Небо сингулярності - Чарлз Строс
Тепер, коли в дорогу вже відправилися перші «зоряні віхті», націлені не тільки на нові, невідвідані світи, а й також назад — у вир уже досліджених цивілізацій, Фестиваль почав підбивати дебет із кредитом. Події на поверхні планети відбувалися не надто сприятливо; попри задовільного обсягу дані про місцевий фольклор і глибоке розуміння місцевого суспільного устрою жорсткого статичного суспільства, його інформаційні потреби виявилися сміховинні, а попит на конкретні товари заганяв у відчай. Достоту головним джерелом відомостей про тубільців виявилися мізки тих нещасливців, яких силоміць піддали оцифруванню та вивантаженню рішучі (як не сказати аморальні) елементи периферії. Не вгавали скарги невгамовних Критиків із їхнім вічним інстинктом усе пояснювати й анатомізувати (щось про те, як колонія валиться під ударами катастрофічної економічної сингулярності), але такі проблеми Фестиваль не цікавили. Незабаром уже летіти; надійшли перші слабкі повідомлення від різних клад Торговців, які гомоніли й жебоніли на краю Хмари Оорта. Ще трохи, і роботу з налагодження каналу зв’язку для цієї цивілізації буде завершено.
Кожен із сотень «зоряних віхтів», які стартували з високої орбіти навколо Світу Рохарда, ніс на собі передавач каузального каналу — чорну коробку з набором елементарних часток у квантовосплутаному стані, їхні античастки залишалися тут, у Фестивалю. (Телепортація відомого квантового стану третьої частки котрійсь зі сплутаних часток, коли одна квантова точка дорівнює одному біту, дозволяє практично миттєво передавати інформацію між передавачами каузального каналу.) Діставшись пунктів призначення, «зоряні віхті» забезпечать підключення нових каналів у замислену творцями Фестивалю інформаційну мережу. І вже тоді, не обмежуваний вузькою шийкою Фестивалю, через яку той тримав зв’язок з останнім відвіданим світом, інформаційний потік іншої спільноти, спільноти, якій він належить, остаточно поглине населення цієї планети.
Якоїсь миті Фестиваль помітив пожвавлення серед Бугаїв, десь за Спутником. Здавалося, вони зайнялися впорядкуванням усього: наближаючись у цілковитій тиші, жменька чужих повільних малопродуктивних кораблів відкрила по них вогонь із примітивної енергетичної зброї. Бугаї відповіли зі смертоносною терплячістю; все, що несло їм загрозу, вмирало. Декільком малим кораблям вдалося пройти повз них, але, схоже, в бою вони участі не брали; прорвалася друга хвиля, але вони одразу втекли і їх пощадили. Та переважно Фестивалю було до них байдуже. Безапеляційна ворожість, що змусила нападників атакувати Фестиваль, навряд чи свідчила про те, що вони виявляться цікавим джерелом інформації. Що стосується інших, то з ними можна буде поговорити після їхнього прибуття.
У рятувальному човнику тхнуло потом і застояними кишковими газами. Рейчел згорбилася над резервною консоллю, незмигно стежачи за монітором критичних станів, поки під ними гудів та завивав ракетний двигун, адже найменша затримка сигналу могла їх убити швидше, ніж вона змигне оком, тому контроль за всіма діями її заспокоював. Жінка була страшенно виснажена; коли вони сядуть, вона відсипатиметься дні три, не менше. Відколи вони втекли з борту «Владаря Ванека», збігло чотирнадцять годин, перед якими ще була безсонна доба. Якби вона тільки облишила спроби не спати…
— Загадка це питальне. — Істота на екрані клацнула іклами, на які, неначе кров, падало червоне світло: — Чому не приймати Бугаї?
— Я і так їм уже чимало заборгувала, — промовила вона якомога спокійніше. «Сталий потік нейтронів, десять кілобекерелів на хвилину», — застерегли її імпланти. Іншими словами, сотня флюорограм за ці чотири години гальмування. Під нею, немов живі, здригнулися рушії рятувального човника. Гойднувся гамак із Василієм. Виснажений жахіттями чотирьох годин у відкритому космосі та очікуванням смерті, він заснув напрочуд швидко, варто було переконатися, що ніхто не збирається викидати його за борт. У тьмяному червоному світлі, що линуло від станції зв’язку, похропував не менш утомлений Мартін. «Ніщо не заспокоює краще від усвідомлення обманутої смерті», — подумала Рейчел, якій саме тому і не спалося…
— Боргу за натуральний обмін немає, — промовила дивна істота. — Ви сильно зменшувати ентропію.
— У вас некоректно працює програма перекладу, — пробурмотіла вона.
— Так є питання? Мабуть, некоректно. Повторити і перефразувати: питання, чому ви не нападати на Бугаї, як інші кораблі?
Рейчел напружилася.
— Бо ми не брали участь у їхньому поході, — повільно промовила вона. — Маємо інші наміри. Ми прийшли з миром. Мінятися інформацією. Ми вас розважатимемо. Це зрозуміло?
— Агхм. Скрі-і-і… — істота на екрані роззирнулася через плече. — Ми вас розуміти. Повідомляти Бугаї про мирний намір. Ви не є частина недавня адміністрація території планети?
— Ні, ми із Землі.
Мартін припинив хропіти. Жінка кинула на нього косий погляд. Він утомлено спостерігав за нею одним оком.
— Із первісного світу людей, — уточнила вона.
— Знаємо про Ґрунт. Знаємо теж про людей. Цінна інформація. Розказувати все!
— Свого часу, — ухилилася від відповіді Рейчел, помітивши, наскільки важче стало дихати в капсулі. — То Бугаї нам не загрожують?
— Не розуміти, — впрост заявило створіння. — Ми повідомляти Бугаї про ваш намір. Хіба це загрожує?
— Не факт. — Рейчел подивилася на Мартіна, який насупився і легенько хитнув головою. — Якщо ви повідомите Бугаїв про те, що ми на них не нападаємо, це зупинить їх від того, щоб нас з’їсти?
— Агхм! — Істота кліпнула на неї. — Можливо, ні.
— Так отож. А що точно зупинить Бугаїв від нападу на нас?
— Скрі-і-і… навіщо хвилюватися? Просто говорити.
— Я не
