Час тирана. Прозріння 2084 року (2014) - Юрій Миколайович Щербак
Спустили корабель на воду й сіли в нього. Човен похитувався на озерній, нагрітій у верхньому шарі воді, охолоджуваній чистими джерельними водами знизу. Гайдук одягнув на Святика яскраво-оранжевий рятувальний жилет, дав у руки легеньке червоне весло — й вони відплили від берега.
Гайдук сидів на кормі й допомагав сину підгрібати в напрямку містка, перекинутого через затоку. За містком відкривалася широка гладінь озера. Проминувши місток, який легкою тінню промайнув по човну, вони звернули ліворуч — туди, де колись вивищувалась над водою сосна — дитя сталінських п’ятирічок, а тепер стояла на пагорбі альтанка, але затишний піщаний пляжик, на якому колись Гайдук із Боженою готували юшку, зберігся.
Гайдук згадав, як три роки тому Аскольд О'Коннел передав йому невеликий сталевий циліндр розміром із термос для кави та пакет із листом. Він прийшов тоді на берег Рогульки один, наказавши охороні залишитись на КПП. Лист-заповіт уже був читаний-перечитаний, вивчений на пам’ять. Напружившись, ледве відгвинтив кришку з вигравіруваним номером і гербом легіону «Марс», — земною кулею з крилами і мечем та зіркою вгорі. Зайшов по груди до води і висипав на поверхню озера білий попіл, не вірячи, що це все, що залишилось від Божени. Попіл, невагомий, як спогади, віддалявся потроху від Гайдука, зникаючи в глибинах води, наче ніякого сліду Божена від себе не залишила. Розмахнувшись із люттю, Гайдук закинув далеко урну, почувши глухий сплеск, й опустив сірі від попелу долоні у воду. Долоні вмить стали чистими, тільки біль у серці нічим не можна було затамувати.
…Щойно їхній човник звернув до того пляжика, їх зупинив грізний вигук:
— Стій! Тут заборонена зона… — але побачивши голого, в плавальних трусах Гайдука, мордоворот з автоматом, що сидів у човні, замаскований в очереті, осікся.
— Пробачте, пане генерале армії… не пізнав.
З ним у човні сиділо ще двоє таких самих мордоворотів у камуфляжних майках та панамках.
Святик уявив, як починається битва вікінгів із варварами, й пошкодував, що варвари так швидко здалися рудому Рьорику.
На пляжику Гайдук побачив Леді, яка загорала, лежачи в шезлонгу, гола і прекрасна, як богиня Весни, прикрита тільки внизу живота білими водяними ліліями. Поряд із нею лежав, повернувши голову до сонця й заплющивши очі, Палій, червоне тіло якого вимагало прохолоди й негайного змащення лікувальним протиопіковим кремом.
— Доброго здоров’я! — привітно помахав рукою Гайдук, підпливаючи ближче до берега. Леді полохливо прикрила груди і міжніжжя руками, а Палій, розплющивши очі, злякано подивився на човен, подумавши, мабуть, який він беззахисний на цьому пляжі, не маючи змоги усамітнитися безпечно навіть у своїх володіннях. Закинуту дачу Махуна Палій розпорядився відремонтувати: того дня він уперше приїхав із Леді сюди, в розкішно відреставровану дачу Гетьмана.
Першою опам’яталася Леді: накинувши на себе короткий прозорий халатик, вона ступила по коліна у воду (лілії впали до її ніг) і, підкоряючись новим надіям, усміхаючись, сказала:
— А я не пізнала вас, Ігорю Петровичу. Багатим будете.
— Куди ж більше, — всміхнувся й він до неї. — Вашими устами…
— А Святик! Боже, як виріс! — сплеснула Леді руками. — Святику, ти мене пам’ятаєш? Хочеш, поплаваємо разом?
Але Святик нічого не відповів, навпаки — почав відгрібати від пляжу. Нарешті підвівся Палій, хоча, на відміну від дружини, усмішка не осяяла його обгорілого обличчя.
— Пане генерале армії…
— Киньте церемонії, Ігорю, — з невластивою для нього лагідністю мовив Гайдук. — Чого не заходите? Треба переговорити. Незабаром Софійський майдан, день Возз’єднання. Потрібна ваша допомога.
— Вибачте, справи заїли. Я буду… Коли?
— Та хоч і завтра, — безтурботно посміхаючись, сказав Гайдук. Я сюди на два дні приїхав. О десятій годині ранку чекаю в своїй хаті. Рибу ловите?
— Та ні, — знічено сказав Палій. — Я не вмію.
— От і я теж. Здається, у вас був ювілей? — звернувся Гайдук до Леді.
— Який ювілей, — відкривши на хвилину своє тіло в усій його безсоромній красі й запахнувши халатик, скромно опустила очі Леді. — Я ще не така стара, щоб справляти ювілеї. Просто день народження.
П’ять днів тому їй виповнилося тридцять років, і вона зраділа, що Гайдук пам’ятає цей день, який раніше вони відзначали разом.
— Подарунок за мною, — Гайдук зробив потужний рух веслом, і човен почав швидко віддалятися від Палія та Леді, які стовбичили у воді, не розуміючи, що означає ця випадкова (чи невипадкова?) зустріч зі смертельним ворогом, який виявився таким привітним — як у давні часи.
Гайдук теж згадав давні часи — коли п’ять років тому вони з Ігорем Палієм, вірним другом, готувалися до війни і перевороту, коли ніщо їх не розділяло — ні Леді з її статевим органом замість голови, ні непомірні амбіції Палія — доброго і вірного товариша, коли піщаний маленький пляж зі старою сосною над ним ще зберігав згадку про Божену, про таємницю їхнього кохання — і таємницю марсіанської зброї.
Все зникло.
Гайдук спохмурнів й спрямував човен назад, до свого дерев’яного будиночка. На небі з’явилися високі, щільні, наче пакля, хмари, немовби прийшли з половецько-степових часів, потьмаривши сонце.
Коли човен уже підходив до берега й пісок жовтів під водою, вкритою лататтям, — глянсовим зеленим листям — Святик, який задумливо занурив праву руку у воду, дивлячись на хвилястий слід, залишений мимохіть на озері, раптом повернув голову до Гайдука і сказав:
— Тато, ці люди хочуть вбити нас. Я боюся. Тікаймо звідси.
76— Коли? — спитав Гайдук, повіривши страшним синовим словам, хоча вперше почув від нього