Месія Дюни - Френк Херберт
Мусив розмовляти з Ірулан при цьому прикрому запаху, мимоволі згадуючи фрименське повір’я: недобрий запах віщує нещастя.
Хара покинула кімнату, щойно Ірулан увійшла.
— Вітаю, — сказав Пол.
Ірулан була вдягнена в шати із сірого китового хутра. Щільніше закутавшись у них, вона торкнулася рукою волосся. Він бачив, що його м’який тон її здивував. Відчував, як інші думки витісняють з її свідомості ті сердиті слова, які вона приготувала до цієї зустрічі.
— Ти прийшла сповістити мене, що Сестринство втратило рештки уявлення про мораль? — запитав він.
— Хіба не небезпечно бути таким смішним? — відповіла вона.
— Бути одночасно смішним і небезпечним — це сумнівне поєднання, — промовив Пол. Оскільки його виховувала мати — відступниця Бене Ґессерит, він одразу ж зауважив, що вона стримує бажання вийти геть. Це зусилля виявило зблиск глибинного страху. Зрозумів: Ірулан доручили завдання, яке їй не подобалося.
— Вони надто багато очікують від принцеси королівської крові, — зауважив Пол.
Ірулан випросталася, завмерши на місці, і Пол збагнув, що вона замкнулася, удавшись до візуального контролю. Подумав, що це й справді важкий тягар. Здивувався, чому попередні видіння не показали йому цього спалаху можливого майбутнього.
Тим часом Ірулан повільно розслабилася. Вирішила, що безглуздо піддаватися страху, безглуздо відступати.
— Ти постійно дозволяєш погоді повторювати той сам примітивний взірець, — сказала вона, обхопивши себе руками й щулячись. — Сьогодні сухо й була піщана буря. Чому ти ніколи не дозволиш випасти дощу?
— Ти прийшла сюди не про погоду розмовляти, — сказав Пол, відчувши, що занурився у двозначну ситуацію. Невже Ірулан намагалася розповісти йому про щось, чого її виучка не давала висловити відкрито? Так воно виглядало — наче його підхопила бурхлива течія і йому слід негайно знайти безпечний прихисток.
— Я мушу мати дитину, — промовила вона.
Він заперечно похитав головою.
— Я все одно вчиню по-своєму! — різко кинула вона. — Якщо треба, знайду іншого батька для своєї дитини. Наставлю тобі роги, і спробуй лишень мене звинуватити в цьому.
— Наставляй мені роги з ким хочеш, — сказав він, — але без дитини.
— А як же ти мене зупиниш?
Усміхнувшись із виразом абсолютної доброти, він відповів:
— Задушу тебе гаротою, якщо це станеться.
Від шоку вона на мить замовкла, і Пол відчув, що Чані підслуховує за важкими завісами її приватних апартаментів.
— Я твоя дружина, — прошепотіла Ірулан.
— Припинімо ці дурні ігри, — сказав він. — Ти виконуєш свою роль, не більше. Ми обоє знаємо, хто насправді є моєю дружиною.
— А я лише для політичної зручності, не більше, — відповіла вона гірким, пригніченим голосом.
— Я не хочу бути жорстоким із тобою.
— Ти вибрав мене саме для цього.
— Не я, — промовив він. — Тебе вибрала доля. Тебе вибрав твій батько. Тебе вибрали Бене Ґессерит. Тебе вибрала Гільдія. А тепер вони вибрали тебе ще раз. Для чого вони тебе вибрали, Ірулан?
— Чому я не можу мати від тебе дитини?
— Бо на цю роль тебе не вибирали.
— Це моє право — виносити королівського спадкоємця! Мій батько був…
— Твій батько був і є тварюкою. Обоє ми знаємо, що він втратив майже всі зв’язки з людством, яким мав правити і яке мав захищати.
— І кого з вас двох ненавидять більше? — спалахнула вона.
— Гарне запитання, — погодився він, і кутиків його вуст торкнулася сардонічна посмішка.
— Кажеш, що не хочеш бути зі мною жорстоким, а тим часом…
— І тому я згоджуюся: візьми собі коханця, якого обереш. Але зрозумій мене правильно: візьми коханця, та не тягни в мій дім позашлюбну дитину. Я не ви́знаю цю дитину своєю. Не забороняю тобі зв’язку з будь-яким чоловіком, доки ти не виставлятимеш його напоказ і… залишишся бездітною. За цих обставин нерозумно було б чинити інакше. Але не зловживай моєю великодушністю. Коли йдеться про трон, я вирішую, яка кров має текти в жилах спадкоємця. Не Бене Ґессерит, і не Гільдія, а я. Це один із привілеїв, які я здобув, розгромивши сардаукарські легіони твого батька на рівнині Арракіна.
— Хай це впаде на твою голову, — сказала Ірулан і, зітхнувши, метнулася з кімнати.
Згадавши зараз про цю зустріч, Пол за мить викинув її з думок і зосередився на Чані, котра сиділа біля нього на ліжку. Він усвідомлював амбівалентність своїх почуттів до Ірулан, розумів фрименське рішення Чані. За інших обставин Чані й Ірулан могли бути подругами.
— Що ж ти вирішив? — спитала Чані.
— Жодної дитини, — відповів він.
Вказівним і великим пальцями правої руки Чані зробила фрименський жест крис-ножа.
— Може дійти до цього, — погодився він.
— Гадаєш, що дитина не вирішить проблеми з Ірулан?
— Так може подумати лише дурень.
— Я не дурна, мій коханий.
Його охопив гнів.
— Я ніколи не казав цього про тебе! Але ж зараз ми не про якусь кляту романтичну повість розмовляємо! Там, у залі внизу, справжня принцеса. І вона була вихована серед усіх огидних інтриг Імператорського двору. Вони для неї настільки ж природні, як писання дурнуватих історій.
— Вони не дурнуваті, коханий.
— Може, і ні. — Він запанував над своїм гнівом і взяв її за руку. — Вибач. Але в цієї жінки надто багато планів усередині інших планів. Піддайся одній з її амбіцій — і одразу з’явиться на світ інша.
М’яким голосом Чані сказала:
— Хіба ж я не говорила цього багато разів?
— Звичайно, говорила, — глянув він на неї. — То що ж ти насправді намагаєшся мені сказати?
Вона лягла біля нього, поклавши руку йому на шию.
— Вони вже вирішили, як боротися з тобою, — промовила вона. — Ірулан аж тхне таємними замислами.
Пол погладив її волосся. Чані висловилася чітко, відкинувши незначущі деталі.
Ним оволоділи тривожні передчуття. У його душі віяв коріолісів вітер,
