навіть всесильна картка гостя Ради Чотирьох не допомогла.

— Я втрачу місце, коли впущу людину, яка не має документів. Особливо жінку.

— Чому «особливо жінку»?

— Не можна заохочувати розпусту.

Вперше Вір Норін відчув на собі гнітючу залежність Тормансіан від будь-якого дрібного начальника — здебільшого паскудної людини.

— Але я можу приймати друзів?

— Звичайно. У себе — будь-ласка! Одначе вночі можуть навідатися «лілові» з перевіркою, і тоді матимете неприємності — для неї, звичайно! Де ж вона?

Вір Норін оглянувся. У розпалі суперечки він не помітив, як Сю-Те зникла. Почуття великої втрати примусило його блискавично вискочити на вулицю, приголомшивши навіть чергового, який усякого набачився. Витончена нервова чутливість штовхнула Вір Норіна ліворуч. За хвилину він побачив Сю-Те попереду. Вона йшла, опустивши голову, все ще стискаючи в кулачку свій непотрібний червоний «документ».

Ще ніколи Вір Норін не відчував такого сорому від невиконаної обіцянки. І ще щось домішувалося до нього — неясне й надзвичайно неприємне, можливо, почуття древньої чоловічої гідності, що зазнала фіаско в очах чарівної жінки, яка до того ж опинилася в біді.

— Сю-Те, — покликав він.

Дівчина оглянулася, на мить радість промайнула на її обличчі, ледь піднявши куточки скорботно складених губ, від одного вигляду яких стислося серце землянина. Він подав їй руку.

— Ходімо!

— Куди? Я й так завдала тобі неприємностей. Я бачу, ти тут такий же чужий, як і я, і не знаєш, що можна й чого не дозволено. Прощавай!

Сю-Те говорила із зворушливою переконливістю. Мудрий смуток світився в її великих очах, нестерпний для земної людини, з народження вихованої для боротьби проти страждання.

Астронавігатор не бажав застосовувати психічну силу, щоб підкорити дівчину своїй волі, але йому нічим було переконати її.

— Ми зайдемо до мене. Ненадовго! Доки я не пораджуся з друзями і не знайду кімнати для вас, а заодно й для себе. Раніше готель був мені байдужий, а тепер осоружний.

Сю-Те скорилась. Вона знову увійшла до вестибюля, де черговий зустрів їх цинічною посмішкою. Вір Норін захотілося покарати його: за кілька секунд черговий підповз до Сю-Те, простягаючи їй ключа від кімнати Вір Норіна. На Тормансі всі громадські установи й кімнати старанно зачинялися — слабка спроба боротися з жахливо поширеними крадіжками. З улесливою фізіономією черговий поцілував запилюжену ногу дівчини. Вона обімліла і кинулася бігти. Вір Норін спіймав її за руку й повів до відведених йому двокімнатних апартаментів, які вважалися розкішшю для столичних гостей.

Він посадив свою втомлену і вражену до глибини душі гостю у м’яке крісло. Помітивши, що вона нервово облизує пересохлі губи, дав їй напитися; поклавши руку на гарячий лоб Сю-Те, заспокоїв її і лише після цього викликав з-під ліжка дев’ятиніжку. СДФ темно-сливового кольору тихо загув, Сю-Те підхопилася, переводячи погляд з машини на Вір Норіна із змішаним виразом обави і захвату.

Вір Норін заходився був викликати Таеля, але знайшов лише чергового по зв’язку з землянами, одного з однодумців інженера. Вір попросив чергового знайти йому притулок серед «джи».

Закінчивши розмову, він перемкнув СДФ на прийом, вмостився поруч з Сю-Те і став розпитувати її, поки не відчув, що вона заспокоїлась і лише змагається з важкою втомою. Нічого не варго було занурити у міцний сон дівчину, яка слухняно згорнулася клубочком у кріслі. Сам Вір терпляче вичікував, поки заговорить СДФ, теж відпочиваючи перед відвідинами «майстерні» медико-біологічного інституту. Минуло понад дві години. Пролунав ледь чутний сигнал виклику, І на екрані з’явився стривожений Таель, який завжди боявся нещасть.

Вір Норін відразу отримав адресу. У кварталах, зайнятих будинками «джи», де жив самотній професор Асоціації Архітектури, до послуг землян знайшлося дві зручні кімнати. Там мешкала здебільшого технічна інтелігенція, серед якої немалу роль відігравали однодумці Таеля, з тих, хто дивився фільми «Темного Полум’я».

Сю-Те прокинулась і озирнулася, натягуючи на коліна зім’яту сукню.

— Ідіть умийтеся, — весело запропонував астронавігатор, — і ми підемо обідати, а потім — на квартиру. Кімнату знайдено, але вона буде поряд з моєю. Вам це не заважатиме?

Сю-Те радісно сплеснула в долоні.

— Зовсім ні! Так швидко? Ох, як дозго